Ілля Шутов – борець за незалежність України у XX столітті, Народився у 1957 році у місті Білицьке на Донеччині. З самого дитинства його оточували патріотично налаштовані дорослі – його батьки, родина та друзі сім’ї. Завдяки оточенню Ілля Якимович з самої юності знав, що буде займатися відродженням української незалежності і, маючи гірничу освіту та працюючи в шахті гірничим майстром, для подальшого навчання обрав юридичний факультет Донецького університету.
Про боротьбу з радянським режимом, референдум за незалежність та непокаране зло він розповів в інтерв’ю для видання “ТРИБУН”.
Початок активістської діяльності пана Іллі датується його 16-річчям – у цей час він намагався знайти контакти з реальним ОУНівським підпіллям, дисидентами, пробував у Києві знайти родину Світличних, про яких знав з радіоголосів, однак тоді це йому зробити не вдалося.
Про діяльність до відновлення української незалежності
Уже у 1987 році Ілля Якимович доєднався до Українського культурологічного клубу.
“На той час ця організація була дуже революційною і, націоналістичною для СРСР. На зборах в УКК я познайомився з такими людьми як Олесь Шевченко, Сергієм Набокою. Треба врахувати, що діяльність у цьому клубі могла відразу бути зафіксованою, а за неї могло бути покарання. Так сталося, що до рук КДБ потрапило фото з засідання клубу, на якому був я, але, на щастя, фото було не дуже чітким. До того, в клубі я представлявся не своїм іменем, а називався Якимом Іллєнком, це теж дещо збило з пантелику спецслужби”, — розповів Ілля Якимович.
У листопаді 1987 року Ілля Шутов взяв участь у діалозі редакції Ленінградського журналу “Наш Современник” з читачами. Тоді вперше в Радянському Союзі такий захід демонструвався по телебаченню у прямому етері.
“Я пішов на ту зустріч у Києві, де вже знайомий мені Сергій Набока вийшов до мікрофона, що стояв у залі, та задав питання: «Що ваша редакція буде робити, аби на сторінках журналу не було російського шовінізму?». Журналісти порадились і сказали, що це – неправда, ніякого шовінізму в Радянському Союзі немає, попросили Сергія навести приклади, а він розгубився. Я вирішив підтримати товариша і, підійшовши до мікрофона, сказав: «Ви говорите, що шовінізму в СРСРі немає, а насправді що це як не російський шовінізм, коли у Івана Франка ювілей, ЮНЕСКО оголосив цей рік роком Івана Франка, і тільки в СРСР — роком Пушкіна, хоча ніяких підстав для цього немає – ані ювілею, нічого.; Зроблено це навмисне лиш для того, аби року Івана Франка в СРСРі не було»”.
Зі сцени мені відразу мені сказали, що я — націоналіст, але я звернув увагу на те, що це і є ознакою шовінізму – коли вам вказують на реальні проблеми, але замість розв’язання проблеми людину просто оголошують націоналістом.
Завдяки цій промові Іллі Якимовичу вдалося встановити контакти зі спілкою письменників, зокрема – Іваном Драчем, який від України вів цю зустріч, а завдяки йому і з Дмитром Павличком, Володимиром Яворівським та Борисом Олійником. Вони поділилися з паном Іллею планами щодо створення Товариства української мови і звернули увагу про проблеми створення товариства на Донеччині, де місцева спілка письменників не була надто охочою щодо роботи у цьому напрямку. Тому Ілля Якимович долучився до цієї справи.
“Коли приїхав до Донецька, пішов до місцевої спілки письменників з метою створення товариства української мови, але відразу зрозумів, що це марна праця, тому що там чітко орієнтувалися на донецький обком партії і нічого робити не хотіли. Попри це, мені підказали, що є кілька небайдужих людей, які також переймаються долею української мови та були готові доєднатися до роботи: Валентина Тиха — діячка в галузі культури, Галина Гордасевич — письменниця, Вадим Оліфіренко — завідувач відділу інституту підвищення кваліфікації вчителів та Федір Олехнович — працівник цього ж інституту. Зібравшись, ми створили оргкомітет, але процес затягнувся, бо на нашому шляху стояло багато перепон створених обкомом КПУ та КДБ. Та, попри їхню шалену протидію, товариство української мови вдалось створити.
