Починаючи з 2014 року війна змінила життя та плани усіх українців на Сході. Танцівниця Вікторія Савенко до 17 років жила у місті Торез Донецької області, згодом поїхала навчатися до Луганського національного аграрного університету і отримала економічну освіту. Але все життя жінка мріяла про танцювальну кар'єру та хотіла стати видатною хореографинею. В інтерв'ю "ТРИБУНУ" Вікторія розповіла про своє життя та перші кроки до мети.
"Я аматор, або, як ще називають подібних мені людей, – самородок, бо здібності до танцю мала ще з дитинства, з 3 років вже почала рухатись під музику, але у батьків не було можливості відвести мене до танцювального гуртка. Тому довелося шукати шляхи до хореографії самотужки. Початок моєї кар'єри – танцювальний коллектив у школі, в якій я навчалась. В 14 років почала активно розвиватись у цікавому для мене напрямку. Згодом в моєму університетському житті з'явився колектив «Парадіз», де якому я стала балетмейстером. Спочатку у групі було декілька людей, які дуже хотіли досягти вершин у танцювальній діяльності. І ми почали втілення заповітних мрій", – розповідає хореографиня.
Каже, що до початку російської збройної агресії проти України у 2014 році коллектив був дуже популярний у Луганську. Вони з командою часто виступали як в Україні, так і за кордоном. Займалися сучасно-естрадним напрямком, тобто поєднували різні стилі в одному танцювальному номері. В університеті Вікторія працювала ще з однією дівчиною-хореографинею. В основному складі колективу було близько 30 танцівників. Але також до них долучалося багато учнів із підготовчої групи, тому на заняття часто приходило близько 100 людей.
"Ми мали звання народного коллективу – це велике досягнення для сучасних естрадних груп. У нас була дуже велика кількість нагород. Колектив посідав призові місця на чемпіонатах України з сучасної хореографії та представляв Луганщину на масштабних конкурсах. Я теж на чемпіонаті світу з танців в Іспанії отримала звання чемпіонки", – додає жінка.
Вікторія розповідає, що з колективом почали активну танцювальну діяльність та брали участь в усіх можливих конкурсах, чемпіонатах та фестивалях. Також говорить, що було дуже багато планів щодо смислових танцювльних номерів, які б передавали глобальні проблеми людства: екологія, соціум та війна. Згодом популярна танцювальна фітнес-програма "Зумба" дуже швидко стала частиною життя хореографині.
У 2014 році, коли почалася війна на Сході, Вікторія зі своєю сім'єю виїхала до Польщі. А початок війни в Україні дуже змінив її моральне та фізичне здоров'я. І щоб якось покращити важку ситуацію, чоловік Вікторії подарував їй абонемент до танцювального фітнесу.
"Я познайомилася з цим напрямом і зрозуміла, що це мене надихає та мотивує до життя. В «Зумбі» поєднується те, що я любила завжди: театралізованість, рухи, програвання різних стилів – це мені дуже імпонувало, але я не розглядала це як свою професію",- ділиться жінка.
У 2016 році Вікторія повернулась до України, але вже не у рідний Луганськ. Нове життя сім'я жінки почала у місті Старобільськ.
"У Польщі мені дуже подобалася зумба і мій чоловік Олександр запропонував спробувати стати інструктором з танців у Старобільську. Але була проблема – у нас не було на це грошей. І він пообіцяв, щозаробить їх для втілення заповітної мрії. Чоловік дуже мотивував мене, бо бачив поганий стан від того, що я не займаюся улюбленою справою. Невдовзі я поїхала навчатися у Київ, а після цього створила свою танцювальну групу", – розповідає балетмейстер.
Вісім років війни морально підготували людей на Донбасі до інакшого сприйняття повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Так і Вікторія ще до 24 лютого думала, куди вивозити своїх дітей у разі небезпеки.
"Я не вірила, що у моєму житті знову може бути війна, бо одного разу вона вже прийшла до українців зі сходу у 2014 році – і тоді я втратила все. На початку повномасштабного російського вторгнення ми не розуміли, куди їхати, бо у нас не було знайомих в інших українських містах, окрім Старобільська, а за кордон їхати – цього разу не було і думок. Але ми були готові до того, що знову доведеться все залишити і почати життя заново", – додає Вікторія.
Хореографиня розповідає, що 23 лютого провела одне із своїх занять зумбою, але відчувала моральну напругу серед людей. О 5 ранку почула вибухи у місті та зрозуміла, що почалися бойові дії. Але у цей же день жінка прийшла на тренування, бо до кінця не вірила у реальність.
"24 лютого я побачила, що група збиралася на тренування. Не зважаючи на таку жахливу ситуацію, їм це було потрібно. Я розуміла, що маю відповідальність перед учнями. Мені треба було допомагати іншим, посміхатись. Війна закінчиться, а зараз головне – зберегти свій внутрішній стан та психологічне здоров'я, а зумба дуже добре з цим справляється", – говорить Вікторія.
За словами жінки, сенс, який вона вкладає в свої танці, змінюється залежно від життєвої ситуації та тих емоцій, які вона відчуває.
"Танець – це терапія, енергія, яку ми пропускаємо через себе. Він дозволяє проживати тяжкі етапи життя. Моє хобі допомагає позбутися внутрішнього болю – я знаходжу мелодію, що відповідає внутрішньому стану і протанцьовую цю емоцію", – ділиться жінка
Зараз жінка мешкає у Києві та проводить фітнес-заняття зумбою для своїх учнів. Також Вікторія має канал у тік-тоці. Там вона публікує гумористичні відео, щоб підняти настрій собі та своїй аудиторії. Але, за словами хореографині, це лише захисний бар'єр від реальності. Насправді у внутрішньому стані жінки дуже багато болю, страху та ненависті. І вона щоденно працює над позитивними змінами всередині себе.
"Кожен день я внутрішньо стаю на захист себе, дітей, своєї родини і розумію, що стала більш сильнішою, маю жорсткі особисті кордони, впевнено дивлюся на себе зі сторони і вважаю, що я молодець, бо не кожен витримає те, що витримала я. Змінилося багато цінностей, починаючи з простих речей, які я не цінувала до війни. Зараз я намагаюся надихати людей проявляти позитивні емоції і транслюю їх зі своєї сторони також. Під час війни та після перемоги хотілося б продовжувати свою діяльність, щоб навколо мене з'являлося все більше здорових, красивих, та усміхнених людей. З підтримкою один одного ми – сила", – запевняє Вікторія.
