"Страшно те, що людям все одно, під ким жити", — каже Олена Мірошнік (імʼя змінено з міркувань безпеки), пенсіонерка зі Станиці Луганської. Селище, яке вісім років було "дорогою життя" між Україною та окупацією, тепер саме під контролем ворога. Тут купують будинки військові та приїжджі козаки з Краснодарського краю, відкривають бібліотеки з інтерактивним обладнанням і обіцяють реабілітаційний центр для російських бійців. А люди збирають пенсії на дрова, тримають нутрій і кажуть: "Ми люди маленькі, нічого не вирішуємо".
Селище на передовій
Станиця Луганська — одне з тих місць на Луганщині, де війна не припиняється з 2014 року. Селище міського типу, засноване ще 1688 року донськими козаками, розташоване на річці Сіверський Донець і безпосередньо межує з окупованим Луганськом. До війни тут жило близько 14 тисяч осіб.
Географічне положення Станиці Луганської зробило її стратегічно важливою точкою в російсько-українській війні. У серпні 2014 року селище було звільнене від бойовиків, і над будівлею районної ради підняли український прапор.
Саме тут, на зруйнованому мості через Сіверський Донець, діяв єдиний контрольний пункт в'їзду-виїзду (КПВВ) на Луганщині. Міст, підірваний під час боїв улітку 2014 року, перетворився на "дорогу життя" — виключно пішохідний перехід, шлях через який щодня долали близько 10 тисяч людей. Вони йшли за пенсіями, продуктами, ліками, до родичів. П'ять кілометрів пішки по слизьких дерев'яних сходах, часто з важкими сумками.
Після звільнення в Станицю Луганську вкладали чималі кошти — донорська допомога йшла на відновлення інфраструктури, ремонт доріг, оновлення медичних закладів та шкіл. У 2019 році розпочали відновлення зруйнованого мосту через Сіверський Донець — роботи велися під контролем суспільства та медіа, адже таких прецедентів ще не було. Модернізували КПВВ, створивши більш комфортні модулі для перевірки документів замість старих контейнерів. Проте попри всі вкладення, місто залишалося на лінії фронту, постійно під обстрілами.
26 лютого 2022 року, через два дні після початку повномасштабного вторгнення, Станиця Луганська втретє за вісім років опинилася під окупацією. Керівник селищної ради та два його заступники здали селище росіянам — проти них порушили справу про державну зраду. Населений пункт був майже знищений, опинився на межі гуманітарної катастрофи.
Зараз Станиця живе своїм окупаційним життям. Про це розповідає місцева пенсіонерка Олена Мірошнік, яка погодилася поділитися з нами новинами селища.
Нерухомість і нові сусіди
"У Станиці все більше продають і купують житло. Багато хто продає будинки і перебирається в Луганськ або їде в Росію", — розповідає жінка.
За її словами, навіть дорогі будинки, які раніше роками не могли знайти покупців, зараз продаються.
"Деякі великі будинки не продавалися роками, бо дорогі, а зараз продаються. І військові купують, не молодь. І знаєш, оці козаки, які тепер себе зовсім вільно відчувають, бо при Україні так не було, також понаїхали. Я знаю, що з Краснодарського краю деякі донські переїхали до нас", — додає вона.
Ціни на житло залишаються високими: "А дома продають дорого! Хоча тут завжди було дорого, і при Україні, ну ще до 2014 року, і от зараз, будинки є і за 2 млн рублів, і за 10. Але дорожчі довше стоять".
Олена надсилає кілька оголошень з місцевих груп, робимо скріншоти.
Комунальні проблеми
Побутові проблеми в селищі нікуди не зникли. Комунальні служби працюють з перебоями, особливо це стосується водопостачання та вивозу сміття. На околицях, де розташовані дачні ділянки, ситуація особливо складна.
"Часто маємо проблеми з водою і вивозом сміття. Останнє особливо на дачах. Наприкінці вулиць вже такі звалки! І це ж все люди. Смітять там, де живуть. А це ж ще не відкрили якісь наметові зони відпочинку, які нам обіцяють наступного року", — каже Олена.
Питання води для жінки не таке гостре, як для тих, хто живе в багатоквартирних будинках, — у неї є власна свердловина. Тамтешня влада обіцяє створити спеціальне підприємство для контролю якості води, але коли це станеться — невідомо.
