У минулому Павло Лисянський був гірничим інженером, навчався в Донбаському державному технічному університеті в місті Алчевськ та багато років працював на підприємствах українського Донбасу.
Сьогодні Павло Лисянський — Директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки, доктор філософії з політичних наук, доцент Кафедри політичних теорій НУ “ОЮА”. В інтерв’ю ТРИБУН експерт розповів про стан вугільної галузі та загрози, які виникають через російське вторгнення на окупованих територіях.
“Свій трудовий стаж почав у 2003 році, працював учнем гірничого на поверхні, і з того часу не мав жодного вільного літа. В 2010 році, коли вчився на магістратурі, мене запросили на практику, як заступника головного інженера шахти ім. Космонавтів ДП “Ровенькиантрацит”. Варто зазначити, що це були поодинокі випадки в ті роки. І хоч я сам належу до шахтарської династії (прадід, дід та батько були керівниками вугільних підприємств), просувати мене було нікому, мій батько Леонід Петрович Лисянський помер у 2008 році і я сам пробивав собі дорогу у життя", - розповів Лисянський.
"Вугільній галузі, в цілому, віддав 10 років, пройшовши шлях від учня гірничого на поверхні до в.о. директора шахти та повного кавалеру ордену “Шахтарська слава”, працював на підприємствах Луганської та Донецької областей. Мені дуже болить за те, що росіяни зробили з шахтами на окупованих територіях”, - продовжив експерт.
За його словами, в період 2014 - 2015 рр. шахти ще якось підтримувались місцевими працівниками, а після - почалися суттєві проблеми:
“На початку окупації частини Луганської та Донецької областей шахти підтримувались місцевими працівниками. Наприклад, я покинув шахту “Фащівську”, де був заступником директора та в.о. директора, вже наприкінці 2014 року. Тоді приток води у мене був 450 куб. на годину. Якщо шахту знеструмлювало, то в мене була рівно доба, щоб все поновити, а шахта була в 10 км від Дебальцевого, де тоді точились бої. Шахта була під обстрілами, і я пам’ятаю, як ми з головним механіком, молодим хлопчиною, ночували прямо на підприємстві, вірили, що може скоро все закінчиться і ми врятуємо шахту, яка якраз була газовою.
Так сталося, що частина вугільних пластів, зокрема у Луганській області, були не газоносні в містах: Антрацит, Ровеньки, Довжанськ (колишній Свердловськ). Інші вугільні пласти в Луганській та Донецькій областях були газоносні: Краснодонвугілля, Луганськвугілля, Первомайськвугілля, Лисичанськвугілля, Торезантрацит, Шахтарськантрацит та інші. У кожній газовій шахті є своя категорія від 1 до надкатегорії”, - пояснює Павло Лисянський.
Він зазначає, що в медіа та експертному середовищі багато говорять про проблематику затоплених в окупації шахт, але нерідко забувають про важливу деталь — метан.
“Вода сама по собі, не є одиничною загрозою. Коли воду не відкачують - вона піднімається вгору, і по геологічних тріщинах газ-метан виходить на поверхню і може накопичуватись у погребах приватних будинків, або у підвалах багатоповерхівок. При концентрації 2% він може вибухнути. Тобто це постійна небезпека для місцевих і приводи для окупантів звинуватити Україну в “терактах”, - вважає він.
Для розуміння директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки робить роз’яснення для наших читачів:
“Метан — безбарвний і майже без запаху газ, який становить серйозну небезпеку для людини та довкілля. Його головна небезпека полягає у високій вибухонебезпечності: у суміші з повітрям при концентрації від 2 до 10% метан утворює вибухову суміш, яка може спалахнути навіть від невеликої іскри чи перегрітої поверхні. Саме через це метан часто стає причиною вибухів у шахтах і на газопроводах. Хоча сам по собі метан не є токсичним, він небезпечний тим, що витісняє кисень із повітря. При підвищеній концентрації людина може відчувати запаморочення, слабкість, головний біль, втрату орієнтації, а потім — задуху. Крім того, метан є потужним парниковим газом: його вплив на клімат приблизно у 25–30 разів сильніший, ніж у вуглекислого газу, тому витоки метану під час видобутку нафти й газу значно посилюють глобальне потепління. Газ легший за повітря, тому накопичується у верхній частині приміщень, а через відсутність запаху його важко виявити без спеціальних приладів. У побутовий газ додають одоранти — речовини з різким запахом, щоб люди могли швидко помітити витік і запобігти небезпеці”.
Лисянський пояснює: якщо шахтна вода виштовхує метан на поверхню - відбуваються наступні процеси:
“Щороку може виходити до 200–300 млн м³ метану. Це середня оцінка, заснована на темпах дегазації з покинутих шахт, які не мають активної вентиляції чи герметизації.
Повторюсь. Зараз у затоплених шахтах окупованої території накопичено приблизно 8–9 мільярдів кубометрів метану (до 6 млн тонн), що може вивільнитися в атмосферу або становити загрозу вибухів. Приблизно 200–300 мільйонів м³ щороку можуть виходити зі затоплених шахт окупованих Луганщини та Донеччини. Без дегазації газ накопичується під землею, а з часом просочується в підвали, ґрунт і атмосферу — що створює ризики вибухів у житлових зонах, отруєння повітря та водойм, впливу на клімат”.
