Завдяки колаборантам та зрадникам Росія намагається легалізувати окупаційну владу на захоплених територіях. Цей сценарій був обкатаний ворогом у Криму ще в 2014, його також використовують зараз у тимчасово окупованих містах Луганської області. Мери міст чинять опір, їх викрадають, на них тиснуть - натомість на сцену виходять місцеві зрадники. Переважно це депутати нині забороненої партії Опозиційна платформа за життя, а також інших проросійських партій, які до війни декларували свою відданість ідеям "російського міру". Є серед них і призначені українською владою керівники військово-цивільних адміністрацій та міські голови. Розповідаємо про десятку найбільш відомих іуд з Луганщини.
Сергій Хортів
Довгий час він працював директором Рубіжанського політехнічного коледжу, у 2010 обирався до Луганської облради від Партії регіонів. Був помічником-консультантом нардепа від «Опозиційного блоку» Юлія Іоффе. Двічі ставав мером Рубіжного: у 2015 р. від Опоблоку та у 2020 р. від «Нашого краю».
У березні 2014 Хортів голосував за звернення Луганської облради із закликом ввести російські війська в Україну «для захисту Донбасу від київської хунти». У травні 2014 брав участь у блокуванні української військової техніки у місті Рубіжне, коли бойовики з-за спин мирних жителів розстріляли українських військовослужбовців.
В березні 2022 року міський голова Рубіжного, фактично самоусунувшись від виконання своїх повноважень, добровільно очолив окуповану тергромаду. Сергій Хортів публічно підтримав загарбницькі дії РФ, зокрема так звану “спеціальну воєнну операцію“, та заперечив здійснення збройної агресії проти України. Закликав до співпраці з окупантами.
Хортів не просто перейшов на бік російських загарбників, а й передавав окупантам інформацію про людей з проукраїнською позицією. 1 квітня 2022 у мережі опублікували відео, в якому він у стилі російських пропагандистів називає ЗСУ “нацистами” й закликає скласти зброю. Начебто не Росія, а США та Європа винні в загибелі мирних громадян, а російські війська і так звана «ЛНР» рятують дітей, жінок та людей похилого віку.
“Я шокований тим геноцидом, який роблять українські нацисти. Це політика Америки призвела до масового кровопролиття людей. Ви – фашисти. Вас породила Європа і ви танцюєте за їх гроші. Складайте зброю та йдіть. Нам такі захисники не потрібні. Це наша батьківщина, наша земля, ми її відновимо", - звернувся Хортів до українських військових.
За даними бази МВС, Хортів значиться у всеукраїнському розшуку. Його звинувачують у колабораціонізмі, а саме в публічних закликах до підтримки окупантів, а також в зайнятті посади в окупаційній адміністрації (ч.1 ст. 111-1, ч. 5 ст. 111-1 ККУ).
Володимир Струк
Екс-мер Кремінної починав свій шлях з посади водія 1 класу в Олександрівському автопідприємстві. Також працював майстром виробничого навчання водінню у Ворошиловградській автошколі, електрогазозварювальником 4-го розряду на шахті «Луганська № 1», начальником виробничого відділу в ТОВ «Металоузор», директором колективного сільськогосподарського підприємства «Артіль-Центр» (м. Луганськ).
У 1998 був обраний депутатом Луганської міської ради, у 2002 р. переобраний до неї.
На парламентських виборах 2012 р. його обранили депутатом Верховної Ради України за одномандатним мажоритарним виборчим округом № 104. Перемогу отримав, набравши 39,98 % голосів виборців. Струк переміг тоді висуванця Партії регіонів, але у парламенті увійшов до фракції «регіоналів. Вийшов з неї у червні 2014 року.
Того ж року під час засідання Верховної Ради був спійманий на кнопкодавстві народною депутаткою Лесею Оробець. При спробі перешкодити незаконному голосуванню вдарив її у сонячне сплетіння.
Також 2014 стало відомо, що Луганська обласна прокуратура розпочала проти Володимира Струка кримінальне провадження за ознаками закликів до порушення територіальної цілісності України. Після окупації Криму возив дітей з метою особистої політичної агітації на півострів, а також виступав у захоплених бойовиками державних установах.