"Щодо води, кажуть, за рік буде підприємство, яке контролюватиме якість і подачу води. В мене свердловина, тому я не переживаю, але ж ті, хто тут в квартирах живе, їм важко. І ще хочу сказати, не вирізайте це з інтерв’ю. Коли в новинах кажуть про Станицю, складається враження, що тут в нас виключно приватний сектор. Насправді в селищі є й багатоповерхівки, мешканці яких особливо відчувають проблеми з комунальними послугами", — розповідає жінка.
Заробітки в Росії, мобілізація і дрова на зиму
Попри те, що нерухомість у Станиці й досі продається, пенсіонерка каже, що економіка тримається ледь-ледь: роботи майже немає, багато сімей живуть на підробітках або виїжджають у Росію, бо там простіше знайти заробіток.
"Все більше і більше людей їде на заробітки у Росію", — констатує пенсіонерка.
Паралельно триває мобілізація. Олена згадує про сусіда, якого забрали кілька місяців тому. Відтоді — тиша. Родина ходить по інстанціях, але нічого не дізнається.
"Чоловіків забирають на війну, мого сусіда забрали, він рахується зниклим безвісті", — розповідає Олена.
Щодо перспектив для працевлаштування, то тут більше чуток, ніж реальності. Поговорюють, що от-от запустять виробництво соку — тоді з'являться якісь робочі місця. Сама Олена вже на пенсії, тому займається городом, робить концервацію на зиму, тримає курей.
"Кажуть, що виробництво соку ось-ось запуститься, то будуть якісь робочі місця. Я собі оформила вже пенсію пару років тому, тож сиджу собі і город влітку вирощую, закупорки роблю на зиму, на тому і живу. Курочок тримаю", — ділиться Олена.
Люди виживають як можуть. Хтось влаштувався в місцеву "адміністрацію", хтось торгує на ринку, хтось працює вахтово. Сусіди Олени розводять нутрій і продають м'ясо.
"Ну як всі живуть? Якось крутяться. Життя ж не зупинилося. Сусіди он нутрій тримають, по 600 рублів за кг продають. Хтось у місцеву адміністрацію влаштувався, хтось на ринку стоїть, хто на заробітках. Людей багато, черги навіть в РАЦС", — описує побут жінка.
Олена все літо збирала гроші на дрова. Три місяці відкладала пенсію, щоб їх купити. Опалення дровами — єдиний вихід для більшості мешканців приватного сектору.
"Опалюю я дровами, купила машину. Три місяці гроші збирала, все літо пенсію відкладала і ось маю. Вугілля купити собі не можу дозволити, а піти, як раніше, навіть назбирати лєжняка не можу, і здоров’я не те, і штрафи великі. Страшно, краще так", — каже вона.
Щодо соціального життя, станичанка говорить, що людей немало, є молодь, є діти, працюють магазини, ринок.
"Ще пару років тому відкрився в нас фірмовий магазин "Луга нова", там тепер страшно іноді пройти буває. Всіх алкашів збирає. А от щодо ресторанів і кафе — не скажу, не можу собі дозволити, тож і не знаю. Молодь бігає кудись. Я більше по старому — на наш ринок, в супермаркет навпроти ринку, домашнє — по сусідах і старих знайомих. Ми намагаємося підтримувати одне одного. У мене яйця купляє жінка, а я в неї сметану", — додає Олена.
Водночас окупаційна влада демонструє "турботу" про населення. У селищі помітно збільшилася кількість військових, особливо за останній рік. Поговорюють, що в Станиці відкриють реабілітаційний центр для ветеранів "СВО", нібито вже навіть гроші виділили.
"В нас ще дуже багато військових стало, особливо за останній рік. Кажуть, що в нас, прям в Станиці, відкриють новий реабілітаційний центр для тих, хто з війни повернувся. Вже наче навіть гроші виділили", — ділиться новинами Олена.
Також обіцяють розвивати туризм.
"На "Гривалі" наступного року кажуть чекати на туристів. Там розчищають пляжі", — каже жінка.
У селищі активно діють козацькі структури. На свято Покрови близько 20 новобранців принесли присягу до лав "козаків ЛНР". Козаки проводять і "соціальні акції" — відвідують дитячі садки з подарунками. Також у селищі відкрилася бібліотека "Казачок".
"Чула, що бібліотека для дітей, і там якесь сучасне обладнання", — говорить жінка.
Найбільше в розповіді Олени вражає наприкінці висловлена думка про настрої людей.
"Страшно те, що людям все одно, під ким жити, вони кажуть "ми люди маленькі, нічого не вирішуємо, ми поза політикою"", — каже вона.
Читайте також: Звуки Луганщини: від сільської ідилії до індустріальних ритмів.
