Життя мешканців Луганської області 24 лютого розділилося на до і після. Реалії «руського міру» сповна відчули на собі ті жителі регіону, які з тих чи інших причин не змогли виїхати на безпечні території України. Зараз в містах та селах Луганщини дуже скрутне становище буквально з будь-якою ланкою нормального побуту: їжа, житло, інфраструктура – усе потрапило під удар російських окупантів.
Джерела «Трибуну» в окупації розповіли нам, як зараз виживають місцеві жителі та що зараз коється в Сєвєродонецьку, Лисичанську та Старобільську.
Сєвєродонецьк окупували в кінці червня, попередньо зруйнувавши усю критичну інфраструктуру. Як в таких умовах живуть люди, розказуємо по порядку.
Ситуація з житлом
За інформацією Сєвєродонецької ВЦА, житловий фонд міста зруйнований на 70-80%, більшість будинків неможливо буде відновити. Деякі з них вже почали падати через значні руйнування:
Багато хто ще на початку повномасштабної війни виїхав до родичів на ті території, які були окуповані з 2014 року. Після захоплення Сєвєродонецька люди почали повертатися додому, але постало питання де жити?
«Переважній більшості місцевих нема де мешкати: вони або живуть у під’їздах, або ж у підвалах. Деяким «пощастило» більше і вони живуть в квартирах без вікон, води та газу», - розповідає жителька Сєвєродонецька Катерина (ім’я змінено з міркувань безпеки).
Люди шукають, де орендувати дім або хоча б кімнату в селах Сєвєродонецької громади. Адже якщо ти в селі, то є шанс обігріти себе дровами, бо газу окупанти навряд чи дадуть, хоча й обіцяють. Разом з тим, місцеві продають свої будинки та виїжджають на підконтрольну Україні територію. Тобто існує такий собі потік людей в навколишніх селах – одні приїжджають, а інші звідти їдуть.
У місцевої «влади» є список аварійних багатоповерхівок, які будуть зносити, а людям, які залишилися, обіцяли замінити розбиті вікна на нові, але замість скла роздали тільки плівку.
Газ, вода та світло
Критична інфраструктура Сєвєродонецька повністю зруйнована. Про це заявив голова Сєвєродонецької РВА Роман Власенко. Йдеться про водозабезпечення, каналізацію, газ, електрику та опалення.
Окупанти заявляють, що в місті налагоджують електрику та намагаються протягти лінії від Щастя, де запрацювала частково ТЕЦ. Поки в Сєвєродонецьку електрика є тільки завдяки генераторам, але їх, за словами наших співрозмовників, буквально декілька штук на все місто. Люди збираються під відкритим небом, аби зарядити свої телефони.
Ситуація в селах в напрямку Старобільська дещо краща – електрика там є, але з перебоями.
Росіяни також обіцяють до грудня налагодити опалювальний сезон. Яким чином вони це будуть робити не повідомили, адже ТЕЦ, яка забезпечувала місто теплом, суттєво пошкоджена. До того ж в Сєвєродонецьку не залишилося ані спеціалістів, які могли б полагодити її, ані матеріалів для цього.
Люди ж в селах заготовляють дрова на опалювальний сезон.
«Щодо водопостачання та каналізації, то у Сєвєродонецьку встановили цистерни з технічною водою та, як називають це окупанти, «помивочні для населення». По суті це брезентова палатка з водою. Хоча окупанти й вивісили графік, «помивочні» працюють не регулярно, а вода в них з дуже неприємним запахом, тому попитом у місцевого населення вони не користуються», - розповідає Катерина.
- Помивочні у Сєвєродонецьку
Воду в будівлі подати нереально, адже в домівках перебиті труби. Також відсутня каналізація.
Продукти та гуманітарка
Обіцяну російську гуманітарку місцеві чекають і досі, хоча декілька разів її все ж таки завозили в місто.
«Вона дуже гидка на смак. Хоча їжу нам привозили зі «свого столу», тобто в Росії їдять те ж саме. Продукти дуже несмачні», - розповідає сєвєродончанка.
В деяких місцевих є мінімальні запаси гуманітарки від української влади, але вона скоро вичерпається. Запрацював ТЦ «Джаз», але частково: працює продуктовий магазин за допомогою генераторів.
Про відновлення інших магазинів мова не йде, тому деякі сєвєродончани прямують до найближчого села за продуктами – у Нову Астрахань. В одну сторону 25 кілометрів.
Проте в місті «ожив» продуктовий ринок. Туди селяни звозять свою продукцію.
