29 вересня — День міста Маріуполь

В 2024 році День Маріуполя випадає на 29 вересня. Наразі місто окуповане. День міста оповитий сумом та згадками про те, яким був Маріуполь до того моменту, як росіяни прийшли його «визволяти». Що ж, давайте зануримося в історію.

Останній День Маріуполя до початку російської окупації святкували 25 вересня 2021 року. Свято було насиченим та різноманітним, але особливу увагу привернуло Велике грецьке свято – Мега Йорти, яке стало центральною подією святкування.

Мега Йорти – це масштабний фестиваль грецької культури, який покликаний продемонструвати міцні зв'язки Маріуполя з грецькими переселенцями, які переселялися сюди з Криму. Однією з причин такого переселення став указ Катерини II, згідно з яким переселенцям дарувалися різноманітні привілеї та свободи.

Фестиваль розпочався з урочистої ходи в етностилі. Представники грецьких громад Маріуполя та навколишніх сіл пройшли центральними вулицями міста в національних костюмах. Вони несли прапори Греції та України, а також традиційні грецькі музичні інструменти.

Всі фотографії зі святкування Дня Маріуполя 25 вересня 2021 року взяті з сайту "Про місто Марії".

На центральній площі міста були облаштовані грецькі етно-садиби, де проводилися майстер-класи з традиційних ремесел, як-от гончарство, ткацтво, виготовлення прикрас. Відвідувачі могли спробувати себе в грецьких танцях, взяти участь у конкурсах та вікторинах на знання грецької історії та культури.

Окрема локація була присвячена грецькій кухні. Тут можна було скуштувати традиційні страви – мусаку, сувлакі, долмадес, запити їх узо. Кухарі проводили майстер-класи з приготування грецьких страв.

Впродовж дня на сцені виступали грецькі творчі колективи – танцювальні ансамблі, музичні гурти, які виконували народні та сучасні грецькі пісні. Кульмінацією Мега Йорти став гала-концерт за участю зірок  естради.

Окрім масштабного Великого грецького свята – Мега Йорти, День міста Маріуполя 25 вересня 2021 року був сповнений й іншими цікавими подіями та активностями.

Зранку в місті відбувся традиційний Парад вишиванок. Маріупольці та гості міста пройшли центральними вулицями в українських національних костюмах, демонструючи красу та різноманіття української вишивки.

На Театральній площі розгорнулося Місто майстрів, де народні умільці представили свої вироби – кераміку, вишивку, ляльки-мотанки, дерев'яні та металеві прикраси. Відвідувачі могли не лише придбати сувеніри, але й взяти участь у майстер-класах.

У Міському саду відбувся Фестиваль вуличної їжі. Ресторани та кафе міста представили свої фірмові страви, а також вуличні смаколики з різних куточків світу. Відвідувачі могли скуштувати бургери, такос, паелью, в'єтнамський суп Фо, ковбаски Гірос.

На набережній працювала виставка ретро-автомобілів. Колекціонери з Маріуполя та інших міст представили унікальні моделі автомобілів 1950-1980-х років. Охочі могли сфотографуватися з раритетними авто та поспілкуватися з їхніми власниками.

Впродовж дня в різних локаціях міста відбувалися спортивні змагання – турніри з баскетболу, волейболу, настільного тенісу, шахів. На Приморському бульварі пройшов Марафон здоров'я, учасники якого подолали символічну дистанцію в підтримку здорового способу життя.

На Драматичній сцені Маріупольського театру відбувся гала-концерт за участю місцевих творчих колективів та зірок української естради. Серед учасників концерту були Тіна Кароль, Dzidzio, Ольга Цибульська.

Ввечері небо над Маріуполем освітив святковий феєрверк, який став яскравою крапкою святкування Дня міста.

Загалом День міста 2021 року запам'ятався маріупольцям як насичене, яскраве свято, сповнене позитивних емоцій та моментів єднання міської громади. Ніхто й подумати не міг, що це святкування стане останнім мирним Днем Маріуполя перед початком російської окупації та трагічних подій 2022 року.

Перші згадки про поселення на місці сучасного Маріуполя датуються XVI ст., коли козаки заснували тут пост Домаха для захисту від татар. Згодом виросла Кальміуська слобода, де у 1777 р. збудували Свято-Миколаївську церкву. Історик В. Пірко вважає цей рік датою заснування Маріуполя.

