Співачка Анна Мазур (прізвище змінено на прохання співрозмовниці) розпочала втілення своєї мрії у Сєверодонецьку. Це місто подарувало їй багато прекрасних спогадів, нових людей та розкрило її як особистість. Вступивши на факультет психології, дівчина паралельно цікавилася живописом та музикою. Після багатьох зустрічей з однодумцями співачка потрапила до місцевого гурту "the Oppressors".
Про своє життя до повномаштабного російського вторгнення, плани та мрії після перемоги Анна розповіла "Трибуну"
«Я товаришувала з баристою однієї з кав’ярень у Сєверодонецьку. І одного разу коли я зайшла до закладу, там вже сиділи учасники моєї майбутньої групи і розповідали моєму товаришу, що у них в команді лише хлопці і вони шукають дівчину до себе у гурт. В свою чергу мій друг запропонував цей варіант мені, і я з радістю погодилась. Я дала послухати юнакам свої кавери і ми зрозуміли, що наші голоси будуть прекрасно доповнювати один одного», - каже дівчина.
На шляху до втілення мрій колективу постала війна, яка повністю перекреслила їх плани.
«Восени, коли ми вже зарекомендували себе як перспективний гурт і провели декілька концертів, почався карантин через ковід. Тож довелося роз'їхатися хто куди, репетицій не було, але ми продовжували готуватися до релізу першої нашої пісні. Карантин ще не завершився, як почалася війна», - згадує музикантка.
23 лютого Анна була вдома у батьків у селі під Старобільськом. Вона помітила російську техніку біля українських кордонів, але її близькі заспокоювали дівчину, запевняючи що війни не буде.
«24 лютого о 4 ранку, я прокидаюся попити води і вирішую подивитися щось в інтернеті, поки знову не засну. Відкриваю Телеграм і мої очі всюди бачать: «війна», «Росія напала», «летять ракети», «є вибухи». Подих перехопило, на якийсь час я забула, що таке дихати, постійно лилися сльози і я не вірила, що це реально. Я не розбудила батьків одразу, розуміючи, що зараз вони бачать останні мирні сни. Але буквально за 10-20 хвилин задзвонили всі телефони. І ми почали збирати тривожні валізи. Цілий день був наче у тумані»,- розповідає співачка.
Дівчина згадує, що до повномасштабного вторгнення вони з гуртом планували випустити свою пісню та вже почали шукати студію, де можна було б працювати. Але війна кардинально змінила всі плани колективу. Їх відновлення "the Oppressors" залишили до перемоги. Зараз Анна мешкає у Польші та говорить, що їй складно продовжувати займатися музикою через важкий моральний стан. Але дівчина час від часу пише свої пісні і поділилася з журналістам ТРИБУНу рядками однієї із них:
«Там десь сонце ясно сяє,
Та я блукаю поміж крон.
Пітьма схопила сердце, знає,
Що прагну у її полон.
Я чую любого журливий спів,
Забуті пісні давніх днів.
Де ти? Чи чекаєш мене потойбіч?
Чи ти зустрівся з смертю віч на віч?»
Крім цього величезну розраду я знаходжу в живописі. На жаль, всі мої картини втрачені у Сєвєродонецьку, але я впевнена, що в майбутньому зможу створити ще більше», - додає дівчина.
Співачка розповідає, що повномасштабне вторгнення змусило її переосмислити погляди на культуру та історію України. Не просто заглибитись в це, але вибудувати у своїй голові потужні причинно-наслідкові зв'язки. Каже що у неї змінилися музичні вподобання – вона віддає перевагу виключно українським виконавцям.
«Я побачила, наскільки сильно наша культура відображає дух народу та нашу історію. Тому тепер я знаю величезну кількість українських виконавців і слухаю переважно їх. Це допомагає створювати гармонію у серці, завжди нагадує мені, що я - частина великого та сильного народу. І вважаю, що перехід на українську мову - це не просто тенденція, а маніфест, осмислення, самоідентифікація себе як українців. Війна просто пришвидшила цей процес, стала переломним моментом для усіх. Відкрила очі і наче пробудила від сну всіх, хто до цього спав і не бачив історичного контексту сучасних подій», - стверджує Анна.
Також своє справжнє покликання дівчина бачить саме у психології. В цьому напрямку вона намагатиметься реалізувати себе, як тільки завершить навчання. Анна ділиться своїми мріями і планами на майбутнє:
«Я маю величезну мотивацію до навчання та самовдосконалення в цій сфері, бо розумію, наскільки потрібна буде допомога українцям після перемоги. Я хочу працювати психологом та допомагати людям відновлювати себе та країну. Я сподіваюся, що мій організаційний та творчий досвід стане мені у нагоді на цьому шляху. Також я хочу побачити всі куточки України та створити зі своїми друзями серію документальних фільмів про те, як люди жили у воєнний та повоєнний час».