Внаслідок різних процесів, спричинених КДБ, в протидію ним співголовами Донецької обласної філії Товариства української мови імені Тараса Шевченка стали: Володимир Білецький, Валентина Тиха і я — Ілля Шутов”,— розповів він. Членами правління стали: В.Білецький, В.Тиха, І.Шутов, А.Чілінгарян, Ф.Олехнович, В.Оліфіренко, А.Загнітко, В.Ребрик, В.Познанська, В.Сардак.
На його думку, вплив товариства української мови був надзвичайно значним і навіть великим, адже саме на основі цієї організації був створений Народний рух України за перебудову, який домігся незалежності України. Народний РУХ утворився на базі Товариства української мови, але увійшло туди багато інших організації: екологічні, історичні та інші.
Про процеси відновлення української незалежності
“По суті, члени товариства української мови стали членами РУХу, правда на Донеччині та Луганщині не всі, а лише приблизно 10%, якщо у Донецькому обласному товаристві української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” було понад три тисячі осіб, то до РУХу вступило близько чотирьохсот.
На Донеччині Народний РУХ сприймався організацією революційною, тому багато людей боялися брати участь у його діяльності ; хоча співчували і допомагали, але формально членами РУХу не ставали.
Треба врахувати, що спеціально для того, щоб унеможливити вплив Народного РУХу на ситуацію в Україні, комуністи напередодні виборів 1989 року прийняли рішення, щоб РУХ не зареєстрували, хоча він вже був створений. Саме тому всіх кандидатів в депутати парламенту від Народного РУХу висувало Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”, яке на той час очолював Павло Мовчан. Можна стверджувати, що у ВРУ, була створена фракція Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”, адже у “Народній Раді перебували депутати, ”близько – 90% яких висунули балотуватися у парламент Товариством української мови” — пригадав він.
За словами пана Іллі, члени Народного Руху України вибороли незалежність України – а важливість діяльності організації і її членів насправді є недооціненою.
“На той час ми творили історію. Організовували мітинги в резолюціях, під час яких вимагали незалежності України, на честь ювілею злуки ЗУНР і УНР взялись за руки у єдиному ланцюгу мільйони людей від Києва до Львова та Івано-Франківська. Донеччани стояли коло станції метра “Берестейська”. Коли напередодні референдуму за незалежність України нам привезли в Донецьк два камази з причепами, в яких були листівки з агітацією «за незалежність України», ми домовились, щоб ці листівки розкидували з повітря над Донецькою та Луганською областями. Наші люди сиділи в літаках та гвинтокрилах та скидали там, де треба було”, — розповів пан Ілля.
За його словами, саме члени Народного Руху України своїми діями, активністю створили умови, аби люди під час референдуму проголосували за незалежність.
“Умови на той час були сприятливими для нас. Чому? Тому що в Радянському Союзі була на той час гостра економічна криза, багато хто цього не пам’ятає, але був період, коли, особливо на Донеччині та Луганщині в магазинах зовсім не було продуктів харчування. Я тоді працював в райвиконкомі, для того, щоб працівники виконкому та їхні родини себе прекрасно почували при тотальному “дефіциті”, їм щомісяця надавали можливість купити так званий «тормозок» – масло, кава, чай, ікра, цукор та інше, те, чого в магазинах зовсім було неможливо купити”, — пригадав він.
І якщо в Україні продуктова криза була гострою, то в Росії всі ці процеси були ще більш помітними та значущими.
“Владою Росії були організовані електрички та автобуси, якими з Ростова та інших міст Росії в Донецьк, Луганськ, Чернігів та інші прикордонні з Росією міста України, приїжджали тисячі людей, аби купити продукти.
Як зауважив Ілля Якимович, таку ж саму тактику російська влада обрала і в 2014 році, коли за допомогою місцевих комуністів та членів Партії Регіонів проводила “повзучу окупацію” та навезла росіян для захоплення адмінбудівлень на сході України.
“В протидію цьому в той час, напередодні незалежності, місцевою владою в Україні були прийняті рішення про блокування транспорту, який віз росіян. Були встановлені шлагбауми між районами та областями, перестали пускати автобуси та електрички з Росії. Тому людям на той час не дуже треба було багато говорити, достатньо було сказати: «ви ж бачите, як тільки росіян перестали пускати, відразу з’явився хліб, цукор, молоко»”, — розповів пан Ілля.