У 1778 р. засноване місто Павловськ – саме цей рік вважається офіційною датою утворення Маріуполя. У 1779 р. Катерина II дарувала переселенцям із Криму привілеї, назвавши місто Маріанополем. У 1780 р. воно перейменоване на Маріуполь.

Чому саме 29 вересня святкують День Маріуполя? В цей день граф Потьомкін підписав указ про поселення греків саме на цій території.

Російська імперія

У складі Російської імперії Маріуполь був важливим портовим містом. У 1809 році отримав статус повітового міста. У 1824 році тут почали будувати кораблі. У 1882 році до Маріуполя була підведена залізниця, що сприяло його швидкому економічному розвитку.

Українська революція

Під час Української революції 1917-1921 років Маріуполь неодноразово переходив з рук в руки між різними військово-політичними силами. Зрештою місто опинилося під контролем більшовиків.

Радянський період

За часів СРСР Маріуполь став великим промисловим центром. У 1920-х роках були побудовані металургійні заводи "Азовсталь" та імені Ілліча. Під час Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами, але у 1943 році звільнене Червоною армією. У повоєнний час Маріуполь активно відбудовувався і розвивався.

Незалежна Україна

З проголошенням незалежності України у 1991 році Маріуполь став важливим економічним та культурним центром Донецької області. Місто розвивалося як туристичний центр, славилося своїми пляжами, музеями, театрами.

Російсько-українська війна та битва за Маріуполь

З початком російсько-української війни у 2014 році Маріуполь опинився на лінії зіткнення. 24 січня 2015 року місто зазнало обстрілу з боку проросійських бойовиків, внаслідок чого загинуло 30 мирних жителів. Однак українським військовим вдалося відстояти Маріуполь.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Маріуполь – портове місто на узбережжі Азовського моря з перших днів війни опинилося в епіцентрі запеклих боїв. Оборона міста силами полку "Азов", морської піхоти та інших підрозділів тривала 86 днів, з яких 82 – в умовах повного оточення.

Маріупольці вже знали, що таке окупація – вперше місто захопили проросійські бойовики навесні 2014 року. Втім, тоді українським військам вдалося швидко звільнити Маріуполь. Натомість у 2022 році росіяни атакували з нечуваною жорстокістю, цілеспрямовано знищуючи цивільну інфраструктуру та мирних жителів. За словами свідків тих подій, це була своєрідна помста Кремля за непокору Маріуполя у 2014-му.

З початком повномасштабної агресії місто одразу опинилося під масованими обстрілами з повітря, моря та суші. Незважаючи на значну чисельну та технічну перевагу ворога, українські бійці стійко тримали оборону. Вони відбивали атаки ворога в аеропорту, морському порту, на околицях та вулицях Маріуполя. Для координації оборони місто поділили на сектори, втім ситуація змінювалася настільки стрімко, що цей поділ був досить умовним.

З 1 березня Маріуполь опинився у повному оточенні. Окупанти методично знищували місто – обстрілювали житлові будинки, лікарні, пологовий будинок, драмтеатр, де переховувалися мирні жителі. Тактика агресора полягала у створенні гуманітарної катастрофи. Росіяни руйнували інфраструктуру життєзабезпечення, обстрілювали склади з продовольством та ліками, не допускали евакуаційні колони.

За даними ООН, за час облоги Маріуполя до 90% багатоквартирних будинків були зруйновані або пошкоджені. Точна кількість загиблих досі невідома.

Останнім рубежем оборони став завод "Азовсталь". Його підземні укриття стали прихистком для сотень бійців та цивільних. Попри запеклі штурми та бомбардування окупантів, захисники Маріуполя 82 дні утримували "Азовсталь". Щоб підтримати оборонців, українське командування здійснило безпрецедентну операцію – кілька разів гелікоптерами доставляло на завод підкріплення, боєприпаси та медикаменти, евакуйовуючи поранених.

Після наказу вищого керівництва, 20 травня 2022 року українські бійці організовано вийшли з "Азовсталі", сподіваючись на обмін. Та чимало захисників Маріуполя і досі перебувають в російському полоні.

Втрата міста стала однією з найтрагічніших сторінок російсько-української війни. Але героїчна оборона Маріуполя назавжди увійде в історію українського спротиву. За словами експертів, деокупувати місто буде непросто. Для цього потрібно ізолювати Маріуполь від російської логістики з моря та суші.

