Зв’язок ледь-ледь ловить на дахах багатокварних будівель, ліків катастрофічно бракує, продукти дорожче, ніж у Луганську — ось що ми чуємо про окуповану Старобільщину. І поки тамтешня “влада” імітує діяльність та звітує про відкриття місцевої пошти, пенсійного чи банку, реальні люди живуть у надії на покращення.
ТРИБУН нещодавно ділився історією мешканця Старобільська, який у червні 2023 року виїхав із окупації. Після того редакція отримала фідбек від читачів.
Аптеки та ліки
В місті працює 2 лікарні, а з колишніх 32 аптек працює лише 25 пунктів. Асортимент ліків бажає кращого.
“Ще минулого року можна було дістати хоча б “Корвалол” чи “Но-шпу”, але не в аптеці, а через місцеві чати в соцмережах. В аптеках одразу після окупації стало погано з ліками — все вигрібали на лікарні: і на цивільних, і на їхніх військових”, — говорить місцева мешканка Нінель.
“Мій дідусь хворіє на деменцію, ліків в жодній аптеці немає. Не купити навіть за великі гроші. Я вже не кажу про іноземного чи українського виробництва - російські не завозять. А вони потрібні, бо в нього без них починаються “відкати”. Якось я сама захворіла й на тиждень запізнилася з покупкою. Це був жах, не знаю, як пережила. Тепер купую про запас”, — продовжує жінка.
Звичайно, що аптеки не порожні, але їй доводиться їздити у Луганськ та Ростовську область, аби купити все необхідне.
“Нам привозять, як я розумію, гуманітарну допомогу з різних кутків Росії, яка “осідає” на полицях аптек. Купити просте, типу бинт, вата, марля, йод, пластирі — легко. Антибіотики російського виробництва — можливо, але навіть самі лікарі, коли я лежала в лікарні, говорять, що вони не дуже хорошої якості, й радять, якщо є можливість, діставати українські”, — розповідає Нінель.
“Я дуже втомилася. Якби не дідусь, я б евакуювалася одразу, як можна було, але я не можу його кинути. А він не витримає дорогу”.
Крім того, в лікарнях бракує фахівців.
“У нас не вистачає лікарів в місті. До кардіолога доводилося їздити у Луганськ. Розумієте, зарплатні маленькі. Ті, хто більш спритні, їдуть в Луганськ працювати — там фахівців бракувало з 2014 року”, — говорить Нінель.
А про харчування в медичних закладах годі й говорити.
“Їжу дають дають тільки в одній лікарні - там, де військові лежать (Старобільська фізіотерапевтична лікарня — прим. ред.). В інших не годують, кажуть, грошей на це немає”.
При цьому, місцеві відділення зв’язку відкривають, але покриття лише по окупованих територіях.
Пенсії та соцвиплати
“Моя колишня дружина працювала раніше в пенсійному, зараз ми обидва на пенсії, але ж спілкуємося, живемо в одному місті. Так ось, вона говорить, що там начебто й людей бракує, а на роботу брати не поспішають. А самі пенсії на початку липня ще не виплачували. Не знаємо, чи будуть, чи ні. Я живу городом та пенсією”, — говорить старобільчанин Олексій.
За нашою інформацією, тамтешня влада зазначає, що близько трьох тисяч людей мають отримувати соціальні виплати.
“Я не знаю, скільком це дають, мені таких грошей не призначали. Але в моєї сусідки поранило сина, хлопець - підліток, потрапив десь під обстріл, не військовий. Так от, їй призначили якусь грошову допомогу. Як зрозумів з розмови, небагато, навіть на ліки на місяць упритул вистачає. То вона ще ходить до лікарні підлогу мити”, — розповідає Олексій.
Про переселенців та гроші
За даними власних джерел, біженців, саме так називають переселенців на окупованій Луганщині, у Старобільську близько тридцяти тисяч.
“Я думаю, що набагато більше було, просто пункт реєстрації закрили на початку 2023 року, та й багато хто просто приїхав до родичів чи друзів, вони не ставали на облік, а зараз поїхали або в Луганськ, або ще куди. Але минулого року місто по людях наче вдвічі збільшилося”, — розповідає Аліна.
Дівчина працює у місцевому кафе офіціанткою, тож бачить, в кого в Старобільську є гроші.
“Я отримую в місяць близько 9 тис рублів, бувають “чайові”. Цього мало. Я сама собі не можу дозволити їсти в кафе, повернулися часи, коли на свята збираємося вдома на салати та курку з духовки”, — ділиться дівчина.
При цьому, є ті, хто часто ходить в кафе та ресторани.
“В мене є постійні відвідувачі, що кожного дня в обід сідають за мій стіл. Працюють в адміністрації. Не можу й не хочу говорити, хто, але як є. Адміністрація та військові — на них розрахувані всі ціни в місті. Не на простих звичайних людей”.
Відпочинок та дозвілля
“Моя молодша сестра навчається у школі. Знаю, що всі навчальні заклади вже перереєструвалися за місцевими правилами. Звичайно, що освіта геть інша, в неї різко змінилися погляди після цього року. Зараз літо, їх відправили в Карачаєво-Черкеську республіку. Я навіть не знала про таку, якщо чесно”, — говорить Аліна.
Вона сама з друзями відпочиває на місцевому пляжі.
“Ми кілька разів ходили купатися на пляж, а так сидимо в когось вдома”, — розповідає дівчина.
Те, що бентежить
“Мене лякає кількість прапорів. Знаєте, таке враження, що вони спеціально розставляють та розвішують їх повсюди. Наче кажуть: “Ось, дивіться, ви вже російська територія”. А я не можу це сприймати. Для мене це надто нав’язливо”, — говорить Нінель.
За її словами, у Старобільську багато військових, особливо в районі лікарень та закладів харчування.
“Вони кучкуються біля нової лікарні та кафе й ресторанів. Часто п’яні. Чіпляються до людей. Коли я бачу, що попереду військові, волію звернути та йти в обхід. Рятує те, що знаю місто змалечку, не заблукаю”, — підсумовує жінка.
Інші говорять, що в місті багато техніки.
“Складається враження, що через місто постійно ходять колони техніки. Останнім часом всі вони йдуть в напрямку Луганська. Надія є, що щось відчувають та збираються драпати”, — зазначає Олексій.
Окрім того, всі джерела сходяться на тому, що картинка по тамтешніх новинах суттєво відрізняється від реальності.
“Нам бракує банкоматів та хоч якихось відділень банків. Пошта працює жахливо та незрозуміло яким чином. Проблеми з громадським транспортом — дістатися в село, де поховані мої батьки, я не можу”, — говорить Нінель.
Також повідомляється, що у Старобільському районі працює 10 заправок.
“Але я навіть не знаю, які ціни на бензин та газ. Ходжу пішки, машина стоїть у гаражі. Боюся, аби не віджали вояки”, — зазначає Олексій.