Народ був готовий до незалежності. Тим паче всі розуміли, що Україна сама себе продуктами забезпечити може. Просто треба було акцентувати на цьому увагу, що ми і робили: випускали листівки, на яких була інформація про те, скільки Україна виробляє молока, скільки лишається у нас, а скільки йде за межі. Те саме з залізом, вугіллям, рудою – народ це знав, тому і сприймали позитивно. Завдяки нашій активності переважна більшість наших земляків проголосувала за незалежність України.
Про часи після відновлення української незалежності
“Моя реакція була шаленою. Безумно, це була шалена радість. Було відчуття, що відбувається справедливість – нарешті Україна і українці зможуть жити вільно і не турбуватися за майбутнє, тому що воно буде добрим, гарним і красивим, а не страшним і небезпечним”, — пригадав пан Ілля свої відчуття після того, як результати референдуму були оприлюднені.
Ейфорія – це те відчуття, яке було реальним, коли ми дізналися, що незалежність України була відновлена.
Попри те, що очікування були високими, на жаль, в політичній та економічній реальності тогочасної України все було не так просто. Ілля Якимович цитує: “революцію роблять пасіонарії, а користуються нею негідники”. На його думку, саме так і відбулося.
“Так, незалежність було відновлено. Але влада лишилася в руках комуністичної партії і комуністичної номенклатури. Очікувалося, що вдасться змінити владу і ми сподівалися, що вдасться обрати нормального президента. На жаль, цього не сталося, тому що ми не контролювали процес виборів. Бідьшість людей, безумовно, проголосували за Чорновола, але голоси рахували комуністи. І таким чином вийшло, що відбулася повна фальсифікація виборів, я стверджую це однозначно”, — запевнив він.
На той час пан Ілля працював юристом у Київському райвиконкомі Донецька. До нього підійшов полковник у відставці, який працював у відділі забезпечення житлом та запропонував змінити прапора над установою. Спочатку Ілля Якимович відмовився та сказав, що погодиться змінити його лише на жовто-блакитний, але полковнику все ж вдалося його переконати.
“І якось я зрозумів, що його наполегливість не проста, а він явно щось мені хоче сказати таким чином. Я підійшов до завгоспа та попросив ключі, відкрив горище, а воно було повністю забите бюлетенями, на яких люди проголосували за Чорновола. А ще з Сіверськодонецька мені подзвонив рухівець Володимир Грицишин, тогочасний мер, сказав, що вони за фальшивою стіною теж знайшли бюлетені за Чорновола. Я туди з’їздив, пофотографував, зафіксував. Подзвонив Чорноволу, потім навіть поїхав з ним зустрітися, кажу, що така ситуація, треба опротестовувати. Але він сказав, що не буде опротестовувати, бо таким чином можна було поставити під сумнів результати голосування на референдумі за незалежність, а результати референдуму і незалежність України для нього був значно важливішими, ніж його результати на виборах президента”, — розповів пан Ілля.
Головне, щоб Україна була незалежною. Своє ми ще зробимо, а якщо поставимо під сумнів референдум, будуть великі проблеми.
Як пригадує Ілля Шутов, протягом трьох тижнів ці бюлетені палили за виконкомом, не відвезли їх навіть до котельні, а робили це на вулиці, демонстративно.
“Я впевнений, що якби обрали президентом України Вячеслава Чорновола, ми були б в НАТО і Євросоюзі, не було би втрат ні територіальних, ні людських, ”, — вважає він.
Як пригадав він, тоді, після відновлення незалежності Україна відразу втрапила у величезну економічну яму через діяльність комуністів. Комуністи втілювали в Україні лозунг комуністичної партії: «чим гірше, тим краще», адже вони вважали, що завдяки кризі люди знову захочуть в Радянський союз, а його відновлення було їхнім прагненням.
Більшістю, яку вони складали у Верховній Раді України вони прийняли закони, наслідки яких ми відчуваємо по цей час. Завдяки цим законам комуністи провели приватизацію підприємств на свою користь, а працівників звільнили, зупинивши виробництво. Власниками зупинених підприємств стали директори. Так, наприклад Жанна Пашнова, 3 секретарка Донецького міському КПУ, подбала про призначення себе директором Першого казенного заводу резиново-технічних виробів у Донецьку, який приватизувала, а Петро Симоненко, 1 секретар Донецького обкому КПУ, став директором Виставочного центру, де нічого було приватизовувати, окрім боргів, тому надалі займався політикою, задурюючи несвідомим голову. Ракета “Точка У” у 2014 знищила завод Пашнової, бо там налагодили виробництво протипіхотних мін, які встановлювали проти українських добровольців і військових.