Маріуполь до початку російсько-української війни був одним із найпривабливіших туристичних міст Півдня України. Його унікальні туристичні локації, багата історія, культурне розмаїття та розвинена інфраструктура приваблювали туристів з України та з-за кордону. Ось 10 туристичних об'єктів, які робили довоєнний Маріуполь справжньою перлиною:

1. Театральна площа з драматичним театром. Серце культурного життя Маріуполя. На площі розташовувався Донецький академічний обласний драматичний театр, який вражав своєю архітектурою та постановками. Театральна площа була улюбленим місцем зустрічей та відпочинку маріупольців та гостей міста.
2. Міський сад. Один із найстаріших парків Маріуполя, заснований у 1863 році. Сад вражав своєю красою, затишними алеями, фонтанами. Тут часто проводилися концерти, фестивалі, виставки. Міський сад був популярним місцем для сімейного відпочинку та прогулянок.
3. Екстрім-парк. Унікальний спортивно-розважальний комплекс, розташований у Лівобережному районі. Тут були представлені майданчики для екстремальних видів спорту – скейтбордингу, BMX, паркуру. Екстрім-парк приваблював молодь та любителів активного відпочинку.
4. Приморський парк. Мальовничий парк на узбережжі Азовського моря, улюблене місце відпочинку маріупольців. Тут можна було насолодитися свіжим морським повітрям, прогулятися доглянутими алеями, помилуватися фонтанами та скульптурами. З парку відкривався чудовий краєвид на море.
5. Центральний пляж. Широкий піщаний пляж у центрі Маріуполя, популярне місце літнього відпочинку. Тут можна було засмагати, купатися в теплому Азовському морі, займатися водними видами спорту. На пляжі працювали кафе, атракціони, прокат шезлонгів та парасольок.
6. Маріупольський краєзнавчий музей. Один із найстаріших музеїв Донеччини, заснований у 1920 році. Музей мав багату колекцію експонатів, присвячених історії та природі Приазов'я. Особливу цінність мали археологічні знахідки, предмети побуту греків-переселенців, твори мистецтва.
7. Художній музей імені Куїнджі. Музей, присвячений творчості видатного художника-мариніста Архипа Куїнджі, який народився неподалік Маріуполя. Музей мав багату колекцію робіт Куїнджі та інших художників-передвижників. Тут часто проводилися виставки сучасного мистецтва.
8. Палац культури "Молодіжний": Один із найбільших культурних центрів Маріуполя, відкритий у 1987 році. ПК "Молодіжний" мав велику концертну залу, де виступали відомі українські та зарубіжні артисти. Тут працювали творчі гуртки, проводилися фестивалі та конкурси.
9. Маріупольська мечеть Сулеймана та Роксолани. Одна з найбільших мечетей в Україні, відкрита у 2007 році. Мечеть вражала своєю величною архітектурою, виконаною в османському стилі. При мечеті працювали ісламський культурний центр, медресе, бібліотека.
10. Кафедральний собор святого Миколая. Головний православний храм Маріуполя, збудований у 1991 році. Собор вражав своїм величним екстер'єром та багатим внутрішнім оздобленням. При соборі працювала недільна школа, проводилися екскурсії та духовні бесіди.

Ці та інші туристичні об'єкти робили довоєнний Маріуполь привабливим та різноманітним туристичним напрямком. На жаль, російське вторгнення у лютому 2022 року завдало місту величезної шкоди, багато пам'яток були знищені або пошкоджені. Та маріупольці вірять, що після перемоги місто буде відбудоване, а його туристична привабливість – відновлена та примножена.

Протягом останніх років перед російським вторгненням Маріуполь привертав увагу багатьох кінематографістів. У місті та про місто було знято низку документальних та художніх фільмів, які розкривають різні грані життя маріупольців. Ось деякі з цих стрічок:

