Нічого в Україні не відбувається без ентузіастів. Якби не ці небайдужі люди, невідомо як би склалася доля країни, яка воює і реформується одночасно. Дуже багато з того, на що неспроможна в цей час держава, зроблено саме силами волонтерів. Один з таких волонтерів наш герой - Сергій Наконечний. Він працівник Донецької обласної військової адміністрації та працює на перемогу України десятий рік поспіль. З початком повномасштабного вторгнення Сергій та його дружина Надія активно допомагають нашим захисникам на фронті. Про це Сергій розповів нашим
журналістам.
Сергій зізнається: він очікував, що після виступу Путіна в лютому минулого року почнеться значне загострення на фронті, і Росія спробує більшими силами втілити свою давню мрію – “воссоєдініть народ Данбаса” та вийти до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. Проте такого масштабного вторгнення все ж, не чекав.
Чоловік згадує, що на початку повномасштабного вторгнення у нього був дуже насичений тиждень, а 23 лютого 2022 ще й пройшов мітинг за єдність країни, який теж забрав багато сил.
“Прокинулись ми о 8 ранку від того, що сусіди дуже голосно стукають у двері. На всіх телефонах та месенджерах – десятки пропущених викликів навіть від людей, з якими не розмовляв роками. Коли трошки заспокоїли сусідів, теж почали телефонувати друзям та моніторити новини, аби зрозуміти що ж відбулось і розмір загрози”, - розповідає Сергій.
Додає, що допомагати ЗСУ вони з товаришем та дружиною почали ще з 2014 року. Спочатку допомагали власними силами, тому в той час матеріальна допомога була незначною. Пізніше купували глушники та інше обладнання для зброї, вітали хлопців на свята і таке інше. З лютого почали з того, що привозили хлопцям воду. Коли кошти скінчились – вирішили збирати на власних сторінках у соцмережах та просити про допомогу знайомих підприємців. Це дозволило значно збільшити обсяги допомоги.
“На початку ми привозили здебільшого воду та продукти, адже логістика була порушена, і військові не завжди вчасно отримували саме таке забезпечення. З часом історично так склалося, що найбільшу частину нашого часу займає пошук, придбання і ремонт автомобілів. Також наскільки виходить намагаємось передавати у підрозділи коптери, ноутбуки, планшети, форму, взуття та ліки.
Ми довгий час допомагали госпіталям у Кураховому та Бахмуті, адже саме на тих напрямках точаться найважчі бої. Згодом ця потреба потроху відпала, адже прийшли великі міжнародні фонди, а держава змогла стабілізувати систему надання медичної допомоги. Після деокупації Лиману ми таки зробили два рейди туди та привезли продукти харчування, ліки, свічки та корм для тварин, але допомога цивільним все ж не основний напрямок роботи”, - каже волонтер.
За його словами, найбільші потреби на фронті зараз: автівки та дрони для розвідки. Також військові часто питають про електроніку, тепловізори, засоби зв'язку, а взимку стало питання забезпечення формою, буржуйками та генераторами.
Додає, що весь цей час сили продовжувати працювати дає йому дружина, люди, які їм допомагають та віра в Україну як у сильну, незалежну європейську державу.
Сергій розповів, що між волонтерами й владою на Донеччині зараз існує абсолютна гармонія.
“Ми не чекаємо їх, а вони нас. Проте в області діє багато інших організацій та фондів, разом з обласною владою створена асоціація “Все буде добре”, і наскільки я знаю, великих проблем не виникало ні в кого. Наш напрямок діяльності просто такий, що влада нічим нам не може допомогти, і ми їй також”, - додає чоловік.
На його думку, волонтерському руху на Донеччині не вистачає розуміння з боку населення.
“Люди часто думають, що волонтери не сплять, не їдять, не відпочивають, а гуманітарка з'являється сама собою. Досі нема розуміння, що волонтери витрачають свій час та гроші щоб допомогти людям, а натомість у більшості випадків нічого не отримують, крім щирої вдячності. Ну і звісно ж, не вистачає фінансування. Не вистачає меценатів. Можливо, через те, що люди раніше були мало задіяні у волонтерських проектах, а через це не довіряють волонтерам”, - зауважив Сергій.
На питання як минає його звичайний день донеччанин відповідає, що звичайних днів в його житті вже давно не було. Але здебільшого день волонтерів зайнятий тим, що вони шукають гроші, запчастини, постачальників, магазини, оптові бази.
“Це десятки дзвінків і повідомлень, це боротьба із самим собою, бо до деяких людей вже просто соромно звертатись. Коли все ж цей етап минув - весь наступний день займає дорога. В машині проходить дуже багато часу, але ми вже звикли. Єдина проблема – місцями пропадає інтернет”, - ділиться Сергій.
Остаточну перемогу України над Росією у війні він бачить тільки в повному звільненні всієї території України, визволенні наших полонених та проведення заходів з реінтеграції громадян України, які під час війни з різних причин знаходились на території Росії.
Каже, що після Перемоги поїде до Одеси та тиждень буде гуляти біля моря. Потім вирушить до Донецька. На його думку, багато часу на відпочинок в нього точно не буде, бо треба буде відбудовувати область.
Автор: Антон Малиновський
