Війна змусила частину населення України покинути не тільки власні домівки, а й свою батьківщину. ЄС надає біженцям право на проживання та працевлаштування, доступ до соціального житла, фінансову та медичну допомогу. І у міру своїх сил кожен українець так чи іначе намагається налагодити своє життя як в Україні, так і за кордоном. Але війна завжди буде частиною кожного з нас, і тому робота та хобі громадян теж у більшості пов'язана з допомогою країні.
Бачення біженців своєї післявоєнної діяльності досить неоднозначне, але більшість громадян дієво налаштовані на перемогу й підтримку своєї країни під час та після війни. Та й як би жорстко це не звучало, але більшість людей, які втратили все, – роблять максимум для прискорення Перемоги України.
26-річний Максим з Харківщини займався дизайном і будівництвом квартир та будинків на замовлення. Говорить, що любив свою роботу, яка приносила задоволення йому і його клієнтам. Але після повномасштабного вторгнення радість перетворилась на потворну ненависть.
«Коли ми закінчували дизайнерські проєкти, то це мотивувало мене йти далі, щоб стати кращим у своїй справі, а війна зруйнувала абсолютно все, всі будинки, які я будував. Зараз я знаходжусь у лавах армії України і у мене є бажання відповісти окупантам тим самим, що і вони зробили з моїм життям. А чи буду займатися дизайном після перемоги, не знаю» - каже Максим.
Але все ж таки пізніше хлопець висловив думку стосовно своєї діяльності після Перемоги:
«Допомагати країні та її людям я, беззаперечно, буду. Скоріш за все, це будуть вже не дизайнерські проєкти, а відновлення старих та будівництво нових будинків для українців», - розмірковує він.
Також про свою діяльність розповіла Дарина з міста Мелітопіль. Вона розказала, що за два роки до вторгнення відкрила кав'ярню, яка була її єдиним заробітком. Після початку повномасштабного вторгнення її бізнес був зруйнований росіянами і вона була вимушена тікати до Словенії, щоб захистити своє життя.
«Я зі своїм хлопцем пів року намагалися відкрити подібний заклад у Словенії, але нічого не вийшло. Тепер я працюю офіціантом у місцевому ресторані та дуже хочу додому. Зараз ми плануємо переїхати до Львова та почати займатися волонтерством, бо допомога країні на першому місці. Адже говорять, що час йде і треба почати знову жити так, як і до війни. Але це ж неможливо, тому ми своїми невеликими кроками будемо намагатися прискорити перемогу України» - стверджує дівчина.
Досить велика частина біженців планує залишатися за кордоном до повного закінчення війни та настання спокою у країні заради безпеки своїх дітей. Мати трьох дітей із Запорізької області, Олена, яка зараз проживає у Польщі, розповідає:
«До війни я займалася лише своїми дітьми, їхнім розвитком, вихованням. Ми планували багато, але зараз я намагаюся не планувати навіть завтрашній день, бо одного разу це було дуже боляче. Але сьогодні у нас є школа для дітей, деякі розвиваючі клуби, зараз я не думаю що буде після війни, але повертатися поки я не збираюся»
Також і пані Тетяна дотримується думки про те, щоб залишитися за кордоном до настання спокою. Жінка працювала у дитячому садочку у Херсонській області і все життя присвятила дітям. Говорить, що з сім'єю повинні були вимушено переїхати до Словенії, щоб вберегти своє життя.
«У мене двоє дітей, яким мені доводилося розясняти, що таке війна такими досить жорсткими словами і я більше не хочу їх травмувати, тому навіть після війни ще декілька років я не буду повертатися до України заради спокою та майбутнього своїх дітей. Наразі я допомагаю волонтерам купувати спорядження для армії України з-за кордону і планую займатися цим і далі»- розповідає жінка
Багато людей має бажання повернутися до країни та допомагати своїми силами прискорити Перемогу. Але також є частка біженців, які взагалі не планують повертатися додому, у більшості це люди які придбали власне житло за кордоном або знайшли роботу та сім'ю.
33-річна Людмила із Херсону розповіла про свої плани на життя за кордоном:
«Коли я переїджджала до Словенії, то й гадки не мала, що буде зі мною та моєю сім'єю, але пройшов рік і я знайшла гарну роботу для себе, ми орендували будинок, а в Україні у нас нічого немає окрім згадок про дім, тому ми прийняли рішення не повертатись. Але це рішення на цей момент, а що буде далі - ніхто не знає. Я можу запевнити, що допомагаю ЗСУ донатами, тому що це - моя країна, яку я ніколи не залишу душею», - каже жінка
Після Перемоги Україну чекає велика реконструкція і хочеться сподіватись, що кожен громадянин країни братиме у цьому участь.