Для проведення “приватизаційних” махінацій комуністична більшість парламенту періодично направляли бюджетні гроші в банку “Україна” “на підтримку колгоспів”, “шахтарів”, які голови колгоспів та директори підприємств отримували у вигляді кредитів, направляли на приватизацію підприємств, а банк “Україна” – збанкрутів.
Так навмисне замість стабільної державної валюти (яка вже була розроблена та замовлена членами Народного РУХу в Канаді), комуністами були введені купони – ці папери не мали нумерації та не були обліковані.
“Купон не був захищений, він друкувався на звичайному папері. Тому я говорю цілком відверто, що це було замислене і Кравчуком, і його соратниками – вони займалися навмисною деструкцією. Купони масово необліковано друкувались в друкарнях, якими володіли структури КПУ, а вони використовували їх для “приватизаційних” махінацій”, розповів пан Ілля.
В України при владі комуністи залишалися до 2004 року, і протягом цього часу завдяки тому, що вони були найвпливовішою фракцією та мали абсолютну більшість, могли проводити будь-які закони, які вважали за потрібні. Саме так Україна ледь не втрапила у пастку СНД — Співдружності Незалежних Держав.
Я став першим хакером у Верховній Раді.
“Ми не увійшли в СНД тільки тому, що особисто В'ячеслав Чорновіл та інші члени Народного РУХу просто вступали у відвертий бій у Верховній Раді, ламали стільці, мікрофони, що тільки не робили, аби зірвати засідання, на яких планувався вступ України в СНД. І був такий момент, коли комуністи практично протягли цю можливість, і було відповідальне голосування. Можливо Україна втратила б незалежність, але так сталося, що випадок унеможливив це. На той час я був Керівником секретаріату фракції РУХу в парламенті і напередодні голосування про вступ України в СНД, мені встановили комп’ютер. Член нашої фракції народний депутат України Володимир Ковтунець навчив мене азам користування. На той час мережа у Верховній Раді України ще не була захищеною, тому мені вдалося зайти у комп’ютер комуністичної партії і витягти звідти документи, які свідчили про те, що Україна в СНД буде мати лише близько 10% голосів у парламенті. який буде збудований у Санкт-Петербурзі, а Росія матиме 60%. Решту матимуть Білорусь і Казахстан”, — пригадав пан Ілля.
Документи йому вдалося витягнути, показати Чорноволу, а той дав доручення розмножити та роздати депутатам. Попри протидію комуністичної номенклатури в апараті, йому вдалося це зробити.
“У той момент, найбільш критичний, Україна могла вступити в СНД і ми втратили би незалежність без війни. Але, слава богу, тоді це не відбулося – після того, як документи поширили, навіть комуністи проголосували проти вступу в СНД на тих умовах”, — розповів він.
Ілля Якимович вважає, що на сході України на той час ситуація була ще більш критичною через те, що економічна криза зумовлена діями комуністичної влади супроводжувалася страйками шахтарів, одним з організаторів яких був Юхим Звягільський — один із засновників "Партії Регіонів".
“За твердженням журналіста Володимира Бойка його діяльність фактично призвела до створення донецької мафії. Завдяки страйкам Звягільський почав виконувати обов’язки прем’єр-міністра України, а після цього взагалі втік в Ізраїль разом з викраденими коштами. Після повернення в Україну він розгорнув активну політичну діяльність і став головою правління орендарів ОП “Шахта імені О. Ф. Засядька”, яке тоді постійно фігурувало в заголовках у зв'язку з численними аваріями зі смертельними наслідками. У 2014 році, як депутат, проголосував за “диктаторські закони Януковича”. І, зрештою, те, що до влади прийшов Янукович, також було зроблено цією персоною і його братією. Це сталося внаслідок його діяльності. Хочу сказати, що я особисто знайомий з усією верхівкою цього угруповування, тому що частина з них була членами Київського райвиконкому міста Донецька. Усі ці люди прийшли до влади в усій Україні – треба буквально робити окреме дослідження на тему того, яким чином сталося так, що Київський райвиконком міста Донецька прийшов до влади в Україні – це цікаво дослідити з наукової точки зору. Кримінальний аспект їхньої діяльності – зовсім окрема тема”, поділився Ілля Якимович.
