Президент Росії Володимир Путін вранці 24 лютого оголосив так звану "спеціальну військову операцію".
Цілі війни були окреслені Путіним як "демілітаризація" та "денацифікація" України, а також начебто захист жителів т.зв. "ДНР" та "ЛНР". В Кремлі розраховували на швидкий успіх, але з невдачами окупантів на фронті риторика почала поступово змінюватись від лозунгу "Київ за три дні" до розмов про мир, супроводжуючись величезною кількістю фейків.
“Трибун” дослідив, як мінялись настрої Москви за 9 місяців війни.
Початок повномасштабного вторгнення
Зранку 24 лютого Путін заявив, що їм прийнято рішення про проведення спеціальної військової операції. Її мета - захист людей, які протягом восьми років наражаються на знущання та геноцид з боку київського режиму. І для цього Росія прагне демілітаризації та денацифікації України. А також передати суду тих, хто вчинив численні криваві злочини проти мирних жителів, зокрема й громадян РФ. Відповідальність за можливе кровопролиття він поклав на українську владу.
Путін закликав українських військових захоплювати владу, заявивши, що з військовими легше буде домовитися, ніж із «шайкою наркоманів та неонацистів», яка засіла в Києві та «взяла у заручники весь український народ». Він сказав, що у зіткнення з російськими військовими вступають не українські військові, а «національні формування, які відповідальні за геноцид на Донбасі».
Після цього кремлівські пропагандисти вже святкували перемогу. Письменник Захар Прилєпін відводив окупантам на завершення бліцкригу три дні. Телепропагандистка Ольга Скабєєва обіцяла Києву "два дні, а потім падіння міста".
Голова RT Маргарита Симоньян у Телеграм-пості від 24 лютого писала, що нібито дуже переймається, аби в процесі “денацифікації” не постраждали мирні люди.
А от кремлівський пропагандист Володимир Соловйов почав ефір своєї програми “Соловьёв LIVE” від 26 лютого з заклику подумати про те, що РФ нібито займається “звільненням” всієї України і Донбасу зокрема. Разом з тим, президента України Володимира Зеленського Соловйов називав “наркоманом” і звинувачував в тому, що йому байдуже до того, що відбувається.
Вже 26 лютого "РИА Новости" наперед приготували велику статтю на честь швидкої "перемоги" у війні з Україною. У статті проголошувалося, що "Росія відновлює свою історичну повноту" і "України як антиросії більше не буде".
Проте країна вистояла. Тому кремлівська риторика теж зазнала змін. За лічені тижні слова "демілітаризація" та "денацифікація" майже зникли, а заяви російських офіційних осіб стали обережнішими.
27 лютого в ефірі програми “Вести недели” на державному каналі “Россия-1” ведучий Дмитро Кисельов, намагався обгрунтувати початок так званої “спецоперації” тим, що Росію не влаштовує ділення людей на сорти, а саме це нібито здійснює Київ.
“Знищуються лише військові об'єкти. До мирних жителів та міст ставлення реально дбайливе”, - запевняв Кисельов.
Пропагандист розповідав про “українських карателів”, які начебто катували людей на Донбасі, і акцентував на тому, що з дозволу влади в Україні начебто квітне безкарність. Паралельно з цим в ефірі “Вестей” Україну та Росію називали нібито “однією, розділеною нацією”, а українців, які усвідомлюють власну ідентичність, зображували “зіпсованими росіянами”, яких НАТО підбурює ненавидіти Москву. Натомість про Росію Кисельов говорив як про місіонерську країну, що буцімто взяла на себе тяжку працю з “викорінення нацизму” заради суспільного блага.
16 березня Путін заявив, що "поява російських військ під Києвом та біля інших міст України пов'язана не з наміром окупувати цю країну, у Росії немає такої мети", а ольга скабєєва раптом згадала, що, виявляється ЗСУ - "друга армія в Європі після російської".
На шоу пропагандиста Володимира Соловйова почали втішати себе тим, що "непереможна армія" воює не з Україною, а з усім блоком НАТО.
