До початку російського вторгнення у 2022 році Денис Коваленко був суддею в Рубіжанському міському суді Луганської області. А з початком нової фази війни та окупацією рідного міста чоловік евакуювався та почав працювати в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
Виданню ТРИБУН Денис Коваленко розповів про здійснення правосуддя під час повномасштабного вторгнення, роботу судів поблизу зони бойових дій та проблеми, з якими стикаються судді.
— Як ви починали кар’єру? Хтось із вашої родини дотичний до юриспруденції чи суддівства?
— Знаєте, я сам не одноразово цікавився цим питанням. Намагався зрозуміти звідки у мене інтерес до юриспруденції. І вивчивши історію родини, зрозумів, що в моїй сім’ї не було жодного юриста чи людини причетної до цього. Я перший.
— Пам'ятаєте свою найважчу справу?
— Якщо мова йде про цивільну справу, то таких я не можу виділити. А якщо питання про резонансну — то була така. Я назвав її “Справа №4”. Тоді тільки починав працювати. І мені довелося розглядати ситуацію з мером Рубіжного Козюбердою та міської ради, яка достроково припинила його повноваження. Це був доволі гучний випадок.
— На вашу думку, яка роль суддів під час повномасштабного вторгнення?
— Роль суддів не змінилася. Основна наша функція — врегулювання суспільних відносин та здійснення правосуддя. Можу сказати, що наша робота з початком вторгнення стала важчою. А саме тому, що ми всі почали розуміти справжню цінність життя людини та жертви, які віддають бійці заради України. На жаль, серед військовослужбовців, яких ми поважаємо, є ті, хто іноді порушують закон. Як ви розумієте, я не можу дозволити собі вирішувати справу на його користь тільки тому що він захисник. І морально це дуже складно.
— Чи багато злочинів серед українських військових?
— На щастя, кількість їх не велика. У військових не має особливо тяжких кримінальних правопорушень. А якісь адміністративні: сідають п’яні за кермо, вступають в бійки тощо. Є проблема з тим, що деякі військовослужбовці, з різних на те причин — дизертують. Важко, коли переді мною стоїть людина, яка готова віддати своє життя за моє. А я повинен вирішити справу за справедливістю та законом.
— Які основні проблеми виникають у роботі суду на даний момент?
— Найскладніше те, що всі проблеми, які існували в судовій системі до вторгнення, залишаються й досі.
Перша полягає в тому, що серед нас є колеги, які порушують закон в будь-яких проявах. Від адміністративних — судді їздять за кермом напідпитку. До кримінальних, прикладом може слугувати хабарництво. Їх не так багато, але вони є. Це приниження авторитету судової влади та тих суддів, які чесно і сумлінно виконують роботу кожен день
Окрема проблема — кількість працівників. На жаль, у нас не вистачає більше 2000 суддів з 6000. Як ви розумієте, це третина, дуже багато.
Велике навантаження — ще одна проблема, яка є наслідком попередньої. В день може бути 25-30 справ, які я фізично можу не встигати навіть прочитати. До прикладу, у нас в країні на 100 тисяч населення — 10 суддів. А середня кількість по Європі — 18. Хоча досі в Україні немає жодного закріпленого нормативу навантаження на одного суддю. А від цього залежить якість.
— Не було навіть дискусій на тему навантаження на одного суддю?
— В Україні проводилися дискусії на цю тему. Одні вважають, що навантаження повинно бути 219 справ на одного суддю на рік. А інші — 345-360. Зараз же воно складає близько 900 справ на рік. Це втричі більше від будь-якого рівня. При такому навантаженні судді не встигають розглядати справи передбачені законом.
До речі, третя проблема — забезпечення суддів. А саме, матеріально-побутових умов. Будівлі судів абсолютно не облаштовані належним чином. Всі хочуть правосуддя як у Європі, але держава не може навіть оплатити поштові марки. Це базові речі, які впливають на швидкість розгляду справ.
— Чому ви користуєтеся саме поштою?
— Дуже часто суддям невідомий номер телефону людини, до якої пред’являється позов. Тому приходиться користуватися поштою. Адже той, проти кого ведеться судова справа, повинен знати про це. Але на жаль ми продовжуємо стикатися з проблемою недостатнього фінансування. І це тягне за собою обурення людей.
— Обурення на рахунок чого саме?
— За даними Європейського суду прав людини Україна займає “лідируючі” місця за скаргами на судову систему.
Перше, на що скаржаться люди — тривале невиконання судових рішень. Але цим займаються державні або приватні виконавці, але ніяк не суди.
Друге — неефективність досудових розслідувань. Цим займаються правоохоронні органи. Це всі повинні розуміти.
Третє — тривалість судових процесів. Це питання вже дійсно до нас. Але як я вже сказав про фінансування судів, їх кількість та навантаження. Якщо б спочатку були вирішені ці проблеми, то вони б не тягнули за собою всі інші.
