Ми ніколи не жили так погано, як зараз. Написала людина, які трохи за 50. А за нею й молодші Та невже?
Мої ж ви пусічки! У вас точно з пам’яттю все гаразд? Може, нагадати дещо? Вам нагадати, як ви були мільйонерами у 1993 році? Нагадати про віяльні відімкнення електрики? Про те, як люди на блошиних ринках продавали те, що було нажито за все життя: постільну білизну, посуд, одяг, праски – аби хліба було на що купити?
Пригадую, як прийшов до знайомого у гості, а той поставив на стіл частування – нарізану цибулю з олією і… все. Пригадую як по 3-4 місяці не платити зарплату, а потім видавали «товарами».
Ви ніколи не отримували замість зарплатні 52 пляшки самопальної горілки з конфіскату? А рибні консерви для котів Made іn Алжир? Оселедець до картоплі – делікатес. Не тому, що іншого нічого не було – тому, що не було за що купувати.
Але це ще нічого – горілку можна було в сусіда на помідори обміняти – хвала нашим дачам у чотири сотки, як би ми без них вижили? А що робити тим, з ким рідне підприємство розплачувалося власною продукцією – радіаторами опалювання, відрами цинковими, зубною пастою, гудзиками, колінвалами? І несли те все на базар. І платили данину «крутим» хлопцям з голеними макітрами.
До речі, ви тих «братків» у червоних піджаках і куртках-пропитках не забули? Вони не лише данину знімали з «човників», власників «комків» та тих, хто на базарах торгував. Вони заміняли міську адміністрацію, правоохоронні органи й суди. До них бігали «за справедливістю», бо міліція – якби це м’якше сказати – неспроможна була із злочинністю боротися.
Та і як боротися, коли навіть бензину для автотранспорту не було. Коли райвідділи захлиналися від заяв про пограбування, крадіжки курей, дзбанів, шахрайства? Ледь встигали ті заяви реєструвати. Тут би з убивствами розібратися…
А отруту в стіках під назвою «Юпі» пригадуєте? Просто додай води. А «Інвайт»? Поряд з ним “Зуко” було ледь не елітним соком. Горілка «Распутін» тоді підморгувала не всім. Бо не по кишені була. Для пролетаріату продавався в «комках» замінник – спирт угорський. Його ще «Червоною шапочкою» називали за колір кришечок. Розбавляли водою, додавали «Юпі» і так пили.
А якщо купували місцеву горілку в кіосках – обов`язково здійснювали 2 операції. Спочатку брали за горлечко й крутили, а потім ставили денцем на долоню, притискали й знов-таки крутили. Молодші не знають, а старші точно скажуть навіщо. Під час першої маніпуляції дивилися чи утвориться воронка з пузирків повітря – вважалося, що в такому разі у пляшці дійсно горілка, а не вода, а після другої на долоні мало залишится чорне кільце. Вважалося, що це від резини конвейєра – значить горілка заводська.
Щоправда, умільці, які штампували “Столичну” в приватних гаражах, скоро про це дізналоися й почали перед відправкою реалізаторам ставити плялшки на копірувальний папір…
Потворні куртки турецькі, криво зшиті з обрізків шкіри – останній писк моди й показник заможності. Турецькі светри, в яких рукава одразу провисали. Черевики з прес-шкіри, які за місяць розлазилися. Де воно те все? Чому зараз не продається? Бо немає попиту. Не бажають «зубожілі» те «добро» купувати.
Шоколадка «Юлкер» – розкішний подарунок дівчині. А якщо польські духи самопальні «Опіум», або набор тіней – вона твоя душою й тілом.
Мій колега у 1998 на Ломоватці (м. Брянка, Луганська область) на березі ставка зустрів мужика у ватнику й калошах. Той почав скаржитися: «Горбатий, бля, зарплату уже рік не платить». Колега спочатку не зрозумів. Мужик уточнив: Горбачов.
Так Горбачова уже скільки років при владі немає! А хто ж Радянським Союзом керує зараз? Так і Радянського Союзу давно немає! А що є? Є незалежна Україна, уже 7 років.
І як апофеоз тієї розмови – мужик почав благати: покажи, мені, як виглядають нині гроші!
Типовий “комок” – кіоск 90-х в якому можна було купити дешеве прострочене печиво “Юлкер”, батончики “Марс”, “Херши-колу” та інший непотріб, який “човники” скуповували за копійки на звалищах Польщі і Туреччини.
Як той мужик виживав? Як тисячі інших: лазив по руїнах «реструкторизованих» шахт, териконах, лісосмугах – збирав металобрухт; тирив ночами каналізаційні люки й усе те здавав в пункт прийому металобрухту. А з ним розплачувалися хлібом, крупою, консервами і тією ж таки «Червоною шапочкою» або й самогоном. Тоді пункти прийому металобрухту факторії на індіанських територіях нагадували – натуральний обмін. Невже те все уже забулося?
Невже забулося, як чиновники у спайці з бандитами банкротили й різали на металобрухт заводи і фабрики? У нас в Луганську припинили існування Тонкосуконний комбінат, Автоскладальний завод, завод автоклапанів. Машинобудівний ім. Леніна практично увесь законсервували й потихеньку різали на метал. Центрокуз. Луганськтепловоз.
Ви люте безробіття не забули? Коли ледь не кожен третій на базарі стояв реалізатором у «човників». І да, «човників» пригадуєте? Круті люди були. Якщо в хлопця батьки «човникують» – це ледь не ідеальний жених був.
А фінансові піраміди? А ваучери? А “прихватизацію”? А розвал колгоспів? А гіперінфляцію?
А цілковиту беззахисність перед бандюками та ментами пригадуєте? Потрапити «на лічильник» було страхітливою перспективою для будь-кого. Квартири й машини «віджимали», і справедливості шукати марно…
Багато що дехто позабував. Так я нагадаю. І пробачте, що не все.
Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ
До слова: в 1993 році індекс інфляції в Україні склав 10206%. Якщо у січні буханка житнього хліба коштувала 33 карбованці, то в груді – 2000. Ціна літра молока зросла із 79 крб. до 4665 крб. І це без війни та втрати територій з 20% промислового потенціалу.
Ніколи не жилося так погано, ага…
Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.
