Закрийте очі і згадайте, якою була Луганщина на звук. Гуління голубів на світанку, дитячий галас у дворі, вечірні цвіркуни у спеку. Скрипучі велосипеди, за якими можна було впізнати сусіда, футбольні барабани та крики “Зоря!” на “Авангарді”, невтомне гудіння заводів, що не змовкало навіть у вихідні. І ще — раптове падіння стиглої абрикоси під вікном, яке серед ночі могло налякати й розбудити. Для когось це була степова тиша, що звучала голосніше за гомін шахти, для когось — спів жайворонка високо в небі чи шелест крил ластівок у літній вечір. А для декого — ще й знайомий голос радіоведучої, який щоранку лунав із приймачів і створював відчуття дому.
Щоб зібрати ці звукові спогади, журналісти ТРИБУН через соціальні мережі опитали близько півсотні мешканців Луганщини. Для кожного ці картини різні, але разом вони складаються в спільну мелодію пам'яті про рідну землю.
Стадіонні ритми та міські звуки
Для кожного мешканця Луганщина звучить по-своєму. Анастасія Глотова та Ольга Модіна, наприклад, чують регіон як спортивні емоції стадіону "Авангард".
"Удари по барабану і крик «Зоря» в такт, «Червона рута» на сьомому секторі. У мене ще в голові шум на заводі Пархоменко у вихідні, але я не знаю, як пояснити тим, хто цього не чув", - говорить Ольга Модіна про Луганськ.
Для неї ці звуки — наче два різні світи, які однаково впліталися в буденність: спортивна ейфорія і заводський гул, що не зникав навіть тоді, коли в місті наставали вихідні.
Анастасія Глотова додає про міський колорит: "Жили ми просто в центрі, на Совєтській, на десятому поверсі. Дорога гуділа цілодобово, і навіть вночі шум не вщухав. А влітку, коли спека стояла нестерпна, крізь цей міський гул особливо чітко пробивався спів цвіркунів".
Особливе місце в звуковій палітрі регіону займали святкові моменти. Вікторія Ковальова з ностальгією згадує: "Феєрверки у Луганську! Така буденність, яка дратувала мешканців центральної частини міста, тепер наче розкіш для нас. Нині, мушу зізнатися, я скучила не лише за Луганськом, а я хочу мирних феєрверків".
Ці феєрверки, що колись дратували своєю буденністю, тепер стали символом втраченого спокою та набули особливої цінності серед спогадів.
Дитинство в звуках
Найтепліші спогади завжди пов'язані з дитячими роками, коли кожен звук мав своє особливе значення. Олена Вольнова малює картину з минулого: "Для мене Луганщина — це місце дитинства і підліткових років, і саме тоді я запам’ятала її на звук. Передусім — сміх і галас дітей, скрипучі велосипеди, за якими можна було впізнати, хто з рідних чи сусідів проїжджає повз хату. Під вікном росла величезна абрикоса: коли плоди достигали, вони з гуркотом падали на землю й часом лякали серед ночі. А ще — ставок і річка, де діти та підлітки бавилися у воді. Ці літні голоси й досі звучать у пам’яті найяскравіше".
Скрипучі велосипеди у спогадах Олени — це майже як відбитки пальців: кожен мав свій характерний звук, за яким легко впізнавали сусіда чи когось із рідних. А шум ставка й річки, наповнених дитячими голосами, додавав до цієї картини літній саундтрек безтурботності. Схожі нотки згадує й Сергій Яресько.
Він додає ще один яскравий штрих до цієї звукової мозаїки: "У нашому дворі стояв старий дитячий майданчик зі скрипучими гойдалками. Пам’ятаю спекотний червень: у всіх відчинені вікна, у дітей канікули, і вони до пізнього вечора сміялися, кричали, каталися на тих гойдалках. Скрип стояв на весь двір, але це зовсім не заважало — навпаки, тоді це було справжньою радістю життя".
Індустріальна симфонія
Подекуди Луганщина справді звучала як один великий завод. Євген Жданов описує цю мелодію коротко й влучно: "Цвіркуни + рух авто + шум заводу АЗОТ одночасно".
