Мешканка Лисичанська Марина Оліфіренко з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, почала займатися бісероплетінням. Дівчина виготовляє прикраси, а 50% від прибутку передає на потреби військових. Марина власноруч створює, брелки, браслети, чокери, сережки, намиста. Каже, що бісероплетінню навчилася у десять років.
«На початку вторгнення я шукала заняття, яке б відволікло мене від негативних думок, Спочатку була ідея випікати пиріжки, робити цукерки, а потім я згадала, що в мене є бісер. Захотіла щось сплести і зробила колечко. В той день зрозуміла, що мені стало краще», - ділиться дівчина з журналістом “Трибуну”.
Дівчина двічі втікала від війни. У 2014 році вона переїхала до Лисичанська з міста Перевальськ. До повномасштабного вторгнення допомагала людям, підтримувала військових та будувала великі плани на життя у місті. Але через війну залишилась без усього та почала нове життя у Києві.
Більш як два місяці сім’я Марини не виїжджала з міста, який обстрілювали росіяни, вимушені були переховуватись у підвалі та готувати їжу на вулиці. Спочатку не хотіли їхати батьки, потім, коли остаточно вирішили евакуюватись, потрапили на шахраїв, які взяли за послуги чималі гроші та зникли. Згодом Марина знайшла волонтерів, які погодилися вивезти їх до Слов'янська, а потім, евакуаційним потягом, вони доїхали до Києва.
Більше всього, каже Марина, боялись залишитись без їжі та води та опинитися під окупацією. За словами дівчини, відчуття страху у місті було на кожному кроці.
«Вже в Києві я усвідомила, що ми самі у великому місті. І мені потрібно якось ставати на ноги. Тому вирішила піти працювати. За освітою я вчитель математики. Але роботу за спеціальністю не знайшла. Перший час працювала помічником кухаря в ресторанчику, паралельно займаючись бісероплетінням», - розповідає дівчина.
Спершу свої вироби дарувала. Згодом авторські прикраси почала продавати.
«Перший вироб я віддала подрузі, в якої хлопець на фронті. Вона казала, що це її заспокоює, це мій внесок в нашу перемогу. Згодом, я зрозуміла, що це міг би справді бути мій внесок. Я запропонувала знайомим на їх розсуд давати суму та перераховувала її на ЗСУ», - розповідає лисичанка.
Прикраси виконані в різних техніках, але всі вони патріотичні. Найбільше, каже дівчина, користуються попитом прикраси в синьо-жовтих та червоно-чорних кольорах. Частину прикрас Марина реалізовує на ярмарках та фестивалях. Її патріотичні прикраси продають і деякі магазини. Саморобні прикраси коштують від 100 до 600 гривень, 50 % від прибутку спрямовує на ЗСУ, а ще за проханням військових збирає кошти на квадрокоптер DJI Mavic3.
За словами дівчини, саме через те, що частина грошей з продажу прикрас йде на ЗСУ, збільшилась кількість охочих їх придбати.
Під час плетіння патріотичних прикрас, дівчина мріє про те, чого зараз хоче найбільше.
“Коли плетеш, звичайно замислюєшся: хоч би все було Україна. Тому що іншого нам не треба. Ми звикли жити у своїй країні”, – говорить вона.
Марина відчуває, що допомога армії через продаж прикрас, наближає перемогу у рідній Луганській області. Хоч і “капля у морі”, але за її словами, це важлива допомога.
У майбутньому Марина вирішила будувати своє життя у Києві. Вона переконана, що їй усе вдасться. І знає, що зуміє знайти час і для творчості, і для кар’єри.
“Напад Росії на Україну переламав життя багатьом родинам. Моя також постраждала. Через цю війну ми двічі втратили рідний дім. Рятуючи свої життя нам довелося пройти складні випробування. Але зараз ми вже у безпечному місці”, - ділиться Марина.
Зізнається, що в Києві їй дуже подобаються люди.
“Дуже приємно, коли люди допомагають, щось їм подарувати в замін. Наприклад, я пішла до стоматології. Лікарка довго, майже годину, робила мені зуби, а потім взяла півціни. Сказала, що ти переселенка, купи щось собі. Це дуже зворушує. І хочеться віддячити якось людям”, – говорить Марина.
