Іду собі в кулуарах, нікого не чіпаю, шкандибаю на милицях повільно, наче чиропаха. Зустрічаю колегодруга з "Блока Порошенка". Каже:
- Привіт!
- Привіт!
- Як Іван Петрович?
- Не здох.
- В смислє?
- Їсть консєрви і процвітає.
- А шо з твоєю ногою?
- А ти не бачиш?
- Бачу. А шо сталось?
- Та нічого особливого. Впав зі сходів...
- Не пизди. Знов з кимось побився?
- Якби з кимось побився, нога, мабуть, зламана була б не у мене...
- Ладно, вірю... /хитро улибається, сука/ А шо такій пєчальний, Лозовий?
- Україну здають.
- В смислє?
- В прямом.
- Ну, ти понімаєш, іде война, треба поддєржать презідєнта в такоє врємя... Ти скажи лучше, як твоя нога, хуйово?
- Надзвичайно хуйово...
- Шо зовсім?
- Зовсім... От уяви собі. Я зламав несамохіть собі одну ногу. Не трагедія. Але напряжно. А мені зараз Петро Олексійович пропонує проголосувати за закон, згідно якого зламають ще одну ногу.
- Як?
- Отак. Частину Донбаса ми тимчасово втратили. Це як перелом. Перелом життя. Перелом історії. Треба накладати гіпс - укріплювати оборону. А мені пропонують легалізувати відсутність гіпсу, наплювати на консультації лікарів (військових фахівців) і зламати ще одну ногу - Харків, Одесу, Запоріжжя...
- Ну, вообщєм ти прав. Но я буду голосувать "за". Тільки не кажи, шо я мудак. Сам знаю, шо це хуйня. Просто прєзідєнт нас ламає, ти ж понімаєш, я не самоубійца, у мене бізнес, обіщали оддать квартіру в Криму, маю поддєржать...
Отака у нас Верховна Рада.
Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
заступник лідера Радикальної партії Олега Ляшка
