Коли в листопаді 2013 року Київ вийшов на Майдан, у Луганську під пам’ятником Шевченку зібралися п’ятеро. За кілька місяців це місто опиниться під окупацією, але тоді тут теж виходили — на проукраїнські акції, з лекціями просто неба, велопробігами. Це хроніка Луганського Євромайдану — від перших людей до моменту, коли все почали розганяти силою.
Листопад 2013 року
Акції на підтримку Євромайдану в Луганську відбувалися з першого ж дня протестних рухів у Києві. Частина активістів із Луганська постійно виїжджали на Майдан у столицю, а ті, хто лишався, почали збиратися на щоденні акції біля пам’ятника Шевченку в центрі міста.
"На першу акцію прийшло тоді чоловік п’ять, потроху почали збиратися люди. Десь під кінець грудня згуртувалися осіб до тридцяти, які розуміли, що варто робити якийсь громадський актив, а не доєднуватися до політичних партій. І завдяки Льоші Бритюку ми провели стратегічну сесію, розподілили обов’язки, інші заходи, і далі почали організованіше створювати спротив луганського Євромайдану", - зі спогадів активіста Олексія Бритюка.
Грудень 2013 року
У морозні дні грудня 2013 року активісти регулярно збиралися на мітинги Євромайдану, які вже за традицією проходили перед пам'ятником Тарасу Шевченку. Незмінним атрибутом акцій став 40-метровий прапор України, який зазвичай розвертали навпроти проїжджої частини.
Активісти вирішили за допомогою проектора показати прямо на вулиці короткометражний фільм про Межигір'я з кіноальманаху "Відкритий доступ". Перші спроби показати фільм було зірвано – захід заглушували гучною звуковою апаратурою, встановленою заздалегідь, невідомі провокатори облили фарбою екран, де мав демонструватися фільм. Одного дня одягнений у костюм Діда Мороза помічник нардепа Струка С. Сафо заглушував голоси мітингувальників за допомогою потужної звукової апаратури.
Активісти вимушено вирушили до будівлі Луганської облдержадміністрації, біля якої вже було виставлено кордон міліції. Прямо на сходах будівлі активісти таки показали фільм про Межигір'я.
Січень 2014 року
Новий рік Луганський Євромайдан зустрів відкриттям ще одного проєкту – тепер на площі біля пам'ятника Шевченку регулярно почали проводитись лекції "вуличного університету". Першим лектором був Олексій Бритюк, який 2 січня розповів луганцям про специфіку трудової міграції.
Напередодні різдва луганські активісти Євромайдану біля пам'ятника Шевченку продемонстрували "революційний вертеп". Біблійна історія по-новому перегукувалася з поточними політичними подіями – у царі Іроді вгадувався Янукович, а ламана мова його помічника нагадувала М. Азарова.
Лютий 2014 року
9 лютого під час традиційного "народного віча" у Луганську активісти приєдналися до акції "Інструмент свободи" – "Піаніно по всій Україні". Планувалося, що зіграти на ньому зможе будь-хто. Музичний інструмент був пофарбований у кольори національного прапора.
Через дорогу від пам'ятника Шевченку проходив нечисленний мітинг на підтримку влади. Площа біля пам'ятника була наповнена тітушками та козаками. Коли активісти Євромайдану несли інструмент на площу, численні провокатори спробували перешкоджати їм. В результаті зав'язалася невелика бійка, в ході якої інструмент трохи постраждав, але все ж таки був доставлений на площу і виконав свою функцію.
10 лютого активісти організували фотовиставку "Майдан — погляд із Луганська" у форматі "фотосушка". Фотовиставка була підготовлена не професійними фотографами, а луганцями, які брали участь у подіях на вул. Грушевського та Майдані.
15 лютого на луганському Євромайдані Цивільним сектором було організовано фотовиставку "Європейська особа Луганщини", присвячена внеску вихідців із країн Європи у становлення та розвиток економіки та культури Луганської області.
Березень 2014 року
З початком весни сепаратистський рух у регіоні стрімко набирав обертів, місцева влада, застосовуючи адмінресурс, зганяла тисячі людей на проросійські мітинги. Біля пам'ятника Шевченку було встановлено намети проросійської "Луганської гвардії", а проукраїнські мітинги перебазувалися у сквер біля ГУМу.
Події 9 березня розділили історію луганських протестів на "до" та "після". Цього дня патріоти зібралися біля пам'ятника Тарасу Шевченку, щоби відзначити 200-річчя Кобзаря.
Через дорогу мітингували проросійські луганчани, посилені привезеними автобусами "тітушками". Після умовного сигналу центральну дорогу було перекрито й сотні "тітушок", а також агресивних пенсіонерів із триколорами, буквально знесли акцію на честь 200-річчя Кобзаря.
Багато патріотів отримали тілесні ушкодження. Частина з них змушена була сховатися у будівлі Луганської облдержадміністрації. Інші розійшлися площею та дворами.
23 березня активісти влаштували пішу ходу вулицями міста із закликами не допустити війни та зберегти єдність України. За традицією, колона несла сорокаметровий державний прапор.
30 березня активісти пов'язували Україну воєдино за допомогою символічних жовто-синіх стрічок.
Квітень 2014 року
19 квітня, напередодні Великодня, традиційний мітинг на підтримку єдності України був об'єднаний з великодніми урочистостями. Активісти розфарбовували принесені з собою крашанки, а потім розвішували їх у сквері. Крім того, активісти збирали великодню посилку для солдатів ЗСУ, розміщених на території області, та після заходу доставили бійцям пасхальне частування.
До цього матеріалу увійшли не всі події, пов'язані з патріотичним Євромайданом в Луганську – були ще поїздки луганського "автомайдану", велопробіги.
Зі спогадів учасниці цих подій: "Ми розуміли, якщо не будемо боротися, то можемо втратити все. Розуміли, що ми одна країна, що хочемо жити у європейській парадигмі, а не російській".
Луганський Євромайдан не зміг зупинити окупацію. Але він залишив свідчення: у місті, яке Росія оголосила "своїм", були люди, які думали інакше і не мовчали.
Читайте також: "Референдум" на Луганщині в 2014 році: як це було.
