Юля та Влад - закохані з Луганської області, які в евакуації з окупованих територій стали подружжям. З окупованої Луганщини до Німеччини їм довелося подолати складний шлях, бо Влад вже 6 років не встає з інвалідного візка.
Вони прожили в окупації 4 місяці, сподіваючись на швидке повернення української влади.
29-річний Влад - колишній військовий, у 2014 році пішов в АТО. У 2016 році чоловік отримав травму хребта, лікарі сказали, що він скоріш за все помре, а якщо і виживе, то зможе тільки розмовляти.
Сьогодні Влад в змозі пересуватись в інвалідному візку, більш-менш самостійно себе обслуговувати. Допомагає в усьому тендітна дружина Юлія.
"Ми жили в одному селі, навчались в одній школі, вже три роки як кохаємо один одного. На евакуацію з окупації теж наважились разом. Ми боялись перш за все того, що Влад - колишній військовий, і нас могли затримати", - каже Юлія.
Одразу ж евакуюватись було неможливо, адже швидка окупація повністю зламала всі шляхи. Організованої евакуації від влади там не відбувалось.
"Спочатку ми не збирались виїжджати, бо була надія, що це все ненадовго. Та й на інвалідному візку не так просто евакуюватись саме з нашого села. Наш район був окупований за 2-3 дні, тому жодних перевізників. Це все налагодилось тільки з часом, і то, за великі гроші", - говорить Влад.
У липні пара наважилась на евакуацію через дамбу Печеніги.
"До Старобільська нас довезли батьки, далі з перевізником. Я попереджала при записі на евакуацію, що Влад на колясці. Нам сказали, що можна взяти з собою буквально один рюкзак. Ми змогли вмістити все своє життя в один рюкзак", - розповіла Юлія.
За словами Юлії, водій одразу попередив про те, що про військове минуле краще не говорити.
"Ми не розуміли куди їдемо, не знали, як минемо російські блокпости. Я був радий, що ми разом. Юля - моє найбільше щастя", - говорить Влад.
Подружжя говорить, що подолали без проблем сім блокпостів, але на останньому російський солдат наказав вийти з транспорту.
"Це було ніби знущання, бо він бачив, що я не можу ходити. Окупант сказав "якщо хочете далі, то добирайтесь своїм ходом". Юля везла мене, звичайні перехожі допомогли нам нести речі",- згадує Влад.
"Коли ми пройшли ворожі блокпости, то там навіть повітря інше. Побачили своїх військових, радість переповнювала. В окупації дійсно інше життя, там знаходишся в страху та інформаційному вакуумі", - говорить Юлія.
У Харкові їх здивували сирени та вибухи, бо в окупації вони чули тільки гул російської авіації.
"Залишились переночувати в Харкові у друзів. Для нас було дивним, що лунають сирени та вибухи, а люди живуть звичайним життям. Харків дуже натерпівся. Ми надзвичайно раді, що майже вся Харківська область насьогодні вільна. Але болить за нашу рідну, Луганську…", - ділиться Юлія.
Наступного дня вони на поїзді поїхали у Львів, вже в дорозі шукали, де їм зупинитись.
"Вже по дорозі у Львів мій знайомий надіслав нам номер телефону людей, що могли допомогти. Так ми потрапили в Групу Активної Реабілітації, вони знайшли для нас готель, "Гетьман". Він адаптований для людей з інвалідністю, нам дозволили проживати скільки потрібно. Ми вирішили шукати квартиру і роботу", - розповідає Владислав.
Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю "Група активної реабілітації"- це громадська організація, що допомагає людям з травмами спинного мозку пройти швидку реабілітацію. На час війни вони шукають можливості для українців з інвалідністю евакуюватись за кордон та пройти обстеження.
Саме у Львові Владислав та Юлія стали подружжям. Та плани вже сімейної пари змінилися, вони вирішили їхати до Німеччини.
"Ця ж Група Активної Реабілітації запропонувала нам поїздку до Німеччини, там ми зможемо пройти обстеження, і, можливо, лікарі за кордоном допоможуть мені стати на ноги", - додає Владислав.
Так молоде подружжя поїхало на місяць до Польщі в очікуванні поїздки до Німеччини.
"За умовами нам потрібно було поїхати до Польщі та чекати своєї черги. Там був такий невеликий центр для проживання. Нас було близько 30 чоловік. Волонтери нам допомагали з продуктами, жили ми там безкоштовно", - розповідає Юлія.
За її словами, далі кожну сім'ю розподіляли по країнах, в які вони хотіли чи підходили умови. Деякі родини поїхали до Нідерландів, Австрії, Ізраїлю та Німеччини.
12 вересня подружжя вже було в Німеччині.
"Люди, які працюють в Групі Активної Реабілітації, попіклувалися про те, щоб будинок був зручним для людей з обмеженими можливостями. Вони самостійно відвозили нас машиною зі Львова до Польщі, та з Польщі до Німеччини. Ми не хвилювались, що нас надурять чи ще щось. Дуже вдячні цим людям, вони роблять добру справу", - говорить Владислав.
Чоловік додає, що за кордоном вони можуть залишатись ще впродовж 2 років. Збираються зробити обстеження, але спочатку потрібно оформити документи.
"Поки займаємось оформленням документів про статус біженців, страхування. Хочемо скористатися цією можливістю, адже її може більше і не бути. Поки важко, бо все одно, інша країна, ми самі. Раніше батьки багато допомагали, та ми їм вдячні, що вони підтримали наш вибір", - ділиться Юлія.
Подружжя говорить, що після обстеження хочуть повернутися в Україну.
"Сподіваємось, що війна скоро закінчиться. Залишатись в Німеччині не збираємось, нам Україна ближче. Якби я не був у візку, то зараз захищав би свою країну. Дуже важко відчувати, що не можеш нічого зробити", - говорить чоловік.
Влад додав, що буде шукати якусь роботу для себе, аби всі проблеми не впали на плечі молодої дружини.
"Ми б хотіли своєю історією мотивувати інших людей виїжджати з окупованих територій, якщо вони ще вагаються. Треба брати все в свої руки та діяти, вам обов'язково допоможуть в Україні", - додають молодята.
Авторка: Валерія Мельник
Допомогти родині:
4441114412617514 (карта Монобанку) Владислав Робочий