"Ми – вільні люди, і маємо право збиратися та висловлювати свою думку. Я хочу лише одного – миру на моїй Луганщині. І західна Україна, і східна, і Крим – це все моє рідне, дороге і неподільне. Цілісність насамперед. Нам потрібно зробити російську мову національною і провести референдум. Я доведу цю думку до всіх депутатів Верховної Ради. Розповім, що Луганщина хоче жити за своїми правилами та законами, які ми всі разом маємо прийняти", - заявив Струк на одному з проросійських мітингів у Луганську.
Струк був активним прихильником "ЛНР", проте потім виїхав на контрольовану Києвом територію області. На вільній від окупації частині Луганської області обрався головою ОТГ, балотувався у Верховну Раду, активно вів проросійську пропаганду, агітуючи місцевих депутатів до комунікації з РФ та «ЛНР».
У 2020 роціна виборах міського голови за Струка проголосували 3466 місцевих мешканців (або 51,68% усіх виборців). Балотувався він на міського голову Кремінної від партії «Опозиційна платформа – За життя».
Незабаром після лютневого вторгнення російських військ Струк знову зайняв проросійську позицію, агітуючи депутатів ОТГ до комунікації з РФ і ЛНР.
В березні 2022 Володимира Струка знайшли мертвим в смт Житлівка біля Кремінної. Він помер від вогнепального поранення в ділянку серця.
За словами радника міністра внутрішніх справ України Антон Геращенка, Струка, ймовірно, "розстріляли невідомі патріоти як зрадника за законами воєнного часу".
Альберт Зінченко
В середині 1990-х Зінченко працював заступником голови виконкому Станично-Луганської райради та РДА. Ще за часів президента Леоніда Кучми та губернатора Олександра Єфремова, у 2003, він прийшов на роботу до обласної держадміністрації. В головному управлінні економіки залишився працювати й після Помаранчевої революції. Згодом пішов до Торгово-промислової палати віцепрезидентом, а в 2009 президент Ющенко призначив Зінченка головою Станично-Луганської райадміністрації.
У 2021 році Альберта Зінченка призначили керівником Станично-Луганської військово-цивільної адміністрації, а до цього він був директором департаменту економічного розвитку в Луганській ОДА. Це не завадило йому вже 26 лютого вітати окупантів. Відразу заявив, що більшість населення раді приходу росіян та звільненню області від київських силовиків.
28 лютого 2022 р. з’явилося відео, на якому очільник Станиці Луганської Зінченко присягає «главі ЛНР» Леоніду Пасічнику. А вже той згодом проголосив його «в.о. глави адміністрації» Станично-Луганського району.
“Дуже дякую за те, що ми повернулися до складу руського міру. Ми перші звільнені і перші - без жодного пострілу. Сама назва «Станиця Луганська» — це назва території Війська Донського, тому, гадаю, населення добре сприймає ті події, які сталися. Я думаю, велика частина населення радо вітає те, що сталося», — заявив Альберт Зінченко.
27 серпня 2022 року СБУ повідомила Зінченку та його заступникам про підозру у держзраді. Встановлено, що вони змушують місцевих мешканців працювати на окупантів, регулярно проводять агітаційну роботу та закликають підтримувати дії агресора.
Ігор Дзюба
Головою об’єднаної громади до лютневих подій 2022 був Ігор Дзюба з Марківки. Зараз у Марківці він очолює окупаційну владу.
Починав Дзюба у 1990-х роках на інженерних посадах у сільгосппідприємстві, а від 2006 року міцно тримався у кріслі керівника смт. Марківка. Очолював громаду із 2006 року, коли його обрали головою як представника комуністичної партії. Потім, у 2010, знову .
У 2015 Ігор Дзюба вкотре став селищним головою. У 2018 його призначили головою райдержадміністрації, це виявився добрий стартовий майданчик для виборів на голову ОТГ, до складу якої увійшов увесь Марківський район. Врешті він переміг на виборах у 2019 та 2020 фактично без допомоги партії “Слуга народу”, в якій перебував. Останні роки громада під його проводом активно співпрацювала з міжнародними організаціями, освоюючи мільйонні гранти на розбудову інфраструктури – було створено ЦНАП, мобільні ЦНАПи, проводилася цифровізація.
