Ігор Бондаренко народився у Рубіжному, де з партнерами заснував компанію “АГК Україна”, яка спеціалізується на виготовленні первинного фармацевтичного пакування для лікарських засобів. Після початку повномасштабного вторгнення будівля підприємства слугувала укриттям для мешканців міста, а також місцем отримання їжі та води. Згодом пан Ігор виїхав та релокував компанію на Львівщину, де й по цей день намагається відновити повну роботу підприємства.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН рубіжанин розповів про заснування компанії, допомогу містянам під час вторгнення та оцінив перспективи розвитку фармацевтичного бізнесу після закінчення війни.
— Вас називають інноватором Луганщини. Як ви вважаєте, чому так?
— Років 15 тому ставало питання, як же відбувається розвиток бізнесу. Та вся світова спільнота розуміла, що він будується саме на інноваційних рішеннях. Є багато світових лідерів у цьому, а ось Німеччина — найперша саме у реалізації інновацій. Її рейтинг — близько 1300 таких рішень, які захопили світ. Наприклад, Кубік Рубіка чи електромобіль. Ось саме вони стали поштовхом для того, щоб розповісти про себе світові.
Для мене це дуже цікаво. Бо оригінальні інноваційні та технологічні рішення можуть вивести тебе, область та країну вперед. Тому я рухаюся у цьому напрямку.
— Як зародилося підприємство?
— Спочатку я займався виробництвом лакофарбової продукції, яка вироблялася на водній основі. В 1997 році ми почали виготовляти фасадні матеріали, які були водорозчинними. Далі — фарби для дорожньої розмітки. Завдяки яким у 2001 році весь облавтодор Луганщини з нами співпрацював. 90% розмітки на дорогах робили саме із наших матеріалів. “АГК Україна” — це не ідея чогось нового, а відновлення виробничої діяльності у Рубіжному після баталій 2014 року.
Роботу ми розпочали у 2015 році. Було придбано дві одиниці нового інноваційного обладнання, яке переробляє полімери. Бо в радянські часи його взагалі не існувало, і нас дуже приваблював цей факт, бо він ніс у собі щось нове. Компанія — не тільки виробник фармацевтичного пакування. У нас є доволі цікаві розробки, які були б цікаві і для світової спільноти у тому числі.
Цим бізнесом ми з партнерами займаємося для розвитку та існування нашої спільноти та країни в цілому. Якщо у найближчий термін зможемо реалізувати виробництво з нульовим карбоновим слідом, то зробимо ще один важливий внесок у розбудову України. Тому “АГК Україна” — це ще й технологічні рішення. Ми також плануємо виробництво біополієтиленів. Це дуже цікава частина, і в теренах Луганської області, маю надію, зможемо також реалізувати цю ідею.
— А чи була конкурентоспроможність у вашії сфері діяльності у роки заснування підприємства?
— Безумовно. Але наша компанія згодом почала приваблювати всіх потужних виробників України. Таких як “Дарниця” чи “Артеріум”. Вони мають намір у розвитку свого продукту, якому потрібне спеціалізоване пакування. А ми, у свою чергу, можемо надати такі послуги.
Якщо ми хочемо конкурувати, роблячи свій продукт, то повинні використовувати інновації. Зараз вже застовуємо цифрові технології, за допомогою яких з часом будемо заміняти ручну працю й контроль людини саме на цифровий моніторинг, що дозволить створювати стабільність та якість. Це міжнародні стандарти, які застосовуються як в українському просторі, так і в світовому.
— Щодо вторгнення у 2022 році. Як воно почалося у вас?
— У мене є внук, який росте у Варшаві. Та вони з сім’єю планували приїхати до мене 21 лютого. Але я наполягав на тому, щоб вони залишилися, бо передчував щось страшне. А їхати на Луганщину у той час - великі ризики. Так і сталося - в області почалися бойові дії, страждання людей, окупація…
— Будівля вашої компанії після вторгнення стала найнадійнішою та найкомфортнішою для місця укриття рубіжан. Чому так?
— Міжнародні стандарти вимагають забезпечення сталості виробництва, тому ми були оснащені всіма можливими альтернативними джерелами електроенергії та води із власної свердловини. За якою кожен день приходило багато людей. А також із 8 березня місцева рятувальна частина була розміщена біля нашого підприємства задля забезпечення водою. Частина команди “АГК Україна” також впродовж місяця допомагала рятувальникам у виконанні обов’язків. Намагалися приносити якомога більше користі для міста.
— Також підприємство забезпечувало місцевих харчуванням. Все за власний кошт?
— Так, ми мали змогу забезпечувати людей дворазовим харчуванням. І все, звісно, за кошти компанії та ресурсів міської ДСНС.
— Коли ви прийняли рішення виїхали та релокувати свою компанію?
— Повністю релокувати підприємство було неможливо. А ось 29 березня, коли росіяни почали випробовувати нову зброю, яка сипалася з неба та випалювала все навколо, ми почали думати про евакуацію. Та виїхали колоною та залишками спеціалізованої техніки 2 квітня. Спочатку до Сєвєродонецька, а потім до Дніпра. Зараз я та компанія “АГК Україна” знаходимося у місті Червоноград, що на Львівщині.
— З якими проблемами стикнулися у відновленні роботи?
— Проблема була дуже банальною. У нас не було виробничих потужностей, які залишилися у Рубіжному. А потреби від замовників виробництва лікарських засобів зростали. Тому нам довелося будувати компанію з нуля. Зазначу, що була підтримка на рівні Львівської обласної і місцевої Червоноградської адміністрації. Це перша грантова допомога на переїзд та облаштування на новому місці. Потім - й міжнародні грантові проєкти, які дали нам великий поштовх у розвитку.
— Чи хочете повернутися на Луганщину та відновити підприємство ?
— Звісно, у нас були чудові Кремінські ліси, а біля озера Черніково, яке знаходиться на Кремінщині, у нас із сім’єю була дача. Тому туди дуже хотілося б потрапити. Але ці місця у 6 зоні бойових дій, під постійними обстрілами.
Авжеж, я маю також жагуче бажання відновити свою компанію та рухатися далі. Якщо у Рубіжному залишиться хоча б маленький клаптик землі, де можна було б відродити свою діяльність, — ми це зробимо. Людина повинна бути корисною, і якщо у нас буде можливість рухатися у своєму напрямку — я отримаю велике людське щастя. Це прямий шлях до розвитку та відновлення цілої області.
— Що для вас Рубіжне?
— Все моє життя пов’язане із Рубіжним. Я там народився, навчався у школі та виші й отримав освіту інженера-механіка. Тому ці знання далі допомогли мені створити власний бізнес. Моє місто — хімічний кластер, де розвинено багато аналогічних підприємств, які мали величезний потенціал.
— Як ви, як фахівець, оцінюєте розвиток фармацевтичного бізнесу на Луганщині після закінчення війни? Чи є перспективи?
— Все буде залежати від того, наскільки ми зможемо привернути суспільство до відновлення. А також якщо у держави буде хист до розвитку у цьому напрямку, — то звісно перспективи існують. Головне питання та проблема — кадровий ресурс, якого нам не вистачає вже зараз. А також — створення умов для повернення населення, але за рахунок існування виробничих проєктів. Сьогодні ми ведемо розмови із великими підприємствами, які розуміються на цьому. І я можу сказати, що доволі оптимістично розглядаю цю сферу відновлення на Луганщині.
