Від початку повномасштабного вторгнення слов’янець Дмитро Мишенін почав займатися організаційною діяльністю евакуації. Батько чоловіка, Михайло Мишенін, сів у мікроавтобус й почав вивозити людей з прифронтових міст Луганщини та Донеччини. Десятки тисяч мешканців Донбасу знають благодійний фонд “Янголи спасіння”, одним із засновників якого є Дмитро. Волонтери фонду розвозили їжу під обстрілами й забирали людей звідти, звідки інші боялися. За вагомий внесок у наданні волонтерської допомоги чоловік отримав відзнаку від президента ‘’Золоте серце’’.
Дмитро поділився з виданням ТРИБУН, як створив благодійний фонд, евакуював людей та коли вдається відпочивати.
Чоловік народився в Макіївці, але все життя прожив у Слов’янську, що на Донеччині. Навчався у Краматорську за спеціалізацією ‘’Технологія та устаткування зварювального виробництва’’, але, як говорить Дмитро, за професією не працював жодного дня.
‘’До 2014 року наша сім’я виготовляла залізні контейнери для ‘’Артемівського заводу шампанських вин. Ми були лідерами у цій справі, навіть кращими, аніж Китай. Я планував у майбутньому перейняти роботу батька, але з приходом війни ми почали займатися деревообробкою’’, – розповідає активіст.
Волонтерством Дмитро почав займатися ще з 2014 року. Разом з батьком допомагали людям відновлювати будинки в Слов'янську та Краматорську.
‘’Я прихожанин в протестанській церкві, і ми з приїжджими вірянами із західних областей України разом відбудовували оселі. У нас було декілька пилорам, пелетне та меблеве виробництво. З батьком за день до вторгнення 23 лютого запустили велике підприємство. Через війну ми перемістили усе на захід країни, бізнесом займається батько, а я працюю над фондом’’,– пояснює Дмитро.
Волонтер говорить, що вони з батьком не планували створювати фонд, а евакуювати людей почали спонтанно. Дмитро організував водіїв з власними мікроавтобусами, які виявили бажання вивозити людей з Волновахи.Трохи згодом він знайшов додаткові транспортні засоби, котрі надавали йому небайдужі люди.
‘’Можна сміливо говорити, що ми були в усіх гарячих точках фронту, які ви знаєте. Якщо загально підрахувати, то нам вдалось вивезти 38 тисяч людей з Донецької та Луганської області. Я віддав всю свою грузову техніку на фонд, і ми поступово почали займатися гуманітарною допомогою, а не евакуацією’’, – зазначає волонтер.
Чоловік каже, що кожна евакуація була важкою, і подекуди й небезпечною
‘’Були моменти, коли ми приїздили на точку евакуації, на якій лежать "двохсоті". І ти починаєш розуміти, що якби приїхав на 20 хвилин раніше, то лежав би також мертвий. Особисто для мене найважчим є, коли довозиш людей до евакуаційного потягу – і далі для них порожнеча. Їх, звісно, зустрінуть волонтери, але потрібно буде спати в спортзалах і шукати собі куточок, де жити’’, – ділиться Дмитро.
Мене мотивують та одночасно відроджують нові ресурси, які ми можемо знайти і надати людям, аби допомогти.
Дмитро розповів, що коли Святогірськ був окупований, то у Свято-Успенській лаврі все ще перебували люди.
‘’Там були дорослі, діти, літні люди та поранені. До нас звернулися з проханням евакуації. Складність полягала в тому, що дорога туди проходила через відкриту ділянку, яка спускалась донизу. Тому десь приблизно 1,5 кілометри дороги прострілювалася — ми були наче на долоні. А от щодо лаври, то там вже через річку стояли російські солдати. Наші хлопці усе ж таки не змогли стояти осторонь, тому поїхали на евакуацію, захопивши з собою продуктову допомогу та забравши назад поранених і тих, хто захотів поїхати’’, – зазначає волонтер.
Від самого початку заснування фонду було приблизно 10 людей. Наразі загальна кількість працівників складає 100 осіб і кожного місяця збільшується. Організація підтримує центри переселенців не лише гуманітарними наборами, але й побутовою технікою та меблями.
‘’Ми наповнюємо центри пральними машинами, бойлерами, різного роду меблями. Зараз у Хмельницькій області відремонтували приміщення на 20 мешканців, повністю забезпечили технікою. І туди заселяють людей з Луганської області, які проживали в більш поганих умовах. Там класний центр, гарні умови з новим ремонтом’’, – розовідає Дмитро.
Чоловік зазначає, що йому не до вподоби ідея будувати модульні містечка.
‘’У нас по країні купа приміщень, які набагато дешевше відремонтувати, аніж зводити трейлери. І в тебе буде не просто своя кімната, а власна квартира. Нормальний модульний вагончик коштує десь 15 тисяч доларів, але за ці ж самі гроші можна облаштувати вже збудований дім, просто зробити ремонт’’, – пояснює активіст.
‘’В минулий понеділок я закінчив роботу о третій годині ночі і прокинувся о шостій ранку. Але, як і усім людям, мені треба робити перерви в роботі. Тому я влаштовую собі вихідний від другої половини дня суботи та до першої половини неділі’’,– говорить активіст.
За свою діяльність волонтер отримував безліч нагород, серед них – і відзнака від Президента України ‘’Золоте серце’’.
‘’Чесно: я був шокований та здивований, чому мені дали цю відзнаку, бо є ще купа людей, які гідні цього. Мені, звісно, приємно, але для мене є головною мотивація допомогти не двом мільйонам людей, а п’яти”, – зізнається Дмитро.
Також фонд Дмитра займається допомогою дітям переселенців.
‘’У нас є менеджерка Оля, яка з власної ініціативи організовує різні свята для дітей. З березня по травень в цьому році ми організували школу, в якій викладали ментальну арифметику, акторську майстерність і багато іншого. Зараз в Дніпрі працює літній табір, де за дітьми доглядають вихователі, розважають аніматори’’, – розповідає чоловік.
За його словами, він не був вдома в Слов’янську чотири місяці.
‘’Дуже сумую за домом. В нього, до речі, прилітав касетний боєприпас, але ми вже встигли все відновити. Зовні дім виглядав більш-менш цілим, але всередині нагадував друшляк. Якби ми були тоді вдома, то навряд чи б хтось вижив’’, – говорить Дмитро.
Читайте також: Гуманітарний коридор з тимчасово окупованих територій через Сумщину: що відомо
