Голова Сєвєродонецької райдержадміністрації Роман Власенко в інтерв'ю "Трибуну" розповів про ситуацію в окупованих містах області, свою роботу під час війни та першочергові кроки влади після визволення Луганщини від російських загарбників.
Де ви знаходитесь і які задачі у голови Сєвєродонецької РВА поки місто та майже вся область знаходяться в окупації?
Фізично зараз я знаходжусь в Івано-Франківську, тут Сєвєродонецька РВА координує роботу гуманітарного хабу для переселенців з Луганської області. Крім того, ми ще координуємо роботу хаба у Чернівцях. Сьогодні якраз ми видаємо набори від Міжнародної організації з міграції – туди в комплекти входять матраси, постільна білизна, одіяла, посуд, гігієнічні набори.
Крім того, надаємо продукти харчування, інформаційно-консультаційні послуги з питань соціального захисту, зайнятості, розміщення. Можна отримати медичні послуги.
Наразі у нас триває робота щодо відкриття на території Івано-Франківської області шелтера для переселенців – він буде невеличкий, але тим не менш роботи в цьому напрямку теж проводяться. Я думаю, що в наступному місяці ми зможемо його відкрити.
У своїх соцмережах ви нещодавно звітували про поїздку на східний напрямок, ви дуже активно допомагаєте військовим. Чи можете якось прокоментувати ситуацію на Луганському фронті?
Повернувшись до попереднього питання, хочу сказати, що по посаді ми теж координуємо надання гуманітарної допомоги відповідним підрозділам Збройних сил України, прикордонної служби, Нацгвардії. Я доволі серйозно опікуюсь підрозділом територіальної оборони Луганської області, як раз до них ми і їздимо.
Якщо характеризувати ситуацію на Луганщині, ми визначаємо три напрямки активних бойових дій – Сватівський, Кремінський і Білогорівський. Якщо мова про Сватівський, то там ситуація стабільна. На Кремінському і Білогорівському напрямках окупанти намагаються наступати, несуть шалені втрати, реальних успіхів у них немає. Тут ситуація трошки складніша, хлопці оборону тримають, але ініціатива на цих двох напрямках за збройними силами РФ.
В нас наразі Луганський фронт поділяється на три напрямки, як ви вже сказали. Сьогодні в нас 23 березня і британська розвідка повідомляла про незначне просування російських окупантів поблизу Кремінної. Чи можете ви підтвердити чи спростувати дану інформацію?
Там ситуація дуже часто міняється. Є дві напрямки всередині Кремінського напрямку: перший в районі Діброви та Серебрянського лісництва – туди-сюди фронт гуляє, ситуація більш-менш стабільна. І є напрямок трошки північніше від Червонопопівки до Ямполівки – там були незначні успіхи у росіян, але якогось прориву фронту немає. Пройшли вони там пару кілометрів, реальна ситуація там контрольована.
За вашими оцінками, наразі скільки місцевих жителів залишається в окупованому Сєвєродонецьку та Северодонецькому районі і яка там обстановка?
За нашими підрахунками, у Сєвєродонецьку залишається близько 8-10 тис. місцевого населення. Думаю, трошки кількість населення збільшується у зв’язку з тим, що погода налагодилась – люди повертаються до міста. Зима була в місті складна – опалення не було, комунальні послуги надаються не всім, відновлення серйозне так і не розпочалося.
Я думаю, що у всьому Сєвєродонецькому районі близько 40 тис. наразі перебуває плюс-мінус ситуація однакова.
Трошки гірше – це Попасна, Гірське: там практично немає нічого, ніяких комунальних послуг. Трошки краще – Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінна – там хоч є певні комунальні послуги, є практично повсюди газ, трохи гірше з водою та електроенергією.
Наразі проходять активні бойові дії навколо Кремінної – там продовжується нищення інфраструктури, багато перебоїв з комунальними послугами. Продуктові магазини працюють, але асортимент маленький, ціни високі. Є проблеми з ліками в аптеках, проблеми з медичним обслуговуванням взагалі.
З останніх новин – те, що пішли роздавати платіжки за, у більшості випадків, не надані комунальні послуги. Плюс продовжується паспортизація та мобілізація місцевого населення.
Коли ЗСУ почнуть далі деокуповувати Луганщину, зокрема Сєвєродонецький район, якими будуть термінові дії влади на цих територіях? Які будуть першочергові потреби у населення?
