До повномасштабного вторгнення Віталій Сергієнко, уродженець Біловодська Луганської області, працював лікарем-неврологом у одній з приватних клінік Ірпеня. У березні 2022 року пішов захищати Батьківщину та дотепер служить в Держприкордонслужбі.
Про це лікар розповів кореспондентці ТРИБУН.
"24 лютого вранці прокинувся від дзвінка колеги, котра переляканим голосом питала, що робити: чи на роботу їхати, чи тікати. Клініка була в пішій доступності від мене. Поки йшов на роботу, був, мʼяко кажучи, здивований кількістю машин на дорогах і людей на вулиці. З лікарів у клініку змогли дістатися тільки я та головний лікар. Тому я встиг зробити перевʼязку за хірурга, виконати декілька інʼєкцій, прийняв одного свого пацієнта. Після чого ми закрили клініку та розійшлись по домівках”, – згадує перший день повномасштабної війни лікар.
Згодом Віталій поїхав до рідних у село Бучанського району. Через кілька днів у населений пункт зайшли росіяни, але чоловіку з родиною більш-менш пощастило, бо “гості” на їх подвірʼя так і не зайшли. Виїхав лікар у складі евакуаційної колони 11 березня 2022 року.
З 13 березня 2022 року по теперішній час Віталій – прикордонник.
“Мене вражає рівень героїзму та сили духу наших воїнів. Наприклад, був випадок, коли вивезли зовсім молодого хлопця з контузією на стабілізаційний пункт, а він каже: дайте таблетку від голови та відвезіть мене назад. Були подібні ситуації і з важкопораненими”, – поділився Віталій.
Найскладніше все ж на війні, за словами військового, втрачати побратимів.
Грандіозних планів після перемоги військовий не будує, хоче займатися улюбленою справою – лікувати людей, а також мріє про сім’ю та дітей.
“Звісно, хочеться найскорішої деокупації нашої малої Батьківщини, як і всіх українських земель. На прикладі власних батьків бачу, як важко втрачати рідну домівку. Сподіваюсь, ці часи не за горами”, – поділився Віталій.
Детальніше за посиланням.
Читайте також: “Я отримую велике щастя, коли рухаюся у своєму напрямку”, — рубіжанин Ігор Бондаренко
