Сьогодні неможливо достеменно порахувати, скільки рубіжан покинуло рідне місто через російську агресію та роз'їхались по всьому світу. Але всіх об'єднує одне - туга за домом, за тим часом, коли рубіжани були щасливими вдома.
ІТ-фахівець Роман Ковтун у розмові з ТРИБУН пригадує, що місто швидко розвивалося.
“Останні 10 років я мешкав у Харкові, але майже кожні вихідні приїздив до Рубіжного. Там жив у районі панчішної фабрики. Маленькі затишні дворики, пробігані в дитинстві вздовж та впоперек вулиці. Також, в ті нечасті моменти, коли добряче випадало снігу і він лежав хоча б пару днів, подобалось ходити на лижах в піски за заправкою на обʼїзній та кататися на гірках”, — говорить чоловік.
Для нього рідне місто асоціюється з річкою Сіверський Донець та природою навколо.
“Багато де був на Донці, але й досі вважаю, що у нас — найкращі його місця! Круті галявини під величними дубами, купання з ранку до ночі, риболовля і шашлики усією ріднею. До 2014 року “трикутник” (де Борова впадає в Донець), незважаючи на віддаленість від центру, — був місцем, куди хотілось їхати через все Рубіжне. А коли у 2015 чи 2016 вирубали ліс біля Томашівського мосту — всередині щось обірвалося та померло…”, — продовжує Роман.
Ще одним символом він називає завод “Зоря”.
Також наш завод "Зоря" — багатогранний символ. Починаючи від їдкого запаху, що періодично зʼявлявся у повітрі по всьому місту, який памʼятаєш ще зі шкільних років. Закінчуючи тим, що це є прикладом втраченого потенціалу міста та громади.
На думку айтівця, місто розвивалося всупереч всім перепонам.
“Як не дивно, я любив заклади BUFFET та ROU. Смачна кухня з цікавим тематичним меню за доступними цінами. Друзі з Харкова були приємно вражені. Та і ми з дівчиною завжди намагалися забігти або замовити доставку, коли були в місті. Люблю Рубіжне за те, що воно розвивалося не завдяки, а всупереч “міцним господарникам” міської влади. За підприємців, які після 2014 року не побоялися відновлювати та розвивати існуючі та створювати нові бізнеси та заклади. За дітей, які вселяють надію у майбутнє — за їх звитяги у спорті, навчанні, творчих конкурсах. За тих людей, які весь цей час, не зважаючи на цькування та косі погляди, нагадували і показували, що Рубіжне — це Україна!”, — підсумовує чоловік.
Детальну історію того, з чим у рубіжан асоціюється рідне місто, читайте ТУТ.