Ми до цієї роботи готуємося фактично ще з осені після успіхів у Харківській та Донецькій областях. В нас кожна громада готує план першочергових заходів після деокупації. Такі заходи ми і на районному рівні робимо, в обласному рівні вони є .
Перше – це формування матеріального резерву. Ми готуємось до входження на ці території: купуємо паливо, різні генератори, будівельні матеріали. Співпрацюємо з міжнародними організаціями щодо забезпечення гуманітарною допомогою харчовими наборами, інструментами. Готуємось до відновлення соціальних, адміністративних, медичних послуг.
По факту коли відновлюється контроль уряду України над населеними пунктами, туди по-перше заходять правоохоронні органи, спецслужби – відбуваються певні стабілізаційні заходи, робота з тими цивільними людьми які там залишалися, щодо їх співпраці з окупаційною владою. Далі відбувається відновлення соціальних виплат людям, якщо вони цю перевірку проходять.
Місцева влада фактично налагоджує свою роботу – надання соціальних, адміністративних, медичних послуг. Безпосередня робота військових адміністрацій – початок розмінування, робота з завалами, оцінка руйнувань, первинні відновлювальні роботи і так далі.
А чи є вже якійсь затверджені плани щодо відновлення міст після деокупації як на державному, так і обласному й міжнародному рівнях?
Є певні меморандуми, якійсь домовленості, заяви міжнародних організацій про те, що вони готові працювати на деокупованих територіях. Є напрацювання у нас безпосередньо з різними країнами, закордонними громадами, які теж готові приймати участь у відновленні цих територій. Плани, про які я вже казав, – вони першочергові, узгоджені безпосередньо головами військових адміністрацій (або обласної або нашої районної).
Якихось серйозних відновлень неможливо наразі планувати, бо необхідно зробити в першу чергу обстеження цих об’єктів – ми маємо отримати до них доступ, щоб планувати щось масштабне. Зараз відбувається накопичення ресурсів, коштів.
Якійсь підготовчі роботи з нашими міжнародними партнерами в тому числі і на рівні держави – в нас створена агенція, яка буде опікуватись відновленням. Є певні фінансові ресурси, які вже зарезервовані на державному рівні.
Тому зараз головне – зайти та деокупувати наші населені пункти, а далі робота буде тривати. Ми вивчаємо наразі досвід тих громад і областей, де деокупація вже відбулась. Підготовча робота триває.
А чи маєте приблизні оцінки пошкоджень у Сєвєродонецькій громаді – житловий фонд, навчальні заклади, екологія міста?
Це складно сказати якимись конкретними відсотками. Я так розумію, що приблизно 70 % всієї інфраструктури зруйновано. Деякі об’єкти ми не зможемо відновити, необхідно буде нове будівництво. Деяким необхідно буде робити серйозну модернізацію та реконструкцію. Якийсь відсоток можливо буде поточний ремонт, але руйнування доволі значні і фактично це стосується не тільки Сєвєродонецька, але і всіх населених пунктів і громад, які є частиною Сєвєродонецького району.
Скільки на вашу думку потрібно часу та грошей на відновлення міста Сєвєродонецьк та громади після деокупації?
Складно сказати, поки ми не зробили обстеження не зайшли на територію. Я думаю, що це будуть дуже значні суми. Мова йде про десяток або два мільярдів гривень для того, щоб більш-менш відновити той рівень комунальних послуг та інфраструктури, яка була.
Але все одно зараз це будуть якийсь примарні суми та плани. Необхідно розуміти що там відбувається. Плюс при відновленні необхідно орієнтуватись на те, що треба робити краще, ніж було до того. Необхідно робити більш енергоефективні та менш енергоємні проекти.
Дуже важливе значення необхідно виділяти відновленню економічного потенціалу громади і поверненню людей, тому що думаю, що у нас буде дефіцит спеціалістів – буде проблема з поверненням саме молодих людей
Першочергові заходи – це розмінування, воно може тривати до 10 років. Але першочергові заходи думаю ми зробимо швидко. Більш-менш безпеку можна буде відновити в місті за півроку-рік і первинні заходи з відновлення можна буде за пару років зробити для того, щоб надавати якійсь мінімум послуг. А повноцінне відновлення думаю, що 5-10 років.
Окупаційна влада Сєвєродонецька звітує про те, що вони вставляють вікна, двері, в той же час люди жаліються на численні мародерства. Як ви можете це прокоментувати?
