Прикордонне із Росією селище міського типу Марківка потрапило під російську окупацію вже на другий день після початку повномасштабного вторгнення. За весь цей час селище жодного разу не потрапляло під російські обстріли, однак місцеві встигли сповна відчути на собі усі труднощі життя в окупації.
Ми поговорили з жителями Марківки про те, як змінилось життя у селищі після російської окупації, що там відбувається зараз та які очікування щодо майбутнього мають місцеві мешканці.
Про ситуацію із продуктами та ліками
До початку повномасштабного вторгнення 50-річна Ірина працювала у відділі обслуговування громадян Марківської громади. Після 24 лютого жінка втратила роботу та через страх потрапити під суд вирішила не повертатись на колишнє місце роботи в окупованому селищі.
За словами Ірини, з приходом росіян життя у Марківці стало набагато складнішим. Зокрема, найбільшою проблемею для жінки стали величезні ціни на продукти харчування. До того ж усі магазини у селищі приймають виключно готівку, а тому перший час, коли не працювали жодні банки, було складно придбати щось.
“Продукти є, але ціни просто величезні. І з часом вони тільки почали рости. Перші дні взагалі ходила в магазин, як в музей, потім вже змирилась. Звичайна ковбаса може коштувати від 500 до 900 гривень. Але найбільшою проблемою було те, що купити щось можна було лише за готівку. Добре, що хоч гривні приймають з самого початку. Якісь заощадження в гривнях у мене були, але небагато. Доводилось якось виживати понад місяць. Рятувало, що є власне господарство та город”, - розповіла жінка.
Інша проблема, з якою зіштовхнулась Ірина, - відсутність якісних медикаментів та більшості лікарів у селищі.
“Наскільки знаю, то замовляють ліки з Москви. Ціни на них теж величезні й незрозуміло, чи воно діє. Якість далеко не та, що у європейських та українських виробників. Щодо лікарів, то їх майже немає. УЗД та загалом будь-яку діагностику робити нікому”, — підкреслила жінка.
Ірина додає, що не отримувала жодного разу гуманітарної або будь-якої іншої допомоги від росіян.
Про навчання у школах та вчителів-колаборантів
30-річна Вікторія з Марківки залишилась у селищі разом з 7-річною донькою через літніх батьків, які відмовились від евакуації. На власному досвіді жінка відчула тиск з боку колаборантів, які наполягали на навчанні її доньки за російською програмою.
“Деякі з наших вчителів, які перешли на бік росіян, почали наполегливо вмовляти мене віддати дитину навчатись за російською програмою. Мовляв, і офлайн вчитимуться, і ще й гроші нам заплатять за якоюсь спеціальною програмою. Я, звісно, відмовилась і ми продовжили навчання у дистанційному форматі в українській школі. До речі, ті ж вчителі потім ходили по квартирам і складали списки з місцевих на «рефрендуми»”, — розказала Вікторія.
Водночас великою проблемою для жінки стала величезне вартість інтернету, який необхідний для навчання доньки.
"Перший час рятував мобільний інтернет. Перед «референдумом» його повністю вимкнули, а тому довелось підключати наш місцевий за просто космічні ціни. За підключення віддала майже 2 тис грн, а за користування 350 грн на місяць. Очевидно вимкнули, щоб вести пропаганду і мотивувати йти голосувати, а про те, що дітям навчатись якось треба ніхто не подумав», — пояснила жінка.
Про роботу, мобілізацію та настрої місцевих
45-річний Андрій з початку окупації залишався у Марківці через страх втратити власний будинок. Каже, що з приходом росіян у місті майже не залишилось роботи. Окрім того, за словами Андрія, тих чоловіків, які намагаються працевлаштуватись, можуть відправляти на фронт.
"Щоб влаштуватись на будь-яку роботу, треба пройти «воєнкомат». Були випадки, коли знайомий ніби пішов влаштовуватись на роботу, а йому одразу на місці видали повістку. Не знаю, що з ним зараз, після цього не бачив його в селищі", — розповів Андрій.
Водночас, додає чоловік, ті, хто йдуть на співпрацю з росіянами, швидко знаходять роботу в окупаційних органах.
"Колаборантів вистачає, сам мер Дзюба виявився зрадником і зараз має підозру в держзраді. Ті, хто добровільно переходять на бік окупантів, отримують хороші посади. Знаю поліцейського, який після окупації став начальником поліції. Швидко просунувся по кар’єрній драбині", — розказав мешканець Марківки.
Разом з тим, за словами Андрія, у селищі досі залишається патріотично налаштоване населення, яке чинить спротив окупації та нещодавно організованому рф «референдуму».
"Багато хто чекає на повернення України, особливо, коли побачив, яке воно - життя під російською окупацією. На цей «референдум» я, звісно, не збираюсь йти, як і багато моїх знайомих. Хоча окупаційна влада тут погрожує, що ті, хто не підуть, повинні будуть виїхати з селища протягом доби. Але все одно не хочу брати в цьому участь. Впевнений, що Марківка — це Україна і ніякі псевдорефендуми цього не змінять", — підсумував Андрій.
Автор: Олександра Карапуз