Також, за його словами, Україна буцімто намагалася отримати ядерну зброю, а тому наступ українських військових на окуповану частину Донбасу був лише питанням часу, тому Росія не мала іншого варіанту для забезпечення своєї безпеки, крім, як проведення спеціальної військової операції. Путін заявив, що російські військові роблять все, щоб уникнути втрат серед мирного населення українських міст, а Захід підштовхує Київ до продовження кровопролиття, поставляючи зброю, розвіддані та направляючи радників та найманців.
29 березня, незадовго до втечі окупантів з Київської області, міністр оборони РФ Сергій Шойгу оголосив, що цілі першого етапу "спеціальної військової операції" виконані.
Також стало відомо, що Росія в ході переговорів про припинення вогню готова відмовитися від «денацифікації» та «демілітаризації» України, але Україна повинна відмовитися від НАТО в обмін на гарантії безпеки і перспективу вступу до ЄС. Така зміна риторики народилась, звісно, через те, що РФ не очікувала такого супротиву українців.
"Жест доброї волі"
6 квітня речник Путіна Дмитро Пєсков назвав втечу окупантів з Київщини "жестом доброї волі".
Вже через декілька тижнів, коли російська армія готувалася до свого першого “жесту доброї волі” пропагандистка Ольга Скабєєва вперше назвала метою “спецоперації” окупацію України.
"Другий етап військової операції", спрямований на повне захоплення Донбасу, також пішов не за планом Кремля. Попри очікування військових експертів, що Москва спробує захопити Донбас до 9 травня, всім швидко стало зрозуміло - цього не станеться.
1 травня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що РФ не ставить мету змінити владу в Україні, вони тільки вимагають, щоб Президент України здавався та наказав відпустити всіх цивільних і припинити опір. Володимира Зеленського визнавали легітимним президентом, хоча до того Путін закликав українських військових здійснити переворот.
Наприкінці червня російські війська ціною великих зусиль захопили Луганську область, але на Донеччині і інших напрямках окупанти отримали гідну відсіч.
29 червня Путін назвав захоплення Донбасу кінцевою метою війни - про "денацифікацію і демілітарізацію" він більше не згадував.
"Я ж сказав 24 лютого про це прямо, публічно, на всю країну, на весь світ. Нічого не змінилося. Кінцева мета мною означена – це звільнення Донбасу, захист цих людей, і створення умов, які б гарантували безпеку самої Росії. От і все. І робота йде спокійно, ритмічно. Ну, як ви бачите, війська рухаються і досягають тих рубежів, які ставляться, як завдання, на певному етапі цієї бойової роботи", – зазначив він і запевнив, що "все йде за планом".
Вторгнення російських військ на Київщину, Чернігівщину та Сумщину на початку війни Путін назвав "відволікальними діями".
Ще одним “кроком доброї волі” 30 червня в Росії оголосили втечу з острова Зміїний.
Як пояснила кремлівська пропаганда, "рішення ЗС РФ вивести гарнізон із острова Зміїного не дозволить Києву спекулювати на темі неможливості вивезення зерна".
У липні вже згаданий Соловйов заявляє про те, що росіянам треба “вийти до Придністров’я”, а отже їм потрібні всі українські території і йдеться не лише про схід країни. Далі Соловйов порівняв українців з глистами, від яких ветеринар лікує кішку за допомогою «спеціальної операції», Скабєєва заявила, що Україна – «неіснуюча країна». Все це транслювалося в ефірах державних російських ЗМІ, а отже “вкладалося” в голови мільйонів росіян.
«Деєвропеїзація» та «деукраїнізація»
Після того, як стало відомо, що російські окупанти влаштували у Бучі прокремлівське видання “РИА Новости” опублікувало статтю “Что Россия должна сделать с Украиной”, в якій відкрито говорять про винищення більшості українців та встановлення тотальної цензури та диктатури для тих, кого «звільнили». «Денацифікацію» запланували на 25 років.
Також там зазначають, що покарати потрібно всіх, бо український народ у більшості був втягнутий нацистським режимом у свою політику.