Але коли росіяни зайшли до Марківки, голова зустрічав загарбників як визволителів.
"Боятися нам нічого. Дякую Росії, що об’єднала Луганську область в одне ціле, чим допомогла возз’єднатися сім’ям, які не мали контакту вісім років», - сказав тоді він.
Кримінальне провадження за підозрою в державній зраді стосовно Ігоря Дзюби прокуратура Луганської області вже порушила.
Олег Савченко
У крісло «в.о. глави адміністрації» Міловського району Олег Савченко пересів з посади голови громади. Його обрали на місцевих виборах-2020 як кандидата від нині забороненої партії «Опозиційний блок – За життя». Також Савченко очолював партійний список кандидатів ОПЗЖ до Міловської селищної ради.
Ті вибори він виграв як безробітний. Офіційного бізнесу не має. Також він не обіймав керівних посад на підприємствах.
Однак від самого 2005 року він очолював Міловську районну організацію Партії регіонів. Навіть не у минулому часі – як юридична особа ця райорганізація існує донині, а Олег Савченко досі числиться її керівником.
Тож можна було б пожартувати, що владу в Міловському районі повернула собі Партія регіонів, якби окупаційна адміністрація «ЛНР» не заборонила партії ще в 2014 році. Голова райорганізації Партії регіонів водночас балотувався від іншої партії – ОПЗЖ, називаючи себе її членом. Та і без того стосовно Савченка Луганська обласна прокуратура вже порушила кримінальне провадження за підозрою в держзраді.
Валерій Пахниць
Валерій Пахниць, якого окупанти призначили «в.о. глави райадміністрації» у Старобільську, – досить відома персона в політикумі Луганської області. Одна його біографічна довідка потягнула б на окрему велику статтю.
Напередодні Революції гідності він обіймав посаду голови Старобільської райдержадміністрації, суміщаючи її з головуванням в районній організації Партії регіонів. Також Пахниць очолював фракцію Партії регіонів у райраді.
До цього він був головою Міловської райадміністрації, потім Старобільської, а згодом в обласній держадміністрації керував управлінням фінмоніторингу. У 2006 році його розглядали в якості кандидата на пост очільника області (тоді губернатором Луганщини став Олександр Антіпов).
Старобільським районом Пахниць вже керував у 2013 як ставленик колишнього президента Віктора Януковича. Одним із перших його рішень було перейменування вулиць. Наразі Валерій Пахниць є фігурантом кримінального провадження за підозрою в колабораційній діяльності.
“Дуже багато людей у Старобільську повірили мені та моїй думці. Вони підтримують мене та хочуть жити в Росії. Тому я не збираюся їхати. Це рідна земля, і я збираюся тут жити. У нас добре, мирно, приїжджає дуже багато біженців із міст, які обстрілює Україна ”, - запевняє Пахниць.
Олександр Гончаров
Довгий час очолював приватне підприємство, чиїм основним видом діяльності були асенізація, прибирання вулиць та обробка відходів. У 2010 як член Партії регіонів став міським головою Старобільська, але у 2015 вибори програв. На виборах міського голови у 2020 за нинішнього колаборанта Гончарова проголосувало всього 193 жителя Старобільська.
Зараз він є головою окупаційної адміністрації міста. Вперше про призначення ексмера Гончарова старобільським гауляйтером повідомила чинна очільниця Старобільська Яна Літвінова, яка була змушена виїхати через шалений тиск на неї збоку російських окупантів. За словами Літвінової, сьогодні у Старобільську відбувається «націоналізація майна», яке вивозять у невідомому напрямку. Окупанти заглушили в місті український сигнал та зв’язок, при цьому на окупованій територіївідсутні звичні продукти, ліки та інші необхідні речі.
