Мені неодноразово доводиться чути чимало негативу на адресу мешканців Донбасу. У свідомості багатьох галичан уже сформувався певний стереотип про жителя східної України, мовляв, усі вони винні у тому, що зараз відбувається на окупованій території й отримали те, на що заслужили. Однак це дещо хибне враження. Згоден, що серед жителів Луганщини та Донеччини є багато проросійських громадян, які підтримували сепаратистів та кричали на мітингах «Ми – за Рассєю!» Проте не всі однакові.
Справжні патріоти, хоч і залишалися у меншості, але вони брали участь у Революції Гідності, збирали гроші на допомогу військовим, котрих відряджали на службу до Донбасу. За свою активну позицію вони згодом поплатитися здоров’ям, а деякі – навіть життям. Луганчанин Сергій Глотов активно підтримував київський та луганський Євромайдан, а коли почалися перші збурення на сході України, одним із перших допомагав українським бійцям. А коли сепаратисти почали переслідувати проукраїнських активістів, волонтер переїхав до Львова, де, надихнувши місцевих патріотів, спільно з ними створив громадську ініціативу «Допоможи фронту». А наприкінці 2015 року заснував благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»
– Сергію, розкажіть, коли ви почали допомагати українським військовим?
– Коли до Луганська почали перекидати війська, щодня ми збирали від пари сотень до п’ятисот гривень. Усі ці гроші витрачали на допомогу бійцям 80-ї аеромобільної бригади, яких на той час відрядили до Луганського аеропорту. Згодом ми почали допомагати прикордонникам та мотострілковій бригаді. До речі, на Пасху ми зібрали цілий бус пасок та харчів, які відправили до шістьох місць дислокацій українських військових.
– В якому стані знаходилася наша армії на початку проведення АТО?
– У перші місяці збурень на сході України в армії не було нічого, крім автоматів. Спочатку наші солдати майже нічим не відрізнялися від «ополченців». Чимало з них стояло у спортивних штанах та кедах, тримаючи в руках автомати. Лише завдяки українському прапору можна було зрозуміти, що це наші військові. Раніше майже уся техніка була у непридатному стані. Якось бійцям одного з батальйонів, який базувався у Луганській області, прислали автомобіль швидкої медичної допомоги. Цей транспортний засіб фактично навіть не могли завести. Зате тиловики відзвітували, що «швидку» доставили до пункту призначення.
– А як військовим допомагали луганчани?
– Ми закуповували радіостанції, ліхтарики, прилади нічного бачення, макарони, картоплю, консерви. Тоді люди нам активно допомагали. Коли, приїжджаючи на овочевий ринок, ми повідомляли, що закуповуємо продукти для армії, замість двох-трьох мішків у наш автомобіль закидали стільки, скільки туди влазило. Згодом на наші рахунки стали надходити гроші з Бельгії, Канади, Італії, Чехії. Упродовж місяця ми ще активно допомагали військовим та збирали проукраїнські мітинги. Однак невдовзі у місті почали порядкувати сепаратисти.
– Коли ситуація в Луганську загострилася?
– Критичною точкою стало 26 квітня, коли у нашому місті захопили усі адміністративні будівлі, паралізувавши їхню роботу. Під час першотравня практично всі працівники міліції Луганська підтримали сепаратистів, одягнувши георгіївські стрічки. Напередодні відзначення цих свят, багато активістів луганського Євромайдану вирішили виїхати з міста та перечекати, доки там не наведуть порядок. Однак з кожним днем ситуація у місті продовжувала погіршуватися. Містом роз’їжджали військові «УРАЛи» з озброєними людьми. На Луганському обласному телебаченні демонстрували фотографії наших активістів, називаючи їх посібниками фашистів. До їхніх квартир почали приходити озброєні люди, відловлювати їх та брати у полон. Над багатьма полоненими знущалися, били, проколювали спицями м’язи, відрізали пальці, били ланцюгами та душили. До наших активістів використовували усі міри допитів. У травні було викрадено та вбито активіста Олександра Ратушняка. В покійного залишилися сиротами жінка та діти. Згодом було вбито ще декілька активістів.
– Звідки у місті взялося стільки озброєних людей?
– Основний кістяк сепаратистів складався з російських кадрових офіцерів та відставників. Місцевих сепаратистів набирали з числа алкоголіків, наркоманів та інших представників соціального дна, які могли б виконувати нескладні операції з блокування та штурму, кричати «Росія! Росія!» Місцеві люмпени не були придатні толком пояснити свої дії.
– Якою у цьому процесі була роль Партії регіонів та КПУ?
– Хочу зазначити, що увесь ресурс антимайдану складали бюджетники, які мали стосунок до Партії регіонів. Всю інфраструктуру в будівлях, захоплених сепаратистами, польові кухні, палатки забезпечувала КПУ. Комуністи, регіонали, представники партій Вітренко та Медведчука, «Російського блоку» виступали на мітингах, організованих на підтримку Росії. Більшість міліціонерів, які отримували українську зарплату, виявилися зрадниками та перейшли на бік сепаратистів. Деякі з них розповідали, що в Росії вони отримуватимуть зарплату в розмірі двох тисяч доларів США.
– Яка частина місцевих громадян підтримувала Україну?
– На мою думку, ця кількість складала не більше 15 відсотків. Ще 30 процентів залишалися пасивними до цих подій. А більшість місцевих мешканців активно підтримувала сепаратистів. Вони брали участь у незаконних мітингах та референдумах, воювали проти української армії. Єдиним виходом для себе вони вважали Радянський Союз.
– Чи відіграла у цьому свою роль інформаційна війна?
