Микола Скурідін народився та жив у Сєвєродонецьку. Там очолив велотуризм та з друзями подорожував Луганщиною. Також він фотограф. Всі свята міста були в об’єктиві фотоапарата чоловіка. Багато планів Миколи щодо розвитку малої Батьківщини зруйнувало повномасштабне вторгнення після якого він евакуювався до Дніпра, де й почав допомагати військовим та наближати перемогу України.
Виданню ТРИБУН Микола Скурідін розповів про переваги велотуризму, волонтерство та свою роль у фільмі “ЄвроДонбас”
Знайомство з новим хобі у чоловіка почалося з подарунку сина, який купив батькові велосипед та познайомив з друзями, що їхали на Кремінські озера.
“Син сказав, що це чудова нагода відволіктися та відпочити. Я вирушив із його друзями та разом ми провели декілька днів. Згодом, після повернення, я створив групу, яка також захоплювалася цим видом спорту. Спочатку це були знайомі, які в свою чергу запрошували своїх. Так назбиралася велика кількість людей зі спільним хобі”, — розповідає пан Микола.
Такой групою велотуристи мандрували Луганщиною та проводили час разом.
“Пізніше у мене з’явився електровелосипед та з друзями ми могли їздити на більш дальні дистанції. Наприклад, до Старобільська чи Новопскова, але у межах 50-70 км. Бо я працював та не мав багато часу. Тому подорожували лиш на вихідних”, — додає чоловік.
Мандрівник розповів й про позитивні сторони туризму на велосипеді. Каже, що так відкриваються ширші горизонти. Як фізичні так і розумові.
Подорожі — це дуже корисно для людини. Ті, хто не виїжджають за межі своєї області — багато втрачають. Мандрівки на велосипеді відрізняються від автомобільних. Бо саме поєднуючись із вітром, ти можеш поринути в атмосферу природи, ввібрати всі пахощі квітів, помилуватися річками та полями. А на машині подібні спостереження обмежені
Додає чоловік, що велоподорожі треба спробувати хоча б раз в житті. Бо після цього хобі мільйонів, переросте у ваше власне.
“Велосипеди я також люблю з точки зору краєзнавства. Ми з друзями, завжди, коли збиралися їхати в одному напрямку - обирали новий маршрут. Так могли більше пізнавати рідний край”, — каже мандрівник.
Миколі Скурідіну допомагає знаходити нові цікаві місця — гугл карти. Куди він і сам додавав фото, зроблені під час подорожей. Каже, що світлини могли набирати понад 90 мільйонів переглядів. Чому він дуже тішився, бо любить допомагати людям.
Найбільша дистанція, яку долав чоловік — 180 км. Це був маршрут до Трьохізбенки.
“Все залежить від шляху, якими я збираюся їхати. Можна вирушити по прямій, а можно звернути бугристими доріжками. Тоді відстань буде довша та цікавіша. Дуже чудові у нас річки — Сіверський Донець та Айдар. Мілові гори, Кремінські ліси. Катався і в Донецьку область, зокрема в Часів Яр, Білокузьминівські гори та Святогірськ. Бо природа там дивовижна”, — згадує пан Микола.
Також мандрівник любив фотографувати різноманітні події у рідному місті. Всілякі театральні заходи, виступи у філармонії, ярмарки, тощо. Паралельно із цим допомагав реконструювати сквер Гоголя у Сєвєродонецьку, розвиваючи його. Робив це задля своїх онуків, бо хотів лиш кращого.
Але мрії та бажання Миколи обірвало вторгнення у 2022 році.
“До середини березня я знаходився у Сєвєродонецьку та займався волонтерством. Допомагав землякам ліками, їжею та іншими необхідними речами”, — каже чоловік.
Згодом, пан Микола евакуювався до Дніпра та долучився до організації “Павучки Дніпра”, де почав плести сітки для військових.
“Працюємо 6 днів на тиждень, тому на хобі часу не вистачає”, — додає мандрівник.
За словами миколи Скурідіна, Дніпро перенасичене автівками, має шалений рух та займатися велотуризмом тут значно складніше. Бо більш небезпечно.
“Але я покатався на велосипеді у Львові, який дали мені земляки — сєвєродончани. А поки працюю, то мені не до велотуризму”, — запевняє чоловік.
Пан Микола знявся у фільмі режисера Корнія Грицюка під назвою “ЄвроДонбас”
“У мене був знайомий архітектор із Лисичанська Микола Ломако, який цікавився краєзнавством, а саме — бельгійською спадщиною міста. Завжди мав багато схем та планів у роботі. І тому він мав зніматися у фільмі та розповідати про цікаві архітектурні обʼєкти регіону”, — каже велотурист.
Але, коли режисер приїхав знімати фільм, Ломако тяжко хворів. Тож екскурсію запланованими місцями довелося проводити Миколі Скрідіну. Бо про спадщину Донбасу, чоловік знає багато ще з часів проєкту “Шлях позначений сіллю”, в якому велотурист розповідав про місцеві солеварні.
“Я показував стан Бельгійської спадщини. Цей фільм документальний, який доказує, що Сталінська індустріалізація — міф. Та вона тільки розвинула далі все те, що було на теренах Донецької та Луганської областей всі останні роки”, — додає чоловік.
Девіз Миколи Скурідіна — “Життя чудове”.
“Бо життя надто коротке, щоб зациклюватися на поганих настроях. Тим паче, воно вже закінчується, тому треба встигнути якомога більше. Людина живе — щоб отримувати щастя. Я отримую його коли роблю приємне людям”, — затверджує велотурист.
У планах пана Миколи — волонтерити на допомагати людям. Чоловік каже, що все залежить від обставин, які постійно змінюються. Тому потрібно лиш триматись та жити зараз.