— Що відбувається, коли суд не може здійснити правосуддя через низку обставин як: бойові дії, знищення адміністративної будівлі, окупацію, тощо?
— Я вже двічі спостерігав ситуацію, як у народі кажуть “держава наступає на одні й ті ж самі граблі”.
Розповім що я маю на увазі. Рубіжне було окуповано двічі. У 2014 та у 2022 роках. Але на мою думку, держава нічого не зробила, щоб підготуватись до таких подій. Ніхто не говорив про евакуацію документів та інших речей, не знали якою логістикою користуватися тощо.
На сьогоднішній день суди не входять до переліку об’єктів критичної інфраструктури. Це показник того як держава відноситься до нас. І відповідно цьому, коли вимикають світло, то воно зникає і в будівлях судів. А закон передбачає, що будь-який судовий процес повинен фіксуватися технікою, якій потрібне електроживлення.
— Отже, судова справа не відбувається?
— Так, у зв’язку з такими ситуаціями судовий процес не відбувається та затягується. А отже постійно відкладається та від цього страждає людина. Від нашої діяльності залежить захист прав і це особливо важливо й під час військових подій.
— Чи знаєте ви як працюють суди, які знаходяться поблизу зони бойових дій?
— Майже усі судді своїй присязі не зрадили . Але ті одиниці , хто це зробив — понесуть кримінальну відповідальність. Інші ж працюють в умовах, які є зараз. Прикладом може слугувати Херсонський міський суд, який не так давно відновив роботу. Біля нього проходить лінія бойових дій, яка тягне за собою купу проблем, такі як: обстріли, відсутність бомбосховищ, техніки тощо. І судді якісно та вчасно здійснювати правосуддя не можуть.
Мені відомо, що зараз планується повертати ще 10 суддів, яким довелося змінити місце роботи через бойові дії. Але я гадки не маю як можна працювати в умовах незабезпечення належної роботи. Тут я вже говорю не про події війни, а саме про надання необхідного від держави. Елементарно немає комп'ютерів, принтерів, засобів звукозаписів та відеозаписів для всіх суддів.
— Що буде зі справами, які судді не встигли розглянути на новому місці роботи?
— Справи починають розглядатися спочатку тими суддями, які залишилися. А звідси виникають проблеми, такі як: тривалість дій, збільшення навантаження, також на місці роботи куди повертається людина немає умов для праці. Я вважаю, що це нефективне вирішення проблем людей.
— Чи змінилися підстави, врахування яких необхідне для проведення судочинства з початком вторгнення?
— Військовий стан суттєво не вплинув на здійснення правосуддя. Але є певні особливості розгляду справ. Наприклад можливе проведення судочинства через мережу інтернет та певні додатки з якісним захистом. Також, якщо раніше суддя оголошував вирок в 15-30 сторінок, то зараз дозволяється - тільки кінцеву частину, де сказано винна людина чи ні. Ще є декілька не значних деталей, але загалом нічого не змінилося.
— Чи можливе дистанційне здійснення судових процесів над людьми, які перебувають на тимчасово окупованих територіях?
— Окупація не заважає українським судам здійснювати розгляди справ без присутності людини в судовому процесі. Звісно це виключні випадки, але вони є. Така форма правосуддя застосовується у кримінальних провадженнях. Наприклад посягання на незалежність та недоторканність нашої країни.
— Чи погрожували за винесений вами вирок?
— Питання погроз виникає періодично. Я думаю, що немає такого судді, якому б не погрожували. Це треба усвідомлювати до того, коли ти заходів стати суддею. Бо рано чи пізно кожен буде стикатися або з погрозами або з пропонуванням хабарів. Друге - для мене це неприпустимо.
— А щодо тиску на судову систему з боку влади під час вторгнення. Чи спостерігали ви таку ситуацію?
— Я не спостерігав такої ситуації. Але за законом, якщо хтось втручається в діяльність суду, то судді повідомляють про це до Вищої ради правосуддя та Офісу Генерального прокурора. Про кількість таких випадків і їх зміст повідомляє у своїй щорічній доповіді Виша рада правосуддя.
— Як ви забезпечуєте прозорість та об'єктивність судових процесів під час війни?
— Як і завжди. Нічого не змінилося. За загальним правилом - будь-який судовий процес повинен відбуватися відкрито. Тобто кожна людина може прийти та послухати розгляд справи. Але є випадки, коли це неможливо. Наприклад - справи про усиновлення дітей. Це робиться з метою забезпечення таємниці на цю тему.
— Що, на вашу думку, зміниться у роботи суддів після перемоги? Або щоби ви особисто хотіли змінити?
— Я думаю, що буде багато залежить від самої держави. Ми зможемо стати набагато ефективнішими для людей, якщо вона наповнить суди новими працівниками та забезпечить належне фінансування. Це призведе до покращення правосуддя. Я цього дуже очікую
Читайте також: Керівник Луганської обласної прокуратури Сергій Василина: “Працюємо, щоб притягти до відповідальності кожного колаборанта”