Я думаю, що це все більше робиться у пропагандистських цілях. Вони за основу беруть об’єкти інфраструктури, які найменше постраждали, для того щоб малими ресурсами робити якомога більше.
Думаю, що в тих будинках, де вони займаються відновленням вікон і дверей, потреби в цьому і не було. Ми бачимо, що більш-менш серйозно зруйновані об’єкти інфраструктури, житловий фонд, фактично не відновлюються і люди там навіть і залишаються без жодних комунальних послуг і без якихось навіть планів на це відновлення.
Це більш показова інформація для мешканців окупованих територій, мешканців РФ про те як Росія піклується про «нові території», але люди від того толку практично не мають.
Яка гуманітарна ситуація в Сєвєродонецьку та Рубіжному станом на сьогодні?
Якась частина населення має доступ до комунальних послуг. Значна частина немає серйозних планів по реконструкції. Відновлення не робиться, бо ці населені пункти (умовно Рубіжне, Кремінна, Сєвєродонецьк) все ж таки знаходяться ближче до фронту, ніж той самий Маріуполь, де вони там щось намагаються робити. За Попасну та Гірське взагалі розмова не йде.
Людей мабуть становиться трошки більше, тому що вони повертаються до своїх домівок. По харчам – магазини працюють, ціні великі. На комунальні послуги теж ціни великі. З медичною інфраструктурою все теж дуже погано, вона фактично повністю використовується для військових. Наших лікарів залишилось небагато в основному це росіяни.
Для того, щоб отримати більш-менш достойну послугу, необхідно їхати в Луганськ. Зараз погіршується екологічна та санітарно-гігієнічна ситуація, тому що сміття не вивозиться. Зараз ролики показують, що досі займаються егсгумацією загиблих та похованих в місті. Я думаю, що можна оцінити ситуацію як складну та критичну і в таких умовах люди жити не повинні.
Яка наразі надається допомога жителям Сєвєродонецької громади, що евакуювались?
У нас концепція на обласному рівні була, що ми допомагаємо всім. Хто б не був координатором хабу, допомога надається всім мешканцям області. У нас створено 27 хабів по всій Україні практично в кожному обласному центрі, де люди отримують відповідну допомогу.
Перше – це гуманітарна допомога, харчі. Далі – це якійсь консультаційні, юридичні, психологічні, медичні послуги, центр зайнятості, можлива допомога з розміщенням. Думаю, весь спектр потреб, які ВПО мають, можна отримати інформацію в наших хабах.
Чи відомо адміністрації про кількість депортованих дітей та дорослих з міста? Це гостре питання і чи робляться якісь кроки для повернення їх додому?
Цим питанням займається уряд України, Міністерство реінтеграції, Міністерство соціальної політики, наші уповноважені з прав людини. Я не можу сказати в цифрах. Я думаю, що ми організували евакуацію на безпечну частину України біля 90 % мешканців в першу чергу Сєвєродонецького району.
В мене є певні цифри по дітях, які є на контролі у військових адміністрацій – це або пільговики, або дитячі будинки сімейного типу, або діти під опікою. Мова йде про близько 200 дітей з якими втрачений зв’язок – з високою долею вірогідності вивезені в РФ. Думаю, що реальні цифри значно більші. Ця проблема є, вона вирішується, але темпи повернення дітей і в принципі українців в Україну дуже низькі. Росіяни роблять все для того, щоб люди не мали можливості повернутись, не знали про цю можливість і в першу чергу вони працюють по наших дітях як самими незахищеними верствами населення.
Що, на вашу думку, тримає людей на окупованих територіях? Чому деякі люди залишаються?
У нас трошки різна ситуація в регіонах Луганщини. Якщо в нас у Сєвєродонецькому районі відбувалася потужна евакуація, то там в основному залишились проросійські налаштовані місцеві мешканці – «советские люди» – які все ж таки дивляться в ту сторону. Я думаю, що з незначними виключеннями ситуація саме така.
Якщо говорити за інші районі, де евакуація не відбувалася – там значна частина населення залишається з проукраїнськими настроями. Але все-таки вони можливо відчувають там себе у більший безпеці, ніж у подорожах через РФ до України і не хочуть ризикувати, витрачати на це кошти. Поки там тихо вони там перебувають. Але думаю, що ситуація зміниться, якщо на тих територіях відновляться активні бойові дії.