«Денацифікація» за їхніми словами – це комплекс заходів стосовно «нацифікованої» маси населення, яка технічно не може бути піддана прямому покаранню в якості воєнних злочинців. Український народ назвали «пасивними нацистами». Подальшу «денацифікацію» бачать як перевиховання за допомогою придушення нацистських установок та жорсткої цензури не лише у політичній сфері, а й у культурі та освіті.
«Терміни денацифікації ніяк не можуть бути менше одного покоління, яке повинне народитися, вирости і досягнути зрілості в умовах денацифікації», – заявляють пропагандисти.
Якщо раніше РФ погоджувалася, що Україна може вступити в ЄС, то у цій статті йдеться, що не може бути ніяких компромісів. Мало того, не може бути навіть збережена назва Україна, а на її території мають бути народні республіки, які будуть «спокутувати провинну перед Росією за відношення до неї, як до ворога». Сама «денацифікація» буде і деукраїнізацією, адже мовляв українізацію запустили ще у часи радянської влади, "штучно роздувши етнічний компонент самоідентифікації населення Малоросії та Новоросії".
Пропагандисти заявили що «дебандеризації» буде недостатньо для «денацифікації», оскільки потрібна і «неминуча деєвропеїзація». «Бандерівська верхівка» має бути ліквідована, її перевиховання неможливе.
У статті також вказують, що саме на захід України поїдуть ненависники Росії, але Москва при першій же можливості продовжить «військову операцію» і створить там «територію потенціальної інтеграції в російську цивілізацію, антифашистську за своєю внутрішньою природою».
Крім того, важливим пропагандистським трендом, що широко використовувався в соціальних медіа в перші місяці війни, є ідея нібито історичної єдності росіян і українців. Ідеологічну основу для цього тренду дала, зокрема, стаття Путіна, що була опублікована ним у липні, «Про історичну єдність росіян і українців».
Основними тезами тут є: українці – це вічна, невіддільна частина «триєдиного руського народу», українська мова є лише діалектом російської мови, Україна – штучна держава, що виникла тільки в ХХ столітті завдяки СРСР тощо.
Також пропагандистським трендом дезінформації та пропаганди стало тиражування різноманітних конспірологічних теорій, наприклад:
- Захід, який є представником «світового уряду», спровокував нацистські настрої в Україні та озброїв її для того, щоб взяти під контроль Росію;
- НАТО руками українців намагається оточити росію та військовим шляхом захопити владу у світі;
- генетична зброя проти росіян, що розробляється в американських біолабораторіях, створених на території України.
Заклики до застосування ядерної зброї
Успіхи ЗСУ, підкріплені постачанням західних артилерійських систем і засобів ППО, змушили Кремль шукати виправдання невдачам своєї армії.
24 серпня міністр оборони РФ Сергій Шойгу на саміті Шанхайської організації співробітництва заявив, що країна-агресорка свідомо уповільнює темпи наступу в Україні, щоб начебто мінімізувати жертви серед мирного населення.
"Удари наносяться високоточною зброєю по об'єктах військової інфраструктури Збройних сил України: пунктах управління, аеродромах, складах, укріпрайонах, об'єктах військово-промислового комплексу. При цьому робиться все, щоб уникнути жертв серед мирних громадян. Безумовно, це сповільнює темпи наступу, але ми йдемо на це свідомо", - наголосив Шойгу.
Вже 4 вересня прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що війна Росії проти України має завершитися за столом переговорів.
У відповідь в Офісі президента України заявили, що переговори з Росією можливі, але тільки на умовах Києва.
"Ще раз нагадаю базову аксіому. Переговори можливі, але тільки на умовах України: після повернення територій і ліквідації кримінальних анклавів. Зрозуміло, що "пташенята путінського гнізда" не готові усвідомити нову реальність і продовжують поповнювати списки "200-х" своїми рекрутами", - написав у Twitter радник керівника ОПУ Михайло Подоляк.
В середині вересня уперше за всю війну путінська пропаганда визнала - Кремль зазнав поразки на полі бою. Росія втратила контроль над Харківською областю, яку було окуповано ще в перші дні війни. міноборони РФ запропонувало аналогічне пояснення своїм харківським невдачам. Пропаганда розповсюджувала наратив про те, що Росія виводить війська для перегрупування.