• «Майже святий» (2015), реж. Стів Гувер. Фільм розповідає про діяльність пастора церкви «Церква Добрих Перемін» Геннадія Мохненка, який понад 20 років рятує безпритульних дітей з вулиць Маріуполя. Стрічка показує непросту, але благородну місію служителя та його команди, а також долі врятованих ним дітей.
• «Десять секунд» (2016), реж. Юлія Гонтарук. Короткометражна документальна стрічка, що передає жахіття війни через призму обстрілу мікрорайону «Східний». Використовуючи реальні кадри з телефонів та відеореєстраторів, зняті під час обстрілу, режисерка показує, як життя людей змінюється за лічені секунди.
• «Ма» (2017), реж. Марія Стоянова. Поетична замальовка про літню жінку, яка живе усамітнено на околиці Маріуполя. Фільм передає особливий зв'язок людини зі своїм корінням, природою, традиціями предків. Неспішний темп, мінімум слів та виразний відеоряд створюють медитативну атмосферу.
• «Металурги» (2017), реж. Євген Нікіфоров. Митець, який досліджує радянську спадщину в Україні через призму мистецтва, створив документальну стрічку, присвячену унікальним мозаїчним панно в Маріуполі. Це місто на сході України могло похизуватися одним з найбільших в країні зібрань монументальних мозаїк, що були створені за радянських часів. Ці масштабні твори декоративного мистецтва прикрашали фасади багатьох громадських будівель Маріуполя – навчальних закладів, залізничного вокзалу, поштамту, кінотеатрів. Вони були невід'ємною частиною міського ландшафту і багато десятиліть слугували своєрідними орієнтирами і символами для маріупольців.
• «Поза хуртовини» (2017), реж. Левін Петер. Режисер документального фільму «Поза хуртовини» Левін Петер вирішив глибше зануритися в минуле свого діда по батьківській лінії, який свого часу воював у лавах німецької армії під час Другої світової війни. Спогади літнього чоловіка про ті буремні роки підштовхнули онука до подорожі в Україну, а саме – до Маріуполя. Левін прагнув на власні очі побачити місця, пов'язані з військовою одіссеєю його предка, і зібрати додаткову інформацію про той період його життя. Адже доля розпорядилася так, що служба у Вермахті привела дідуся режисера саме до цього українського міста на березі Азовського моря. Для Левіна Петера ця поїздка стала не лише можливістю відтворити маршрут діда-солдата і доторкнутися до його воєнного минулого, а й нагодою краще зрозуміти складні життєві обставини, що спіткали його родича у ті непрості часи. Режисер прагнув осягнути внутрішній світ і мотиви вчинків близької людини, чия особиста історія виявилася тісно переплетеною з історією Маріуполя і трагічними подіями Другої світової.
• «Аня і Сергій» (2018), реж. Іветта Лоекер. Документальна стрічка «Аня і Сергій» німецької режисерки Іветти Лёкер запрошує глядачів зануритися в повсякденне життя двох молодих людей з українського міста Маріуполь. Попри юний вік, Аня і Сергій вже стикаються з безліччю викликів на шляху дорослішання і самопізнання. Камера делікатно спостерігає за друзями в різних життєвих ситуаціях – від творчих експериментів у жанрі перформансу до перших кроків у професійній реалізації. Аня і Сергій відверто діляться з глядачами своїми радощами і тривогами, мріями і розчаруваннями, поглядами на світ і своє місце в ньому. Разом вони намагаються віднайти себе, кидають виклик гендерним стереотипам і упередженням, вступають у палкі дискусії про життєві цінності та орієнтири. Але попри всі випробування і протиріччя, молодих людей об'єднує щира дружба, яка допомагає їм долати труднощі і вірити в себе. Фільм розкриває глибокий емоційний зв'язок між Анею і Сергієм, їхню здатність підтримувати одне одного в моменти сумнівів і негараздів. Ця зворушлива історія дружби змушує замислитися над тим, як важливо мати поруч близьку людину, готову розділити з тобою всі злети і падіння на життєвому шляху.
• «Діорама» (2018), реж. Зоя Лактіонова. Документальна робота «Діорама» української режисерки Зої Лактіонової пропонує глядачам несподіваний і болісний погляд на Азовське море – місце, яке для багатьох асоціюється з безтурботними дитячими спогадами і відчуттям безпеки й затишку. Та реалії війни жорстоко втручаються в цю ідилічну картину, назавжди змінюючи наше сприйняття. Стрічка досліджує трагічний парадокс: як цей мальовничий куточок природи, оспіваний у щасливих спогадах багатьох українців, раптово перетворюється на небезпечну зону, де під водою причаїлася смертельна загроза у вигляді мін. Глядач разом з авторкою переживає гірке усвідомлення того, як військовий конфлікт спотворює колись знайомий і любий серцю пейзаж.