“Одна з моїх наукових робіт називається: “Перехід очисними забоями горно-геологічних порушень по газовому фактору”, а моїми добрими вчителями були Фрумкін Рафаіл Абрамович, Борзих Анатолій Філіпович, Околєлов Василь Миколаєвич, які добре навчили мене працювати з аналізом даних, тому я розумію про що говорю”, - переконує експерт.
За його підрахунками, із затоплених і покинутих шахт на територіях окупованого Донбасу до 2060 року може вивільнитися близько 6 мільйонів тонн метану.
“У перерахунку це становить приблизно 8–9 мільярдів кубометрів газу, який поступово виходитиме в атмосферу впродовж наступних трьох десятиліть. У середньому, щорічний витік становить близько 200–300 мільйонів кубометрів, якщо не здійснюється дегазація чи контрольоване відведення газу. Найінтенсивніше вивільнення відбувається у шахтах із великою глибиною та високим рівнем газоносності, де природний тиск і тепло стимулюють підйом газу на поверхню. Особливо небезпечно це в районах, де порушено вентиляційні системи, відбувається осідання ґрунтів або існує відкритий доступ до підземних виробок. У таких умовах витік метану триває десятиліттями, створюючи реальну загрозу вибухів, отруєнь, погіршення якості повітря та посилення парникового ефекту”, - говорить він.
За словами Лисянського, в період з 2014 по 2025 рр. на окупованих територіях Луганської та Донецької областей зафіксовано серію вибухів у житлових будинках, пов’язаних із неконтрольованим виділенням метану. У більшості випадків причиною стало накопичення метану в приміщеннях та потрапляння газу з підземних пластів. Окупанти ці випадки приховують, але з власних джерел Лисянському стало відомо про такі випадки:
- Малоїванівка (окупована Луганщина), 2016 — зафіксовано вибух метану на приватній шахті.
- Юр’ївка (окупована Луганщина), 2019 — вибух метану на шахті “Східкарбон”, масштабна пожежа.
- Луганськ, 2021 — вибух газу на середньонапірному газопроводі в центрі міста.
- Хрустальний (кол. Красний Луч, окупована Луганщина) у жовтні 2025 року — сталися два вибухи метану в багатоповерхових будинках із руйнуванням перекриттів і даху.
- У Донецьку в травні 2025 року — вибух метану у житловому будинку пошкодив кілька поверхів, підтверджено аварійний стан газової мережі.
- У Макіївці (окупована Донеччина) в липні 2024 року — також зафіксовано вибух, ймовірно, пов'язаний з метаном — причина встановлюється.
Експерт зазначає, усі випадки пов’язані з витоком або накопиченням метану в системах без належного контролю. Усі міста розташовані у геологічних умовах, де є газ-метан.
“І є ще одна проблема, я її коротко опишу. Раніше, коли Донбас перебував під контролем України, шахтарські міста жили за рахунок державної підтримки: родини отримували вугілля за пільгами, підприємства забезпечували роботою й соціальними гарантіями. Після окупації більшість шахт зупинилися, програми з постачання палива припинилися, і мешканці залишилися без засобів для опалення. Щоб не замерзнути, багато хто почав спускатися у занедбані виробки — старі шахти та “копанки”, де вручну збирають залишки вугілля. Але ці спроби добути тепло нерідко закінчуються смертю. В умовах повної відсутності контролю, вентиляції та засобів безпеки у підземеллях накопичується метан — безбарвний і без запаху газ, який швидко призводить до задухи або вибуху. Такі трагедії стали звичним явищем на окупованих територіях. У серпні 2018 року в Сніжному четверо чоловіків загинули в саморобних шахтах: через зупинку компресора припинилася вентиляція, і вони задихнулися у метановій пастці. А у вересні 2025 року в Макіївці, у селищі Червона Зірка, двоє місцевих чоловіків спустилися в закриту шахту №6, щоб набрати вугілля для опалення дому. Обидва не повернулися: їхні тіла знайшли без ознак життя. Ймовірна причина — удушення через метан або нестачу кисню у замкнутому просторі. Ці історії — лише кілька прикладів загальної катастрофи. Колись життєздатна вугільна промисловість Донбасу перетворилася на мережу небезпечних “копанок”, де люди виживають, ризикуючи життям. Метан став невидимим ворогом, а кожен спуск у шахту — кроком у темряву, де немає ні повітря, ні безпеки, ні держави”, - каже Павло Лисянський.
Його прогноз для окупованих територій невтішний:
“Я вам скажу - навіть не мій. Джерела, що мене інформують, прямо кажуть, що з відкачкою води окупанти нічого не роблять, тому газ-метан буде виходити на поверхню і труїти і воду, і грунт. Тому через 10 років це буде непридатна до життя територія. Це якщо відверто”, - резюмував Лисянський.
Читайте також: День шахтаря як свято й інструмент міфологізації.