Про фестиваль “Червона Рута” 1993 року, який проводили в Донецьку
Згадуючи про цей захід, Ілля Якимович каже, що співорганізатором став абсолютно випадково, однак за цією випадковістю криється справді цікава історія.
“Чи впливає одна людина на історію? Та впливає.
Рішення про те, що наступний фестиваль “Червона Рута” було прийняте організаторами фестивалю у Запоріжжі в 1992 році. Народний РУХ у той час організовував святкування 500-річчя козацтва у Капулівці на “Січеславщині”, а потім звідти поїхали на Фестиваль у Запоріжжя. Я не був серед організаторів фестивалю “Червона Рута” в Донецьку від з самого початку, це була культурологічна діяльність, а я на той час вже відійшов від справ у Товаристві української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” – займався чітко діяльністю Народного РУХу, організовував мітинги, демонстрації, походи.
Напередодні початку фестивалю “Червона Рута” в Донецьку, близько четвертої години, пролунав дзвінок у мої двері. Я відкрив і побачив там Тараса Мельника – його я знав, він був саме організатором фестивалю і в Чернівцях, і у Запоріжжі. Я був трохи здивований його візитом – прийшов він не просто так, а з величезною коробкою цукерок та пляшкою коньяку. У ході розмови з’ясувалося, що о шостій ранку цього ж дня треба монтувати сцену, а донецька влада в особі Юрія Болдирєва, заступника з питань культури, не дає на це дозвіл. Ми поговорили десь з пів години, я кажу, що треба дзвонити голові міста Донецька Володимиру Рибаку. Десь о 5:00 я подзвонив йому додому, бо мобільних тоді ще не було. Пояснив йому ситуацію”, — пригадав пан Ілля.
Через годину організатори фестивалю зустрілися з Рибаком у приміщенні донецької міськради і разом розв'язали проблему – саме так Ілля Шутов і став співорганізатором фестивалю, а після вже неодноразово долучався до роботи в інших українських містах.
Про події 2014 року
Неодноразово виходці зі східних регіонів України, які потрапили під окупацію російських військ у 2014 році, стикаються з нерозумінням та звинуваченнями у свій бік: їм стверджували, що захоплення регіону росіянами стало можливим з їхньої вини, мовляв, це саме луганчанам та донеччанам не вдалося відстояти свої області. Пан Ілля вважає, що така риторика є не тільки несправедливою, а ще й має у собі намір відбілити дії тих, хто дійсно був причетний до створення можливості окупації Донбасу.
“Донеччани та луганчани, загалом, дуже потужні. Вони – молодці. Треба сказати, що проти патріотів та активістів працювали не тільки окупанти, а й вся номенклатура, влада, озброєна міліція, СБУ – яке, по суті, не те що перейшло в ФСБ – вони в ФСБ і служили. І вони ж і вбивали наших донеччан і луганчан тоді на мітингах, і вони привозили цілими ешелонами, автобусами «ростовських». Тому я не дивуюся тому, що вони тепер можуть стверджувати про патріотів що завгодно для того, аби реабілітувати себе. Бо вони всі втекли, не лишилися в окупації, вони тепер тут, інкорпорувалися посеред киян”, — розповів пан Ілля.
Непокаране зло відроджується у ще більшій мірі. Непритягненні до відповідальності організатори з'їзду в Сіверськодонецьку організували нам окупацію Донецька і Луганська.
"Я маю на увазі і Єфремова, і всіх інших діячів Партії Регіонів. Тому я наголошу, що патріоти і далі продовжували боротися, але не підтримані владою, вони не могли досягти успіху, а якби всіх Азарових, Януковичів покарали відразу ще тоді, коли президентом був Ющенко, то не було б ніяких Штеп, і всі ці події не розвивались".
На думку пана Іллі. саме бездіяльність влади щодо покарання очевидних колаборантів та активна діяльність з протидії патріотам України створили умови для повномасштабного вторгнення.
“Ми всі розуміли, що не закінчиться війна тільки лінією розмежування, що росіяни накопичать сили і підуть далі. Що робила влада?
Вони боролися проти патріотів. І коли патріоти організовували блокували залізничне сполучення між окупованою та вільною Донеччиною, то влада карала тих, хто блокував. Коли руйнували електропостачання, кого карала влада? Тих, хто руйнував. Вугілля, яке йшло з окупації в Україну – це все оте непокаране зло, продовження всіх цих подій”, — вважає він.
