Відома у Краматорську фітнес-тренерка та фітнес-коуч Любов Герасименко на початку повномасштабного вторгнення була змушена покинути рідне місто. Жінка евакуювалась в Хорватію, та в новій для себе країні, незважаючи на багато складнощів, не залишила спорт. Зараз вона продовжує тренувати людей, поєднуючи це з роботою у місцевому готелі. Про переїзд та життя в нових реаліях Любов розповіла журналісту “Трибуну”.
Жінка каже, що в район, де жили вони з сином, на початку вторгнення намагалися влучити ворожими ракетами. Сім’я змушена була практично жити в підвалі, піднімаючись в квартиру, щоб поїсти та помитися.
“Після другого прильоту, коли від переляку вже почала заїкатися - вирішила, що я не кішка, що має 9 життів, і якщо, не приведи Господь, щось станеться з моєю дитиною я ніколи собі не пробачу те, що залишилася вдома”, - зізнається тренерка.
Додає, що евакуювалися за принципом не «куди», а «звідки». У сім'ї було 20 хвилин, щоб вирішити, що робити далі та швидко скласти речі, поки таксі на вокзал ще не приїхало. Спочатку краматорці прибули до Львова, планували пожити там деякий час, але жінка вважала, що там теж небезпечно, тому разом з сином вирішили їхати в Польшу, але вже на вокзалі їм запропонували Хорватію.
“В той день на вокзалі було багато волонтерів. Раптом серед загального галасу пролунав голос, який тихо спитав: «Хто бажає у Хорватію? Є одне місце. Виїзд автобусом просто зараз». «Можна два?!», – закричала я у відповідь. Я витягнула сина з натовпу та рушила у напрямку цього волонтера. Я боялася їхати. Мені здавалося, що у підвалі, безпечніше, ніж на вокзалах просто неба та у транспорті. Їхали ми автобусом, який організував волонтер організації «Помощь Деткам Харькова» Андрій, у дорозі були зупинки і Філіп, представник Хорватської сторони та координатор проєкту, за власні кошти купував нам каву, їжу та навіть оплачував туалет”, - згадує Любов.
Далі були 14 годин у дорозі, кордон, кілька країн транзитом та прибуття до Хорватії. У місті Вараждині біженців поселили у спеціальному таборі, де зробили тести на ковід. Далі ще дві ночі очікування і нова мандрівка – 5 годин у містечко Корениця.
Зараз вони з сином мешкають в готелі для переселенців. Краматорка працює офіціанткою у їдальні готелю - обслуговує українців, накриваючи для них столи і розносячи їжу. Працює вона позмінно, тож знаходить вільний час для занять спортом.
“Підйом в мене о 5:20. О 6-й я вже на роботі. Хоча маю приходити у 6:30. Багато українців починають працювати рано, і я намагаюся винести їжу раніше, щоб усі, хто поїде на роботу, встигли поснідати.
9:15-9:25 - кінець сніданку. Я піднімаюсь нагору, збираю штангу та гантелі та спускаю їх на перший поверх. Цей час для тренування 1 групи, це 3-4 особи, працівники готелю, хорватки.
10:40-10:45 - затягую все обладнання до себе в номер. Я не можу залишити його. Я сама його купувала і я не знаю, коли мені спаде на думку зробити тренування – рано вранці, у перерві або перед сном.
Об 11-11:15 я знову на посту. Ми накриваємо обід, який триває до 14:00.
О 15:00 тренування ще однієї групи. Я знову бігаю зі штангою та гантелями вниз-вгору, о 16:20 - п'ю каву, щось роблю в номері, часу не багато, о 17-й знову на пост. Зміна закінчується о 20:00
І тоді я вже можу щось робити для себе. Тренуватися, купатися, гуляти – залежно від розкладу дня. Я описала непарний день, за парними - не проводжу тренування, а тренуюся сама. Спочатку намагалася всім бути зручною, але зрозуміла, що збожеволію, якщо під усіх підлаштовуватимуся. Люди працюють позмінно і не завжди мають час для тренінгу”, - додає жінка.
Також для своїх давніх клієнтів вона пише програми віддалених тренувань, щоб усі, хто має можливість, могли тренуватися за ними.
“Зараз я готова запропонувати свої послуги онлайн - супроводу в тренажерному залі або в домашньому тренінгу всім бажаючим. Останнім часом, перебуваючи віддалено, працювала тільки з тими людьми, з якими раніше займалася в залі. І ви знаєте, виходить дуже добре! Мене чують та розуміють, процес іде і результати досягаються”, - каже жінка.
Розповідає, що в Хорватії їй дуже подобаються люди.
“Вони не просто пустили у свою країну, а ще й у свої серця. В минулому році навіть торт моєму синові на день народження подарували у кольорах українського прапору”, - згадує Любов.
Але, незважаючи на це, перспектив для себе у Хорватії вона не бачить.
“Я в Хорватії тому, що потребую тимчасового захисту. Не для кар'єрного зростання, не для відпочинку, не для пошуку партнера для життя. У мене є чітка мета на кожному етапі життя. Штанги стало замало, щоб знайти вихід емоціям. Я не малюю, не плету, не в'яжу. Мені потрібно щось тактильне і разом із тим, щоб передати настрій...тому я купила синтезатор. Моя ціль - зіграти "Місячну сонату" Бетховена. А ще дуже хочу додому. Але, на жаль, це поки що небезпечно. Тому продовжую працювати та підтримувати свою форму, а разом з тим і форму інтернаціонального колективу готелю у гостинній Хорватії” - каже Любов.
