Проїзд в окупований Сєвєродонецьк відкрився на початку липня, але одразу ж туди їхати було небезпечно. Можна було підірватися на міні та і щільні обстріли робили поїздку ризиковою. А вже десь в середині місяця можна було спокійно проїхати до міста. Але обов'язковою умовою було мати сєвєродонецьку прописку. Ми поспілкувалися з сєвєродончанами, які наважились поїхати до міста.
Марія (ім'я змінено) прожила в Сєвєродонецьку більше 8 років. Коли почалась війна, жінка поїхала до Старобільська до рідних.
Дівчина, як і більшість інших, наважилася у липні поїхати до Сєвєродонецька, щоб забрати свої речі. Говорить, що у лютому, захопила з собою лише трохи теплого одягу, бо думала, що скоро все заспокоїться і вона повернеться, як було у 2014 році.
Про поїздку у липні вона та знайомі повідомляли землякам. Ті просили перевірити, чи живі родичі, передати їжу. Тому в місто довелось з’їздити більше 5 разів.
"Багато чиїхось батьків залишились самі, зв’язку з містом не було, тому ми купували найнеобхідніші продукти: крупи, муку, овочі і везли їм. Передавали вітання та дізнавались, які в них є потреби", - розповідає Марія.
Місто здалося їй вкрай розбитим.
"Очі не вірять, що це все трапилось з нами, з нашими вулицями та домівками. Ще до 24-го лютого це було круте та прогресивне місто, яке почало розвиватися шаленими темпами. А зараз це розбиті та згорілі вулиці. Чиїсь розбиті життя…", - розповідає жінка.
За даними голови Луганської області Сергія Гайдая, у Сєвєродонецьку зруйновано чи пошкоджено 80 % житлового фонду, всі комунікації: світло, вода, газ - зруйновані.
Студентка Оксана, (ім'я змінено) не мала сєвєродонецької прописки, винаймала житло в місті близько року - приїхала навчатися. Тому вона вмовила господарку квартири поїхати з нею, щоб забрати свої речі.
Оксана не розуміє, чому люди туди повертаються, бо жити там складно.
"Я взагалі не розумію, чому люди там залишаються, не те, щоб повертатись. Особливо є такі мамочки, що сидять там з маленькими дітьми, для мене це жах", - говорить Оксана.
За словами Марії, деякі сєвєродончани наважуються повернутися в місто, щоб жити там, здебільшого це люди похилого віку.
"Можливо, це буде зовсім незрозуміло для когось, але свій дім завжди залишається своїм. Де б ти не був, але душа завжди буде прагнути до рідних міст. Не в кожного є фінансові можливості або сили, щоб поїхати кудись і з нуля починати життя. Це легко сказати, коли ти молодий, в тебе купа енергії і перед тобою увесь світ відкритий. Але що робити, коли ти старенький? Коли вже нема того здоров’я? Коли в тебе нема де жити? Коли ти залишився наодинці зі своїми проблемами і здається, що ти нікому не потрібний?", - висловлюється Марія.
За офіційними даними, в Сєвєродонецьку залишається близько 7-8 тисяч людей. Голова міської військово-цивільної адміністрації Олександр Стрюк повідомляв, що рух громадян на окупованій території дійсно відбувається: хтось виїжджає, а хтось повертається.
"Не можу сказати, що людей багато там, але вже коли я приїжджала вп'яте, 28 липня, людей приїжджало все більше і більше. Всі намагаються забрати своє майно, яке наживали роками", - розповідає Марія.
Жінка помітила, що майже біля кожного дому люди збудували саморобні печі на цеглинах.
"Хтось зробив душ біля під'їзду, хтось йшов набирати воду на Паркове озеро для того, щоб можна було хоча б помити ноги або підлогу в хаті. Багато людей просто розпалює багаття у під’їзді, щоб нагріти воду…Такі прості речі, які всі звикли робити за декілька хвилин у мирний час, можуть там займати години", - розповідає про побачене жінка.
Вона додає, що у під'їздах кожен намагається складати дрова та різноманітне гілля, аби розпалювати вогонь та готувати їжу.
"В підвалах у людей через антисанітарію завелися блохи та воші, тепер навіть ті, хто вже намагається жити в своїх квартирах, не можуть їх вивести", - розповідає Оксана.
За словами співрозмовниць, більшість людей раді, що просто зараз живі.
"Здивував мене настрій людей. Була вражена, що хтось взагалі повертається туди з дітьми. У людей така спрага до життя! Вони знаходять в собі сили, щоб далі жити, посміхатися і вірити в те, що все буде добре", - розповіла Марія.
Вона додала, що настрій в людей з її дому бойовий, вони впевнені, що все буде добре. Хоча і поки не знають, як будуть зимувати.
"Хтось очікує визволення українськими військовими, хтось вже змирився, що доведеться жити під окупацією. Але так чи інакше, кожен говорить, що найстрашніше позаду. Головне, що вони просто вижили", - говорить сєвєродончанка.