Зв'язок
У місті та громаді є значні проблеми зі зв’язком. Російський «Лугаком» майже ніде не працює – людям потрібно знаходити окремі точки на місцевості, де він більш-менш працює, аби додзвонитися до рідних. Раніше можна було говорити через Viber, але застосунок буквально декілька днів тому прибрав можливість додзвонитися на тимчасово окуповані території. Є варіант дзвінків по Instagram, але для цього потрібен стабільний Інтернет, «влада» ж на окупованих територіях такого запропонувати не може.
Ще одна «інновація» - у Сєвєродонецьку відкрили філіал російської пошти, але попиту на неї немає.
Робота
Окупанти пропонують місцевим три види діяльності:
- розбір завалів та двірники – на таку роботу приймають усіх охочих;
- вчителі;
- газовики – їм за співпрацю пропонують 20 тисяч рублів (приблизно 12 тисяч гривень).
«Місцеві не дуже зголошуються на таку роботу. Платять мало, а роботи багато. До того ж, якщо врахувати ціни на продукти, то «зарплати» взагалі ні на що не вистачить», - каже Катерина.
Життя в Лисичанську не сильно відрізняється від ситуації в Сєвєродонецьку. Тут також є багато обіцянок від росіян, мародерство та відсутність комунікацій.
В місті майже неможливо дістати питну воду, не вистачає продуктів харчування, відсутні ліки.
«Стрімко поширюються інфекції: кишкові, ротовіруси, педікульоз. Навколо стоїть сморід: трупи тварин, людей, які ніхто не прибирає, каналізація, сміття, стихійні туалети», - розповідає про ситуацію в місті Михайло (ім’я змінено з міркувань безпеки).
Наразі місто поділено на зони, між якими встановлені блокпости. Як правило, із зони в зону пересуватися заборонено.
Також до міста продовжує прибувати техніка окупантів. Росіяни розташовують її в парках біля багатоповерхівок та на узбіччях доріг, копають окопи.
Ситуація з комунікаціями
Електрику окупанти тягнуть зі Старобільська. Комунальники проводять перевірку газових труб щодо можливості їх ремонту. Вони заявляють, що впораються до зими. Воду збирають дощову.
Продукти
Їжа в мирних людей поки що є завдяки запасам гуманітарки, яку давала Україна. Але свою «допомогу» почали возити й окупанти.
Відновили роботу деякі дрібні магазини, товар завозять зі Старобільська, а ціни в два-три рази перевищують звичайні.
- Ціни на продукти в окупованому Лисичанську.
Зв'язок та Інтернет
Мобільний зв'язок у Лисичанську відсутній. Подекуди є мережа «Лугаком», але за його допомогою зателефонувати на номери українських операторів неможливо. Інтернет у місті також повністю відсутній.
«В місті процвітає мародерство: окупанти по декілька разів обшукують вцілілі квартири місцевих та витягають з них те, що їхні попередники вирішили залишити. Тягнуть все: і взуття поношене, і тарілки. Один раз бачив, як потягнули старезний магнітофон, а в нього вигляд наче він в сараї років 100 простояв», - розповідає Михайло.
В під'їздах призначають комендантів, вони розподіляють окупаційну гуманітарку.
В Старобільську ситуація значно краще, якщо можна так сказати. Тут немає руйнації, люди живуть в своїх домівках. Місто також стало прихистком для багатьох інших людей з Луганщини.
Проте й тут є свої мінуси.
«Найбільший мінус це, звичайно ж, росіяни. Але це, на жаль, не все. Тут є багато прихильників «руського міру». Є доноси, є зрадники та колаборанти», - розповідає наш співрозмовник.
Нині місто стало продовольчою базою Луганської області. Підприємці з Луганська або навіть з прикордонних міст Росії возять до Старобільська їжу, побутову хімію та одяг. Але ціни на них в декілька разів вищі від звичайних.
- Ціни на продукти та побутову хімію у тимчасово окупованому Старобільську.
Транспорт
Процвітають послуги приватних перевізників. Для порівняння: якщо раніше на автобусі до Сєвєродонецька можна було доїхати за 50 грн з навколишніх сіл, то зараз деякі перевізники пропонують суми вище ніж 500 грн. Ціни зі Старобільська до Сєвєродонецька ще вищі.
Раніше їздив автобус с. Боровеньки – Старобільськ два рази на тиждень. Але його зняли з рейсу.
Люди ж переважно ходять пішки або їздять на велосипедах.
У Сєвєродонецьку та Лисичанську поширюються інфекції, а в Старобільську немає ліків
У місті поширюється інфекція, ймовірно, вона пов’язана з тим, що тіла загиблих лежать на вулицях та під завалами будинків. Люди змушені брати воду зі свердловин, оскільки водопостачання немає, а продукти розпаду могли потрапити до них.
Попри всі біди українці налаштовані на перемогу та чекають на звільнення окупованої частини Луганщини. Спротив набирає обертів, люди обурені діями «влади».
Авторка: Олеся Гончар