“Я підтримую рішучі дії Росії, спрямовані на визволення Донбасу та України від влади нинішнього київського режиму. Почнемо з того, що після краху Російської імперії українські націоналісти одразу спробували привласнити собі російський Донбас, але ще тоді зустріли опір мешканців цих територій. Ті ніколи не хотіли бути частиною так званого українського проекту”, - зауважив Гончаров в одному з інтерв’ю.
Володимир Подольський.
Зараз Подольський є головою окупаційної адміністрації Новоайдарського району.
«Доля вберегла наш район від глобальних руйнувань. Нам треба будувати теперішнє вже зараз, бо тут наш дім, і наша рідна земля у нас під ногами», - зауважив Подольский під час промови присвяченій “звільненню” Новоайдару.
Зауважимо, на місцевих виборах-2020 Подольський став депутатом райради за виборчим списком партії «Наш Край». Тоді працював у виконавчому апараті Новоайдарської районної ради на посаді «головний спеціаліст – юрисконсульт». Також був депутатом Новоайдарської районної ради до припинення її повноважень внаслідок адмінреформи. В останньому скликані обіймав посаду голови постійної комісії з питань місцевого самоврядування, законності, регламенту, депутатської діяльності та антикорупційної політики.
У червні, напередодні місцевих виборів-2020, Володимир Подольський був відзначений грамотою Новоайдарської РДА та райради «за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, активну громадську діяльність, багаторічну сумлінну працю таз нагоди відзначення Дня Конституції України».
Та більш цікавим, ніж грамота, досягненням юрисконсульта райради є перемога в судовому процесі з ТОВ «Епіцентр К». Судові рішення публікуються у знеособленому вигляді, особисті дані в них зазвичай замінюють на «ОСОБА_1», «АДРЕСА_4» тощо. Та в одному з рішень серед обставин справи описувалося, як позивач поштою отримує документ і які в ньому були записи. Ці дані позивача збігалися з прізвищем, ім’ям, по батькові, датою народження та місцем проживання Володимира Подольського.
Згідно з судовими рішеннями, Подольський був прийнятий на посаду охоронця служби безпеки ТОВ «Епіцентр К» гіпермаркету міста Луганськ №2 о 2012. Він виконував обов’язки і влітку 2014-го у фактично окупованому Луганську. У вересні 2014 року «бойовики повністю захопили ТОВ "Епіцентр К", і чоловік вимушений був покинути місце роботи. Втративши паспорт і ідентифікаційний код у Луганську, Подольський наприкінці листопада 2014 року мав змогу повернутися до місця свого постійного проживання у смт. Новоайдар. Суть позову – незаконне звільнення з «Епіцентру» і вимога компенсації за вимушений прогул. Подольський переміг і отримав близько 80 тисяч гривень.
Віталій Коваленко
Ще один представник ОПЗЖ Віталій Коваленко очолив окупаційну адміністрацію в Біловодському районі. До цього був головою одного із сусідніх сіл. Він примкнув до окупантів на початку окупації та здавав росіянам українських патріотів.
Останньою посадою до призначення «в.о. глави адміністрації» Віталія Коваленка була робота старостою в Городищі Біловодської селищної громади.
Перед цим він мав дещо ширші повноваження – був головою Городищенської сільради аж до її ліквідації та входження до складу Біловодської громади в 2018 році. Вперше обраний сільським головою вже після початку Революції гідності – у грудні 2013. Тоді Луганщину повністю контролювала ПР, і сільським головою військовий пенсіонер Коваленко став саме від неї.
Володимир Купцов
Мешканець Рубіжного, колишній директор центру соціальної реабілітації і колишній депутат міської ради від ОПЗЖ Володимир Купцов поїхав просувати “руський мир” на Сватівщину. Раніше здобував депутатські мандати під прапорами заборонених в Україні Партії регіонів, «Опозиційного блоку» та ОПЗЖ, активно пропагуючи проросійські вектори в Рубіжному.
Тривалий час очолював місцевий Територіальний центр соціального обслуговування громадян та обіймав посаду голови депутатської комісії з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, містобудування та земельних відносин. Зараз виконує обов'язки «заступника голови адміністрації Сватівського району лнр» та вже багато разів «засвітився» на тлі триколорів в компанії окупантів.
Редактор: Евген Ільченко