За словами Оксани, більшість людей просто щасливі, що живі.
"Коли ми бачимо на фото чи відео людей в окупації, які посміхаються, то це значить, що вони просто радіють, бо залишились живими, і що вже можна вийти з підвалів. Для них зараз важливо, що немає боїв і вони можуть жити", - пояснює студентка.
В той же час, влада міста закликає людей евакуюватись з Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного, Попасної, бо до зими опалення полагодити просто нереально.
"Останній раз я приїжджала 28-го липня, там велись розмінувальні роботи, а також служби прибирали центральні вулиці від уламків та дротів. Але ще жодного разу не вивозили сміття. Усі контейнери забиті вже півроку, на землі біля них - гори сміття та скла", - відзначає Марія.
За словами Оксани, люди самотужки намагаються прибирати свої будинки, турбуються про квартири сусідів, забивають їм вікна. Прибирають скло біля під'їздів, своїми силами приводять місто до тями.
"Деякі люди говорять, що у Сєвєродонецьку залишились лише "ждуни руського миру". Це не так. Ті, хто вішають таке клеймо на інших' просто не розуміють, що не всі мають фінансові можливості виїхати", - говорить 25-річна Марія.
Вона говорить, що люди залишалися з різних причин. Одні лишались, бо думали, що війна закінчиться через тиждень-два, але "ніхто не уявляв таких масштабів", а інші - сподівались, що росіяни не дійдуть до Сєвєродонецька.
"Якісь старенькі взагалі були кинуті та ніхто з родичів навіть не піклувався про те, аби допомогти вивезти їх. А для когось просто було важко знайти в собі сили кинути все, заради чого він працював роками", - додає жінка.
Вона говорить, що люди намагаються привести себе до нормального стану.
"Вони раді, що вижили, але в їхніх очах простежується така втома. Змучені люди, мені їх жаль, але чомусь не виїжджають. Не розумію…", - додає Оксана.
Наші співрозмовниці наголосили, що знаходитись там було надзвичайно складно, все рідне в один момент стало чужим.
"Як би це не було важко морально, але залишатись в рідному місті не хотіла. Для мене дуже важлива свобода, якої там ніколи не буде при окупантах. Мені подобається, що наші люди відкриті до нового, а росіяни намагаються насильно повернути усіх в радянські часи. Для когось достатньо пенсії та дешевого газу, щоб нормально жити, а для мене є речі куди цінніші", - розповіла сєвєродончанка.
За її словами, місцеві живуть ніби в польових умовах.
"Місто нагадує мені великий літній табір, де всі намагаються жити в польових умовах, тримаючись разом", - говорить героїня.
Оксана говорить, що місцеві дуже боялися мародерства від росіян, бо вже знали, як ті виносять квартири в Рубіжному.
"Але в Сєвєродонецьку окупанти всі підряд квартири не чіпали, але по помешканнях військових лазили. Місцеві говорять, що побоялись бунту сєвєродончан, і тому більшість квартир не тронуті", - ділиться Оксана.
Офіційно повідомили, що окупанти зараз намагаються відновити ТЕЦ у Щасті, але лінії до міста ведуть без підстанцій, тому є високий ризик аварій і пожеж.
"Обіцянок від окупантів багато. Але ще не чула, щоб хтось отримав там зарплатню. Вже довгий час кажуть, що ось-ось і з’явиться світло, газ. Я поки не уявляю, як це можливо найближчим часом, враховуючи такі сильні пошкодження. Здається, що поки там реальні лише "помивочні" та "гарячі обіди" по буднях", - говорить Марія.
За словами Оксани, місцеві говорять, що мобілізації поки не буде.
"Серед місцевих кажуть, що мобілізації не буде до кінця 2022 року, а далі невідомо", - ділиться сєвєродончанка.
Але окупаційна влада т.з. "ЛНР" оприлюднила указ від 15 серпня про те, щоб "залучити до мобілізації громадян чоловічої статі на звільнених територіях Луганської Народної Республіки після 24.02.2022, отримавших паспорт громадянина ЛНР".
За словами Марії, наразі люди переоформлюють документи за бажанням, але ходять чутки, що потім, щоб десь працювати, - обов’язковою умовою буде мати паспорт ЛНР чи РФ.
Сєвєродончанки зауважили, що в місті працюють декілька магазинів на генераторах, та й ціни дуже високі.
"Хоча б є можливість купити продуктів в магазинах або на ринку. Ціни космос.. курс шалений. Найдешевший сир коштує 454 гривні або 715 рублів, пачка прокладок - 200, 300 гривень, це жах. Я поки не можу зрозуміти, де людям брати гроші, та чому вони повинні жити в таких умовах. Попереду холод та дощі. Це лякає кожного, хто там знаходиться. Що буде далі - страшно думати…", - додала Марія.
За словами очільника області, на тих територіях, які обороняли ЗСУ, інфраструктуру Сєвєродонецька росіяни зруйнували на 90%. Відновленню не підлягають 60% будинків міста.
Авторка: Калерія Луганська