З того часа почались “перевзуванням у повітрі” від пропагандистів.
«У гарячій війні ми Україну переможемо за два дні», — стверджувала пропагандистка Маргарита Симоньян на лютневих ефірах. А восени розпочала примирливо розмірковувати про спільне минуле і майбутнє, де будуть вчити і російську, і українську.
У вересні навіть один із головних рупорів кремля Володимир Соловйов змінив свою впевнену риторику на: «Якось тривожно мені, все одно. Звичайно, хочеться, щоб наші тільки тиснули, тільки наступали, але в житті так не буває. Важливо, чим усе закінчиться».
Через два тижні звільнили Лиман та декілька населених пунктів поруч на Донеччині, і пропагандисти почали масово закликати до ракетних ударів по критичній інфраструктурі України. Ці нові тези різко контрастували з попередніми твердженнями про те, Росія не б'є по цивільних об'єктах.
Ще одним наслідком звільнення Харківщини та населених пунктів Донецької області та активізації ЗСУ в Луганській області стали спекуляції російських ЗМІ питаннями мобілізації та "референдумів" на тимчасово окупованих територіях України.
Попри поразки, відступ і втечу з Харківщини та Херсонщини окупанти не полишають спроб інтегрувати загарбані ними українські землі. Найперше, до чого вдається, російська окупаційна адміністрація - закриває доступ до альтернативних джерел телебачення, радіомовлення і преси, блокує, або намагається цензурувати інтернет. Це супроводжується знищенням традиційних для людей джерел інформації, починаючи з вилучення і спалення книжок з публічних бібліотек і закладів освіти та завершуючи запровадженням своїх підконтрольних інтернет-провайдерів. Особливу увагу, загарбники звертають на молодші покоління та дітей, яких розраховують виховати у дусі, протилежному громадянським переконанням і життєвому досвіду своїх батьків.
Український контрнаступ на Харківщині на початку вересня вчергове “підігрів” росіян, які взялися вигадувати нові способи знищення українців, закликати до активніших ударів по українській інфраструктурі і навіть до ядерного удару. Так, наприклад, керівник однієї з фракцій держдуми Сєргєй Міронов на початку жовтня заявив про необхідность “раз і назавжди знищити всю інфраструктуру нацистської України – всі тягові підстанції, всі електростанції, всі мости – автомобільні та залізничні”. Тоді ж нагадав про себе й Кадиров, який закликав до використання тактичної ядерної зброї проти України.
Путін 27 жовтня заявив, що Росії немає потреби застосовувати ядерну зброю проти України, і стверджував, що Росія ніколи не обговорювала можливість застосування ядерної зброї, лише “натякаючи на заяви лідерів західних країн”.
Проте, раніше ядерна риторика була значно потужнішою. Під час промови Путіна про анексію 30 вересня та протягом жовтня, Путін і ключові чиновники Кремля значно частіше згадували про використання ядерної зброї.
Масовані удари по цивільній інфраструктурі та заклики до геноциду
Після підриву Кримського мосту 8 жовтня, в якому ФСБ РФ звинувачує українські спецслужби, почались масовані удари по інфраструктурі України.
Після масованого російського ракетного обстрілу України 10 та 11 жовтня кремлівські пропагандисти спробували акцентувати увагу на двох речах — Кримський міст і холодна зима. Але «помста за Кримський міст» не так довго проциркулювала в російських медіа. Домінантним виявився меседж про «знищення інфраструктури як ціль, аби позбавити українців електроенергії».
11 жовтня, наступного дня після масованого ракетного обстрілу пропагандист Петро Акопов закликав російську владу не зупинятися і влаштовувати ракетні удари до повного знищення цивільної інфраструктури України, попри гуманітарну катастрофу, яку спричиняє це руйнування. З’явилися заклики «остаточно повернути Україну в середньовіччя» або «кам’яну добу».
Ось що написав ще один пропагандист - Антон Красовський вранці 17 жовтня, коли на Київ була здійснена масова атака дронів-самогубців, внаслідок чого загинули чотири людини включно з вагітною жінкою.
Він також закликав топити українських дітей та спалювати їх.