Чи є зараз у людей можливість евакуюватись з окупованої Луганщини?
Можливість є, але вона тільки через РФ. Окупаційна влада різними способами намагається обмежити ці заходи, щоб люди в Україну не виїзджали – та ж сама паспортизація, фільтраційні заходи на кордоні з РФ, куча блокпостів між населеними пунктами.
Фактично на кожному кроці треба отримувати російський паспорт, вони навіть на законодавчому рівні спростили ці процедури. Вони роблять все, щоб ці люди були або живим щитом на окупованих територіях, або переправлялись у РФ і покращували їм демографію після втрат, яких вони несуть в цій війні.
Чи змінилось щось на тимчасово окупованих територіях Луганщини після так званого “референдуму”?
Фактично паспортизація і мобілізація. Якщо раніше вони отримували так звані «паспорти» «ЛНР» чи «ДНР», то після того «референдуму» їх намагаються русифікувати і перевести під російське громадянство.
Далі це етап мобілізації – фактично окопи і смерть у війні з Україною. Глобально я думаю що нічого не змінилось, керівники залишились ті самі. Законодавство там і так було плюс-мінус проросійське, просто більше русифікація відбувається – освітні програми і можливо соціальні компоненти теж російськи. Але знов дуже багато інформації про те, що ситуація – і гуманітарна, і соціальна, і виплати – дуже відрізняються від того, що люди отримують на «старих» територіях на відміну від так званих «нових».
Чи є у вас інформація про те, що наразі відбувається в Попасній?
Я думаю, що це найбільш постраждале місто Сєвєродонецького району. Воно практично повністю зруйноване, інфраструктура міста в руїнах. Людей там залишалось на початок зими близько 400, за різними оцінками ще менше.
За останньою інформацією, місто закрито на в’їзд та виїзд – туди нікого не пускають, окрім військових. Тільки вони навіть гуманітарну допомогу доставляють.
Наскільки мені відомо, там встановили пару генераторів для того, щоб телефони зарядити, павербанки, для освітлення і ще щось. Про відновлення мова не йде, жодних комунальних послуг не надається, тільки порційно привозиться якась гуманітарна допомога.
Фактично місто повністю під контролем окупаційного війська. Там влада військових – це вотчина в першу чергу «вагнерівців», які Попасну використовують як плацдарм для наступу на Бахмут.
Окупанти нещодавно увели в дію так звані "закони" "Про адміністративно-територіальний устрій". І в переліку немає міста Попасна, як ви це можете прокоментувати?
Знов-таки, вони розписуються у своїй бездіяльності, неможливості нормально управляти зруйнованими громадами. Я думаю, тут два фактори: перший – це те, що місто зруйноване і там практично немає місцевих мешканців, нема ким управляти. Другий – це фінансова сторона цього питання. Для того, щоб тримати окупаційну "адміністрацію", необхідний якийсь штат, видатки і так далі. Зараз цим всім опікується Первомайська адміністрація – мова йде про те, що вони економлять рублі і не сприймають відновлення Попасної у майбутньому.
Нещодавно було звільнення голови Луганської ОВА Сергія Гайдая. Чого очікуєте від нового голови Луганщини?
Я думаю, що новий голова Луганщини має вникнути в ті напрацювання, які ми підготували за рік нашої роботи. Ми провели непогану підготовчу роботу і необхідно продовжити ті напрацювання, які вже сьогодні є. Необхідно продовжувати комунікацію з луганчанами за межами Луганщини, з військовими які займаються деокупацією Луганської області. Думаю, що будемо повертатися і реалізовувати ті плани і напрацювання, які вже були підготовлені.
Нещодавно вже колишній голова Луганщині відповідав на питання від людей і там було запитання з приводу обласного центру після повного звільнення територій. Чи може стати обласним центром Сєвєродонецьк, чи це законне право Луганська?
Об’єктивно це має бути Луганськ. Навіть у всіх розпорядчих документах значиться, що Сєвєродонецьк виконує цю функцію тимчасово. Луганськ по всім нашим законам – обласний центр Луганської області. Навіть в сьогоднішніх умовах він більш готовий для відновлення управління в Луганській області. Сподіваємося, що він не буде так зруйнований і пошкоджений, яку долю спіткав той же самий Сєвєродонецьк, чи Попасну, чи Рубіжне.
