- Окуповане Сватове, фото: Сватівський крижень
Луганська область - окупована практично повністю. В районах, які були захоплені після 24 лютого, росіяни встановлюють “порядки”. Люди, які звикли до повної свободи слова, мали власні думки і не боялись їх висловлювати, опинилися в ситуації, коли “на підвал” можна потрапити за картинку з українською символікою в телефоні або за пост в соціальній мережі. Захмарні ціни, “націоналізація” підприємств, викрадення активістів, комендантська година і озброєні до зубів чужі військові - нові реалії тієї частини Луганщини, яка донедавна вважалася відносно безпечною і мала перспективи розвитку. Чи змирилися з ними місцеві жителі?
Євген (ім’я співрозмовника змінено з міркувань безпеки), який проживає на півночі області, на прикладі свого селища розказав “Трибуну”, з чим зіткнулися українці Луганщини в останні місяці.
- Записки для окупантів в Старобільску, фото з соцмереж
Люди змінились
Напевно, треба почати з того, що ніхто себе тут не відчуває у безпеці. Тепер доводиться дивитись по сторонах перед тим, як говорити, бо є такі сусіди, що відразу побіжать здавати в “мвд лнр”. Існування іншої думки під забороною, хоча знаходяться й такі, що сперечаються навіть з військовими, але в кінці суперечки все одно зобов'язані погодитись з тезою солдата. Перейти з режиму свободи на режим закритого рота складно. 9 травня ми з братом навіть влаштували акцію протесту на двох. У двір винесли колонки та включили українські пісні, не військові, а звичайну поп-музику. Зараз так робити вже не стали б з міркувань безпеки.
- Окуповане Сватове, фото з соцмереж
По-друге, люди змінились. Стали похмурі, неохоче розмовляють, теми політики уникають взагалі, хоча у кожного в очах стоїть біль: багато родичів живуть або на лінії фронту, або на території, яку постійно обстрілюють ракетами. Всі закрились один від одного, іноді навіть сім'ї між собою не спілкуються. По-третє, ці ідіоти перефарбували все - навіть жовті лавки та поштові скриньки.
У всьому районі жовто-блакитні мости зробили сірими, навішали усюди своїх триколорів - боляче дивитись, коли ця ганчірка майоріє над двором учорашнього товариша.
Місцева влада працювати з окупантами відмовилась, тому призначили нового “голову селища”, який відомий тим, що поводить себе як людина, що більшу частину життя відсиділа у в’язниці. В розмові лише матюки. Довгий час у населеному пункті не наводили порядок, все поросло бур’янами. Прибирати почали все тільки перед 12 червня (в цей день окупанти святкують день росії - ред.). Працівники культури досить швидко зняли вишиванки, обмотались в триколори та почали влаштовувати свята, пов'язані з “республікою” та рф.
12 червня були гуляння, і тоді ж якимсь місцевим колаборантам вистачило розуму запускати салюти. Було свято й на Івана Купала - повний цирк. Замість вшанування традицій - подяка за “звільнення від київського режиму". Людей було дуже мало.
Нещодавно ще дізнався про те, що один знайомий нашої родини вивісив радянський прапор над своєю хатою. А у нього син воює на Харківському напрямку у складі ЗСУ. Неймовірно потворне почуття відрази до цієї істоти.
Настрої місцевих визначити складно
24 лютого більшість сподівалась, що все це закінчиться скоро, а армія України вистоїть та оборонить наш регіон. Але з кожним відступом надія згасала. Коли окупували Рубіжне та Кремінну, були впевнені, що оборона та контрнаступ буде від Сєвєродонецька, так само думали і стосовно Лисичанська. У свідомого населення немає претензій до ЗСУ, ми все розуміємо, але читати про те, як Україна тимчасово втрачає Луганщину, боляче. Ми чуємо та бачимо звернення влади до нас з проханнями зачекати, але це неймовірно складно. Це якась моральна операція ворога, мабуть, але часом дійсно починаєш думати, що на своїй малій Батьківщині вже ніколи не вдасться побачити рідний прапор.
Настрої місцевих визначити складно, але багато людей починають звикати, бо у них немає вибору, - і це найстрашніше. Пенсіонери оформлюють пенсію та виплати, бо потрібно за щось жити, молодь йде працювати, бо не вистачає коштів, і я сподіваюсь, що за такі речі ніхто не буде засуджувати місцевих, бо іншого вибору немає.
Звісно, це не стосується тих, хто погодився працювати в окупаційних “відомствах”, де фактично знущаються над людьми. Ще величезна зневага тепер до вчителів, які до єдиного погодились працювати за російською програмою. Ще три роки тому ці люди розповідали мені, що таке патріотизм, їздили до Львова та Закарпаття, а тепер будуть розповідати про “укро-нацистів”. Сподіваюсь, що після перемоги у мене буде можливість їх побачити та запитати дещо про їхню совість.
Багато хто справді збирається їхати звідси, особливо ті, у кого є діти. Спочатку вони всі чекали на повернення української влади, а зараз будують маршрути відступу. Діти все ще малюють жовто-блакитні прапори на асфальті, але їх витирають. З 1 вересня в школах буде російська програма навчання. Більшості здається, що тут залишаться одні пенсіонери та прихильники “русского мира”, яких, як виявилось, не так вже й мало.