Я впевнений, що вони будуть і надалі скидати з їхньої хворої голови на здорову – голову патріотів – всі проблеми, пов’язані з окупацією. На противагу їхнім словам про те, що донеччани були недостатньо активні, не захистили місто, не врятували область – я стверджую: донеччани були активні, а наша влада протидіяла їм зі зброєю в руках жорсткими методами.
Про повномасштабне вторгнення
Згадуючи про перші дні повномасштабного вторгнення, пан Ілля відразу говорить, що про те, що наступ буде він знав, попереджав своє оточення, друзів, знайомих та рідних. Усі речі з Києва він вивіз заздалегідь, бо не був впевнений в тому, що влада не здасть столицю росіянам.
“У моїх планах було відвести родину та повернутися, але я зробив інакше – відвіз родину та почав займатися гуманітарною допомогою, бо побачив, що таким чином я можу зробити значно більше – возив допомогу, хлопців-іноземців, які були готові воювати на нашій стороні проти росіян. Встановив контакт з Інтернаціональним легіоном, вони давали мені доручення, я їхав у конкретну країну, забирав конкретних людей та віз на наші полігони. Займався цим до тих пір, поки це було потрібно – зараз вже потреби у цьому немає”, — поділився пан Ілля.
Зараз чоловік впевнений, що Донеччина буде звільнена від ворога та навіть вважає, що відбудеться це найближчим часом.
Зараз чоловік впевнений, що Донеччина буде звільнена від ворога та навіть вважає, що відбудеться це найближчим часом.
“Чому? Тому що ті події, які стосуються Росії, гарні події – у Сирії Путіну дали по носу, у Грузії відбувалися протести, в Абхазії теж заворушення. Це якраз те, що направлене проти діяльності Росії і те, де вона отримує облизня. В Україні вона теж отримала величезного облизня”, — розповів він.
Ілля Шутов шкодує, що наразі Сполучені штати Америки не хочу розвалу російської армії, але це відбудеться завдяки українській армії.
“Як тільки таке відбудеться, станеться крах Росії, а слідом за цим автоматичне звільнення окупованих територій. Російська армія піде грабувати Санкт-Петербург та Москву. Бурятам, чеченцям, тувинцям треба повернутися додому не бідними і не босими, от вони і підуть грабувати туди. І цим все закінчиться. Але треба, щоб Москва отримала великого облизня. Те, що нам дали дозвіл стріляти далеко – може привести до колапсу. Коли армія російська відчує, що вона не може воювати, вони розвернуться та підуть додому”, — вважає він.
Про те, що має зробити влада для відновлення українства на сході
Пан Ілля вважає, що найнеобхіднішим процесом, який першою чергою має статися на звільнених територіях є люстрація.
“Проблема нашої влади в тому, що вона на Донеччині та Луганщині вони не підтримували вишиванку. Я маю на увазі, не призначали на посади людей з патріотичними поглядами. Якщо туди зараз призначать нормальних патріотів, які будуть ходити у вишиванках, то і народ робитиме те саме, вони будуть любити Україну, вони будуть любити українську мову. А якщо знову попризначають проросійських, то буде повтор усіх подій, я в цьому впевнений”, — розповів він.
Треба покарати це зло. Притягнути до відповідальності членів “Партії Регіонів”. Прийняти рішення про те, що усі люди, які так або інакше співпрацювали будь-яким чином з окупантами не мають права обиратись і обирати, викладати у будь-яких закладах освіти, займати будь-які посади у будь-яких органах. Навіть у приватних. Вони мають право заробляти гроші тільки прямим шляхом – на заводі, будівництві, де завгодно, особистою працею.
Уявляючи майбутнє рідної Донеччини, пан Ілля каже, що вірить в те, що край відродиться і буде процвітати, однак не заперечує й того, що для відновлення усього, що було зруйноване, знадобиться багато ресурсів.
“Донеччина завжди була процвітаючим краєм, я шалено люблю нашу Донеччину. І впевнений в тому, що вона буде процвітаючим краєм. Єдине, що хочу наголосити – безумовно, наразі туди доведеться вкласти дуже багато грошей для відновлення всього зруйнованого. Але, дай боже, майбутнє України буде пов’язане з Європейським союзом, і вони допоможуть нам відновити Донбас”.
Проєкт «New meanings for Eastern Ukraine» реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
Читайте також: «На Луганщині не 26, а 37 громад»: Олена Ніжельська про памʼять, віру людей і майбутнє зруйнованих спільнот
