Анастасії Смірновій 20 років. Вона народилася та виросла в Рубіжному, що на Луганщині. У перші дні повномасштабного вторгнення Настя з родиною була вдома, поки росіяни не обстріляли її будинок.
Як тоді існувало місто, як люди готувалися до вторгнення, як виїхали з війни знову у війну, Анастасія розповіла журналістам у монолозі ТРИБУН.
Рубіжне, 9 мікрорайон
Близько шостої ранку, я була вдома. Пам’ятаю, як до мене зайшла мама й сказала: “Насть, вставай, ракети летять”. Я заходжу в інтернет, а там всі друзі онлайн. Бачу багато повідомлень, що всі виїжджають. Мені тоді стало трохи страшно. Згодом до нас на 9 мікрорайон з’їхалися родичі, нас було шестеро. Серед родичів була моя вагітна сестра. Вже в магазинах нічого не продавали, вони зачинилися. Загалом у місті було мало людей, багато хто повиїжджав, а інші сиділи вдома. Люди почали мародерити, я знаю багато історій, як люди вдиралися у магазини в Рубіжному і брали їжу, корма для тварин, бо просто не було іншого виходу.
Наші сусіди підготували підвал, щоб можна було ховатися. Ми в укриття не спускалися, бо сестра на останньому місяці вагітності, не хотілося її водити у холодне приміщення. Ми ховалися у тамбурі. У нас дві собаки, я виходила з ними гуляти, далеко не ходила, бо було страшно. Ми в перші дні заклеювали вікна, як раз згадали, як у 2014 році це робили. Вночі було завжди гучно, прокидалися, лякалися. Якщо чесно, у мене всі ці дні такі якісь замилені у свідомості, наче все як один день.
Вже за тиждень наш мікрорайон обстріляли мінами. Вибух стався поблизу нашого будинку. Одна з наших сусідок травмувалася, їй відірвало ногу, її мама загинула. Тоді ми перелякалися і переїхали у район старого парку, до моєї бабусі. Забрали двох собак, а кота залишили вдома. Не думали, що вже не повернемося до дому.
Рубіжне, район старого парку
Жили ми у бабусі днів 5, там неподалік стояли якісь установки й чутно було сильні вибухи. Як було дуже гучно — ми ховалися в коридорі (за правилом двох стін), чи у ванній, всі разом. У цьому мікрорайоні як такого укриття не було, щоб сховатися. Ми майже нікуди не виходили. Хотіли на 8 березня прогулятися, але через очевидні причини передумали. Моя мама принесла нам з сестрою по шоколадці й так “привітала” зі святом. 10 березня у нас зникли всі комунікації: світло, газ, вода, не було нічого. Також був відсутній інтернет і мобільний зв’язок. Дякуючи моїй мамі у нас була і їжа, і вода, вона все заздалегідь запасла.
Ми думали що зараз трохи посидимо тиждень-два, може три й все закінчиться. Але все ставало тільки гірше. Почали думати як можна виїхати. У нас не було можливості забрати кота з 9 мікрорайону, весь час, що він там був, його годували сусіди.Зараз з ним все добре він живе з бабусею та дідусем в Рубіжному. Мама моя документи свої не взяла, і речі деякі забула. Ми з сестрою та її чоловіком мамою зібралися і зранку 11 березня вирушили у Дніпро.
Ми виїхали самі на автомобілі чоловіка сестри, не в евакуаційні колоні. Через кілька годин, як ми приїхали у Дніпро нам подзвонили знайомі й сказали, що росіяни окупували село, де ми проїжджали, і вже цивільних не випускали з нього. Я думаю нам просто пощастило і ми врятувалися.
Що відомо про окуповане Рубіжне
- Атаку на місто РФ почала на початку березня 2022 року, українські військові боронили його понад два місяці, 12 травня ЗСУ відійшли з Рубіжного.
- Колишній міський голова міста Сергій Хортів публічно підтримав загарбницькі дії РФ, зокрема так звану “спеціальну воєнну операцію“, та заперечив здійснення збройної агресії проти України. Закликав до співпраці з окупантами.
- Окупанти зруйнували об'єкти КТК у Рубіжному, чим завдали шкоди на понад 4 млрд грн.
- В тимчасово окупованому Рубіжному росіяни змінили комендантську годину. Також у мережі вперше показали, який має вигляд басейн просто неба “Оздоровчий центр” в районі “Спецкомендатури”.
- Як виглядає кафе "Green" в Рубіжному: нові фото з окупованого міста.
Було складно знайти квартиру, особливо з двома собаками. Люди погоджувалися на одну, а на дві — ні. Зрештою знайшли квартиру, поселилися, навіть десь в центрі. Вже всі видохнули, заспокоїлися. Наступного дня ми прокинулися від вибуху, але тільки вже в Дніпрі. Тоді я навіть більше злякалася, ніж в Рубіжному. Наче зуміли втекти від війни, а вона нас наздогнала.
Ми жили у Дніпрі два місяці. У квітні 2022 моя сестра народила сина Владислава. Потім вирішили виїхали у Німеччину до батька. Він у нас там працював і повинен був приїхати в Україну прямо перед початком повномасштабного вторгнення. Але, як почалися активні бойові дії, йому дозволили залишитися в Німеччині й перевезти родину.
Понад 2 роки Анастасія живе в Німеччині. За цей час вона кілька разів приїжджала в Україну, але вирішила залишитися в Німеччині: планує там навчатися і працювати.
Більше про те як на Анастасію повпливало життя закордоном, як відбулася інтеграція в громаду, та як вона пережила велику втрату у свої 20 років у наступному матеріалі ТРИБУН.
Читайте ще: “Лисичанськ, Сєвєродонецьк та Рубіжне – трикутник, що є моїм серцем”, – Марина Люта.