Кожен з цих фільмів по-своєму відкриває нам Маріуполь, його минуле та сьогодення, його мешканців та їхні історії. Вони творять кінематографічний образ міста, зберігають пам'ять про нього для майбутніх поколінь.

Зірки шоу-бізнесу, які народилися та виросли в Маріуполі, пройшли нелегкий шлях до слави та визнання. Їхні історії сповнені труднощів, випробувань та наполегливої праці. Попри те, що зараз вони успішні та знамениті, початок їхньої кар'єри не завжди був безхмарним.

Андрій Бєдняков, відомий телеведучий, три роки працював електрослюсарем на металургійному заводі, перш ніж переїхати до Києва та розпочати кар'єру на телебаченні. Саме колеги з заводу розгледіли в ньому талант та запропонували виступати за команду КВН. Згодом Андрій брав участь у різноманітних телевізійних проектах, таких як "Велика різниця", "Орел і Решка", "X-фактор" та інших.

Актор театру і кіно Родіон Юрін, будучи студентом, змушений був заробляти на життя, працюючи офіціантом та пакувальником рису. Незважаючи на труднощі, він не полишав мрію про акторську кар'єру і врешті-решт досяг успіху, зігравши яскраві ролі в театрі та кіно.

Співак Олександр Кривошапко, який у дитинстві пережив втрату батька та був схильним до бешкетництва, знайшов своє покликання в музиці. Завдяки наполегливості матері, яка віддала його до музичної школи, Олександр розвинув свій вокальний талант і став переможцем численних конкурсів. Участь у телевізійному проекті "X-factor" принесла йому широку популярність.

Актриса Олена Алимова з дитинства виявляла творчі здібності, які її батьки всіляко підтримували. Окрім успішної акторської кар'єри, Олена проявила себе як талановитий режисер-постановник та кліпмейкер.

Історії цих зірок з Маріуполя демонструють, що шлях до успіху рідко буває легким. Кожен з них доклав чимало зусиль, щоб реалізувати свій талант та досягти визнання. Їхня цілеспрямованість, працьовитість та відданість мрії стали запорукою того, що сьогодні ми знаємо їх як яскравих представників української сцени та екрану. Ці митці є прикладом, що завдяки таланту, силі волі та наполегливій праці можна подолати будь-які перешкоди на шляху до успіху.

Як живе Маріуполь під п’ятою окупанта? Попри гучні заяви окупаційної влади про "відродження" міста, реальність далека від пропагандистської картинки.

Тисячі маріупольців досі мешкають у напівзруйнованих будинках або тиняються по родичах і знайомих. Обіцяне компенсаційне житло отримали одиниці. Решта змушені або знімати квартири за захмарними цінами, або брати іпотеку в новобудовах, які зводять на місці знесених будинків. Але й там квартири йдуть не колишнім власникам, а заможним росіянам.

Зими в окупації видаються нестерпними. Більшість багатоповерхівок досі без тепла, світла і води. Втім, платіжки за комунальні послуги, яких фактично немає, людям надсилають вчасно.

Заробити на життя в Маріуполі також непросто. Зарплати низькі, на будівництвах – затримують. Ображає маріупольців і те, що на роботу беруть переважно приїжджих з Росії та Середньої Азії, а не місцевих.

Магазини заповнені товарами з РФ, ціни – московські. Хто може, їздить на закупи до сусідньої Росії. Решта – скуповується на стихійних ринках, які заполонили Маріуполь.

Але найстрашніше – це те, як окупанти спотворюють пам'ять маріупольців. Російська пропаганда переконує, що місто нібито зруйнували українські військові. І багато хто в це вже повірив.

Втім, у Маріуполі залишаються й ті, хто не піддається на маніпуляції загарбників. Діє проукраїнське підпілля. Люди, ризикуючи життям, збирають інформацію про окупантів та їх посібників.

Маріуполь переживає чорні часи. Та попри всі намагання загарбників стерти пам'ять про українське минуле міста, воно живе у серцях маріупольців. І чекає на звільнення.

День міста Маріуполя цього року припадає на трагічний для України час. Місто, яке було візитівкою Донецької області, економічним, культурним та туристичним центром регіону, зараз перебуває в окупації і лежить у руїнах. Боротьба за свободу Маріуполя і всієї України триває.