До слова, Симоньян, яка після інциденту з Красовським наголошувала на тому, що позицію колеги не розділяє, зовсім нещодавно до цього, робила публікації про те, як сильно мріє про удари по мостах, які проходять через річку Дніпро. І це було ще до підриву Кримського мосту.
До слова, безпосередню причетність і Соловйова, і Красовського у сприянні вторгненню Росії до України визнано на міжнародному рівні. Зокрема, на них наклали санкції Канада, Велика Британія, Австралія тощо.
А ведучий на радіо “Комсомольска правда” Сергій Мардан досі не потрапив під санкції попри екстремістські заяви, що лунають під час його програма “Утренний Мардан”
“Знаєте, як учора поправили, дуже кумедно: це не іранські безпілотники “Шахид”, це нас просто добрі іранські партнери навчили робити з газонокосарок безпілотники “Герань”. Та хоч би й так! Мені все одно, як вони називаються: прекрасним арабським словом "Шахид" або прекрасним російським словом "Герань" - аби воно літало і падало на голови хохлів”, — наголосив Мардан в ефірі після атак Росії по українських містах дронами-самогубцями.
Низка працівників російських інформресурсів також відкрито говорять про те, що цивільних українців обстрілює саме російська армія і без цього, мовляв, не обійтися.
“Спецоперація” стала війною
Нещодавно з ефірів російських телеканалів почали зникати слова «денацифікація» і «демілітаризація». Останніми тижнями Путін жодного разу їх не вжив. Зміна риторики російських чиновників і рядових громадян - це свідчення того, що війна розвивається не за сценарієм путінського режиму. Владу стали відкрито критикувати за те, що Україна звільняє свої території, а Росія відступає. Мобілізацію дедалі частіше називають запізнілою і провальною. Пояснити останні події у рамках «спецоперації» стає дедалі важче.
Ті, хто займав активну позицію і вимагав «демілітаризувати» весь Захід, нині говорять зовсім інші речі. В Росії заговорили про зручний сценарій згортання війни на почесних умовах і послаблення економічних санкцій. Але створена путінським режимом система вже не може зупинитися.
Заклики до переговорів
Сигнали з Росії, зміна риторики війни свідчать про наростаючий хаос у суспільстві, який може призвести до непередбачуваних наслідків. Але чим ближче час поразки, то безглуздіша риторика війни.
Слово "Херсон" після звільнення міста від окупантів вже зникло з російського медіапростору. Радник глави Офісу Президента Михайло Подоляк зауважив, що анексію міста ще вчора вітали на Червоній площі, а сьогодні слово "Херсон" взагалі перестало існувати у російському медіаполі. Він додав, що таку інформаційну стратегію слід підтримувати. Тобто зараз загарбники забули слово "Херсон", а далі – "Донецьк" та "Крим". Скоро російські окупанти взагалі забудуть слово "Україна".
"Російські понти. Від "шайки наркоманів, що захопила владу в Києві", до визнання демократичного українського уряду, в якого вимолюють розмову, минуло дев'ять місяців і 80 тис. знищених росіян. Нагадування РФ: ніколи не втручайтеся у політичне життя інших країн. Ви не знаєте, що таке вибори та свобода", – написав Подоляк.
24 листопада Дмитро Пєсков заявив, що "влада України має всі можливості врегулювати ситуацію та припинити страждання народу, виконавши вимоги Росії".
Тим самим речник російського президента визнав на офіційному рівні, що масовані ракетні удари по об'єктах енергетичної інфраструктури використовуються ворогом, як засіб шантажу.
Російські пропагандисти також наводять повідомлення міноборони РФ, де назвали масований удар по енергосистемі України ударом "по системі військового управління України та пов'язаних із нею об'єктів енергетики".
"Мета удару досягнута, всі призначені об'єкти вражені. Ударами порушено перекидання залізничним транспортом українських військових резервів, іноземних озброєнь, військової техніки та боєприпасів до районів бойових дій", - заявили в міністерстві країни-окупанта.
Щодо ударів по житлових районах українських міст, то в Росії заявили, що це не вони, а українська ППО.
Автор: Антон Малиновський