У цій простій формулі — вся суть індустріального трикутника Лисичанськ–Сіверськодонецьк–Рубіжне: техніка й спів птахів, ліси й заводи, тиша й гул зливалися у неповторний звуковий коктейль.
Анна Ніколаєнко деталізує заводську акустику: “Гудіння АЗОТу та гучні хлопки з цеху розділення повітря. Шурхіт крил кажанів та їх писк. Улюкання горлиці зранку у дворі. Галасливі голоси вночі під вікнами. Цвіркуни в селі. Їх море там було".
Степова тиша і природні мелодії
Валентина Троян влучно зауважує: "Степова тиша, вона гучніша за гомін шахти". Для неї саме тиша є головним звуком степу.
Катерина Мостова додає ще один штрих до цього образу. Для неї степ звучить поетично і ніжно: "в степу ковили колихання". Тут головний інструмент — вітер, що створює музику з трав.
Юлія Канзеба розкриває таємницю луганських вечорів і звертає увагу на деталі, які часто лишаються непоміченими: "Звуки вітру. У нас дуже вітряно на Луганщині, тому в інших містах чомусь на це навіть звертаю увагу. А ще зі звуками світлячків. Ввечері їх звук і зоряне небо — це про Луганщину. У мене так асоціюється один з вечорів вдома".
Разом з тим, вона згадує і звуки війни.
"А ще — зі снарядами. Оскільки вперше їхній звук я почула саме вдома, на Луганщині, то тепер під час обстрілів або чогось схожого думаю: «як вдома»", — додає Юлія.
Найболісніше звучать спогади про те, як змінилася звукова картина регіону. Ярослава Цибульська розповідає про драматичну трансформацію: "Раніше тиша - тому що можна було втекти до неквапливого маленького міста. А в 2015 році, коли перестали ходити трамваї, літати літаки, зменшилася істотно кількість людей, не працювали заводи, не ходили поїзди - ця тиша була символічною, вперше страшною і трагічною. Це як хтось помер, а оплакувати його нема кому".
Ось у так у мешканців Луганщини змінювався сенс тиші.
Валерія Вороненко розкриває ще один пласт звукових асоціацій. У її пам’яті Луганщина звучить так: "У мене асоціюється із цвіркунами і перевіркою повітряної тривоги (у Рубіжному часто вило на все місто, а зараз це нормально для нас). Ще Луганщина — це голуби і їхнє гуління зранку, для мене це такий звук спокою і тиші". У цих словах чути контраст: тиха буденність і водночас нагадування про тривогу, яке неможливо було оминути.
Марина Клименко згадує літні вечори так: "Луганськ у мене асоціюється з ластівками. На східних кварталах їх було безліч, і ввечері їхній спів нагадував про мир, батьківську хату, подружок біля під’їзду та наївні думки, що так буде завжди".
Окремою сторінкою звучать спогади про сільську Луганщину. Анастасія Світлєвська згадує родинні дитячі мандрівки: "Я з чотирьох років їздила з батьком в Станицю, на Айдар, в Антрацит на озеро. І мені Луганщина — це звуки коників, я їх ловила, бо на них в тата добре риба клює".
Вікторія Ковальова змальовує повну ідилічну картину канікул на Старобільщині: "Канікули там — то ранкові півні й корови, вечірні цвіркуни. І дідові бджоли. І як тріщали дрова в грубці. Або як муха в хаті дзижчить — весняна, голодна, зігріта сонечком перед Великоднем. Я мрію, що мої вуха то колись почують ще".
Голоси, що стали звуками регіону
Звуки Луганщини – це не лише природа та промисловість, це ще й голоси людей, які стали невід'ємною частиною звукового ландшафту регіону.
Віктор Онищенко розповідає про особливих людей, чиї голоси супроводжували ранки тисяч мешканців: "Я прокидався кожного ранку і вмикав радіо. Де б я не був на Луганщині, поки всі прокидалися, з приймача лунали голоси Лізи Романової та її колег. В моїй уяві Луганщина без них неможлива".
"Оце їхнє «за пультом такий-то такий-то» — і вже щось розповідають, діляться новинами, вмикають музику. У будь-яку погоду, за будь-яких обставин. З ними завжди було добре поруч", — згадує чоловік.