Якщо чесно, то з завмиранням серця чекаю моменту виїзду звідси, щоб оприлюднити список місцевих зрадників. Хочеться, щоб вони також боялись, як і ми.
Є обмеження. Наприклад, діє комендантська година, підлітки гуляють лише до 10, дорослі іноді забувають про неї, бо її дотримання не дуже контролюється. Стоять блок-пости, на них перевіряють лише чоловіків, документи та багажник автомобіля. Спочатку були перевірки - солдати рф та “лнр” ходили по вулицях, дивились документи, підвали, будинки, у деяких людей влаштовували бардак в домах. Декількох людей, відомих своєю активістською та волонтерською діяльністю, відвозили в Луганськ. Зараз інші бояться з ними спілкуватись.
Різниця в житті “до” і “після” колосальна і це відчувається у всьому
Наприклад, місцевий бізнес опинився в страшних умовах. У нас і до цього було небагато магазинів, а тепер ще два планують зачинятись, бо працюють в мінус.
Основний вид роботи в нашій місцевості - обробка землі. Приватних підприємців змушують переоформлюватись та платити податки в “ЛНР”. При цьому ціни, за якими окупанти будуть платити за зерно, вкрай низькі. Продавати зерно самостійно можна, але основний ринок збуту тепер - рф, а відправляти зерно туди можна лише через Луганський елеватор, а це, знову-таки, нікому не вигідно.
Ціни на продукти значно вищі, ніж навіть у Луганську. Купити сир дешевше, ніж за 700 рублів рф за кіло, неможливо, дорога й ковбаса. Хліб, печиво, крупи - усі продукти піднялись в ціні. Дорогі та жахливі у своїй якості цигарки. Єдине, що дешеве, - горілка.
- Торгівля в окупованому Сватовому нагадує 90-ті
І це до біса сумно, тому що до початку війни в моєму населеному пункті взагалі не було людей, які багато та відкрито вживають алкоголь. Зараз з цим ситуація сумна, бо купити горілку дешевше, ніж квас чи ситро. Борошно жахливе: те, що було другого сорту, тут йменують першим, воно не біле, а суто коричневе. Якість залишає бажати кращого, перший час їсти це було взагалі складно, зараз доводиться жити повністю на домашньому.
Пощастило, що ми живемо в селищі і є можливість забезпечити себе усім самостійно.
Над регіоном взяло "шефство" одне з найбрудніших міст росії: дітей вже відправляють туди у літні табори на поїзді. Приїжджали якісь місцеві депутати та пообіцяли добудувати те, що не встигла добудувати українська влада. Кажуть, що до початку вересня вже завершать деякі об'єкти, але вони поки так і стоять порожні. Запевняють, що “росія тут назавжди”.
Вартість комуналки нижча, ніж на підконтрольній Україні території, і це той факт, яким оперують місцеві колаборанти, щоб переманити на свій бік свідомих громадян. Вдається це у них не дуже, бо всі бачать, що грошей вони все одно витрачають більше через ціни на продукти. Газ - близько 4 рублів за куб, світло - 1,56р/кВт до 150 кВт, після - 2,12р. Водопостачання - близько 35 рублів за кубометр. Вже пішли чутки, що ціну на газ будуть піднімати спершу до 7 рублів, потім до 10. Наскільки правда – не знаю. Борги тим, хто чекав, не списують, змушують платити навіть більше.
Спротив є
Спротив окупантам – небезпечна справа, але є й такі історії. Особливо часто вони були ще в лютому-березні, коли їхня влада тільки починала встановлюватись, не було ще ймовірності, що за це обов'язково кинуть на підвал. Один чоловік, не знаю точно, звідки він був, зірвав прапор росії з флагштоку; час від часу з'являються листівки; частіше малюють фарбою заклики до окупантів та звернення до ЗСУ, але це все дуже ризиковано, тому на таке йдуть не всі.
- Окупований Старобільск, фото з соцмереж
Найбільш виразний супротив, як на мене, - це розмови дітей, які не розуміють всієї небезпеки ситуації, тому можуть і привітатись «Слава Україні – Героям Слава» та потім вести цілі дебати про те, як будуть звільняти наш регіон.
- Надписи в окупованому Новопскові, фото Телеграм-каналу “Артюх”
Перевіряли й телефони, знаю, що кидали на підвал тих, у кого були фотографії з українськими військовослужбовцями або з російською військовою технікою. Я особисто теж цю перевірку проходив, але пощастило, бо вчасно почистив телефон. Закликаю всіх, хто на окупованій території, робити це часто. Залякують кадирівцями, і їх тут дійсно багато.
У громадських місцях краще мовчати, бо можуть бути камери. В транспорті краще не сидіти в телефоні, бо можуть побачити щось не те. Музику краще не слухати голосно, книжки привселюдно не читати. Не ходити в бібліотеку та попросити завідувачку відкрити нову карту читача, а ту прибрати, бо там є ті матеріали, про які краще не знати “мдбшникам”. Загалом, дуже страшно, і кожного разу, коли по вулиці їде машина, думаєш, що це за тобою.
Нагадаємо, раніше ми писали про настрої місцевих після початку повномасштабного російського вторгнення в ОРДЛО.
Автор: Олексій Артюх
«Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів».
