Актор і військовослужбовець ЗСУ Олександр Зарубей, відомий за фільмами "Кіборги", "Я – надія", "Життя на трьох", "Фортеця", "Тиха Нава" та "Живий", розповів, як змінилася за роки війни Луганщина.
Про це він розповів в інтерв’ю OBOZ.UA.
Чоловік зізнається, що кадри з його рідного міста Алчевськ у Тelegram-каналах та місцевих групах викликають у нього складні емоції.
На запитання, як давно бачив батьків, актор відповів: "Це дуже болюче питання. По відео – кілька місяців тому, на татів день народження. А от щоб обійняти наживо… Це був, здається, 2018 рік. Тобто майже десять років минуло. Коли вимовляєш це вголос – не віриться. Батьки сумують, що я рідко пишу. А я, навпаки, уникаю частих контактів – не тому, що не хочу, а тому, що кожна розмова – це сльози. Коли просто повідомлення чи аудіо – легше. Бо варто побачити очі – і все, накриває. Ми дуже близькі з рідними. У нас у родині нормально казати "я тебе люблю". Це як "дякую", як крапка в кінці речення. Ми не просто близькі – ми родина, яку трохи розірвало обставинами".
За словами актора, батьки залишилися в Алчевську й досі живуть у місті, яке стало економічним та промисловим хабом для окупантів.
"Це люди іншої формації. Коли ти збудував своє гніздо, тримаєшся до останнього", – пояснює Олександр та додає, що хоч соціальні умови складні – обмежена вода, опалення, соціальна інфраструктура – рідні вирішили залишитися.
"Те, що я бачу на фото – у telegram-каналах, у якихось місцевих групах, – ніби все стоїть, стіни цілі, – розповідає актор, як змінилося його рідне місто. – Там не було бомбардувань, нічого такого. Але це ззовні, а всередині – занепад. От дивлюся на фото своєї школи. У нас був пілотний навчальний заклад із комп’ютерним ухилом – сучасний, чистенький, акуратний. А тепер школа має вигляд занедбаного ПТУ – ніби десь у глибинці Росії. І я розумію, що це не тільки школа. Це стан міста. Воно ж маленьке – там усе видно одразу. І от через це ще більше хочеться приїхати й подивитися – ніби переконатися, що всередині мене воно залишилося таким, як було".
"За чим сумую? От якби зараз можна було – я б просто вийшов на в’їзд у місто, – зізнається актор. – Там є пагорби. Якщо на них піднятися – видно наші безмежні степи (довго мовчить). Вибачте, це все дуже щемливо для мене... Рік тому, коли були на харківському напрямку, вночі вийшли на завдання, а зранку хтось каже: "Ну що, ти вдома". Я не зрозумів: "У сенсі?" – "Так ми ж перейшли межу Харківської та Луганської областей". Я кажу: "Серйозно..?" І перша думка – от зараз би на кілька хвилин додому. Потім ми йшли відкритим полем. Я навіть на мить зупинився – хоча розумів, що це небезпечно, може "прилетіти". Але я хотів "зафільмувати" в пам’яті цю красу – справжню, донбаську. Серпень, сонце, зелене перемішане з жовтим, тепле повітря – і степ. А вже за хвилину почало свистіти, бахкати… Та сам факт: я це побачив".
Читайте також: Сергій Летучий з Луганщини презентував кліп "Поміж двома подихами".