– Звичайно, відіграла. Мери міських та сільських рад, депутати всіх рівнів Луганської та Донецької областей опинилися у перших рядах активних сепаратистів, підтримували усі їхні рішення. У Луганській обласній раді лише журналіст «ICTV» не підтримав сепаратистів. Більшість директорів шкіл брали участь у проведенні референдумів. Активну роль у пропаганді відіграла православна церква Московського патріархату. Під час своїх проповідей священики розповідали, як добре живеться в Росії, якою поганою була Америка, які негативні наслідки приніс Майдан. На мітинги в Луганську виходили люди з іконами, які називали себе православними фашистами.
– А як ви потрапили до Львова?
– Наприкінці травня я виїхав до Дніпропетровська, а невдовзі моя тітка зі Львова запропонувала мені переселитися до Львова. Упродовж двох місяців я безкоштовно мешкав у неї. Приїхавши до Львова, я почав збирати гроші на допомогу армії. На мій заклик відгукнулося багато львів’ян. Допомагали, хто як міг. Усю допомогу ми відправляли до Луганська, де місцеві волонтери передавали її військовим.
– Як часто ви відвідували військових на сході України?
– Ми побували на сході України понад 30 разів. Неодноразово відвідували українських бійців, які дислокувалися в містах Щастя, Волновасі, Станиці Луганській, Старобільську, Артемівську, Новоайдарі, Краматорську, Дебальцевому, Маріуполі та інших населених пунктах, розташованих поблизу лінії фронту. Намагаємося допомагати усім підрозділам, які дислокуються у Луганській області та забезпечити частину із них, розташованих на території Донецької області. Ми надавали допомогу батальйонам «Айдар», «Донбас», «Львів», 128, 20, 24, 80, 92 та іншим бригадам, прикордонникам, бійцям Нацгвардії України. Далеко не завжди ці подорожі були безпечними. Адже, на передовій поруч із таборами військовослужбовців нерідко вибухали ворожі снаряди.
– Хто саме активно допомагає армії?
– Ще з початку нашої діяльності у Львові нам почали активно допомагати представники української діаспори з Італії, Канади. До нашого проекту уже долучилися українці з майже 30 країн. Якось з-за кордону нам перекинули 25 тисяч гривень. В Україні нам активно допомагають священики та семінаристи української греко-католицької церкви. Завдяки співпраці з адміністрацією ринку «Шувар» наші волонтери мали можливість зібрати велику кількість допомоги. До нашої роботи долучилося чимало шкіл та дитсадків, туристичних організацій, профспілок. З початку АТО компанія «Нічний експрес» безкоштовно пересилає наші посилки на схід України. А компанія експрес-доставки «Нова пошта» робить для нас знижки під час пересилок.
– На початку антитерористичної операції на сході України наші військові були буквально голі-босі. Чи за час військових дій влада зробила якісь висновки й поліпшила матеріально-технічне забезпечення української армії?
– За цей час змінилося небагато. На початку АТО влада допомагала військовим на два відсотки. Нині наших бійців забезпечують приблизно на 15-20 процентів. Решту допомоги солдати отримують завдяки волонтерам.
– Чи хтось із ваших волонтерів вирішив піти служити добровольцем?
– У 80-у окрему аеромобільну бригаду вступили наші волонтери Тарас Дзьоба та Назар Крисюк.
– Розкажіть, будь ласка, про акцію «Війна стосується кожного»?
– Це спільна акція волонтерів та військовослужбовців, започаткована нашою громадською ініціативою, під час якої ми збирали допомогу для дітей, що постраждали від війни. Українські бійці роздавали зібрані нами подарунки та необхідні речі дітям, які перебувають у дитбудинках та інтернатах, дітлахам, що залишилися сиротами в результаті військових дій, та багатодітним сім’ям. Ми передавали одяг, взуття для дітей до шістнадцяти років, підгузки, пелюшки, креми, пластикові баняки, чайники, кип’ятильники, книжки, розмальовки, диски з мультфільмами, іграшки, мозаїки, канцтовари, шкільне приладдя, рюкзаки, українську символіку та солодощі. До прикладу, військовослужбовці 55-ї артилерійської бригади, які служать в Маріуполі, завезли и передали зібрану нами допомогу до центру дитячої реабілітації «Республіка «Пілігрим». А військовослужбовці 24-ї окремої механізованої бригади завезли речі, іграшки та книги до дитячого будинку для дітей з проблемами дихальних шляхів, який знаходиться на Луганщині. В цей час діти перебували на відпочинку. Проте, повернувшись, вони буди дуже втішені подарунками. Висловлюю свою щиру вдячність усім організаціям, громадським активістам, волонтерам та небайдужим людям, які взяли участь у нашій акції.
Юрій СКОБАЛО
Це інтерв’ю увійде до збірки, присвяченої учасникам бойових дій та волонтерам, яка невдовзі побачить світ: https://www.facebook.com/34jur/posts/1629056557355995,
===========================================
"Невигадані історії боротьби" – інформаційно-освітній проект Благодійного фонду «НАРОДНА ПІДТРИМКА ВОЇНІВ АТО».
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»: https://www.facebook.com/VoinamATO/
===========================================
Допомогти нашим проектам можна завжди! Постійно потрібен друк патріотичних листівок, календариків, плакатів, банерів тощо. Запрошуємо до співпраці журналістів, дизайнерів, художників, творчих людей!
===========================================
Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»
Код ЄДРПОУ 40084044
р.р в ПриватБанк 26009053704694, МФО 325321
Email: nafront@i.ua, …
Телефон: +380983619073
Facebook: https://www.facebook.com/VoinamATO, https://www.facebook.com/ArmyForKids