Ці радіоголоси стали частиною щоденного ритуалу, домашнім звуком, що об'єднував регіон. Після таких спогадів неможливо було не запитати у самої діджейки радіо Пульс, Лізи Романової, а що ж для неї звуки Луганщини, коли вже її голос – один з них.
"Думаю, що з природних звуків — це, передусім, степовий вітер у високій траві, в ковилі. І жайворонок десь високо в небі. А з технічних — комбайн у степу. Але найбільше, і це зовсім своєрідний звук, — технологічний шум на АЗОТі. Я завжди вважала, що то скид на градирнях. Треба запитати в тих, хто там працював, що це було насправді, але звук дуже характерний", — говорить діджейка.
Цікаво, як людина, чий голос сам став звуком Луганщини, описує інші звуки регіону – від поетичного жайворонка до загадкового технологічного гулу, який вона досі намагається розгадати.
Але якщо радіоголоси творили звуковий фон для тисяч мешканців, то Аліна Нескреба, звукорежисерка з Сіверськодонецька, підійшла до звуків Луганщини як справжній колекціонер, створюючи власну аудіотеку регіону.
"Я любила записувати звуки на аудіорекордер. В мене є ціла аудіотека. Записувала звуки лісу біля депо, річки Борова, шум двору серед багатоповерхівок, як дощ б'є по підвіконню, літній грім, як на Чистому озері стрекотали птиці, як на Сіверському Донці тріскався лід взимку, як хрустів сніг під ногами в мороз, як машини пролітали по Луганській трассі, як шумно зачинялись двері у тролейбуса", – розповідає Аліна.
Для професійного звукорежисера завдання описати звуки рідного краю виявилося парадоксально складним: "Як для мене звучить Луганщина? Чомусь це питання виявилося складним, бо я слухала і записувала все навколо себе. Записувала, як шарудить листя, коли йдеш восени по вулиці Восьмого Березня, як люди вигукують на параді «Слава Україні», як лицарі б’ються на мечах у середньовічних одежах".
Але навіть професійний архівіст звуків зрештою повертається до найпростіших, найглибших асоціацій: "Але якщо відкинути згадки про аудіозаписи, то для мене Луганщина — це вітер, який свистить у вухах, літаючи по безкрайньому степу, і тріск сухої, випаленої сонцем трави під ногами. Це мої звуки дому".
Кожен з цих звуків – не просто акустичний феномен, а частинка душі, спогад, що зігріває серце і нагадує: рідний край завжди залишається з нами – у звуках, які ми носимо в собі. Від індустріальних ритмів до степової тиші, від дитячого сміху до звуків війни – всі ці мелодії складаються в єдину, неповторну симфонію Луганщини, яка звучить у серцях тих, хто там народився і виріс.
Серед відповідей респондентів зустрічається справжня енциклопедія звуків регіону: свист бабака, спів соловейка, шелест лісу, звуки заводів та трамваїв в Луганську, гул від шахти вдалечині, скрип педалі велосипеда, українське радіо, сигнал шахти, квакання жаб і цвіркунів у селі, шурхіт піску у Сіверськодонецьку та шурхіт листя восени.
Цей перелік наче симфонічна партитура Луганщини: від диких степових мешканців до міського транспорту, від сільської ідилії до індустріальних ритмів. Кожен елемент цього списку – окрема нота в загальній мелодії регіону, що створює неповторну звукову мозаїку.
Надія Колєснікова наче систематизує цю палітру: "Шум річки Сіверський Донець, голоси дітей на ігрових майданчиках, гуркіт потягів на станції Лисичанськ, базарний шум на Центральному ринку в Сіверськодонецьку та тріск лютих морозів Луганщини".
Луганщина звучить по-різному для кожного, хто там жив. Але всі ці індивідуальні "саундтреки" складаються в єдину симфонію регіону – живу, багатогранну, незабутню.
Проєкт "New meanings for Eastern Ukraine" реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки. Погляди та інформація, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
Читайте також: Символи під прицілом: як російська літера "Е" на гербі Луганська стала зброєю пропаганди
