Зоя Іванова – рубіжанська майстриня-лялькарка. Ще з дитинства жінка полюбляла шити м‘які іграшки. Дорослою, маючи двох доньок, часто шила одяг для їхніх ляльок. А коли побачила в інтернеті текстильних ляльок, то буквально "захворіла" ними та з 2017 року почала займатися цим професійно. Від початку повномасштабного вторгнення була вимушена виїхати з міста та починати виготовлення ляльок з нуля.
Журналістка «Трибуну» поспілкувалася з майстринею та дізналася про евакуацію з міста та переїзд до Чернівців.
До війни Зоя була членкинею клубу «Творча стежина». До його складу входили майстри різних напрямків: лозо- та бісероплетіння, вишивка, амігурумі, лялька-мотанка, витинанка, ляльки з капрону. Вони брали участь у святах в Кремінній, Старобільську, Сватовому, Сєвєродонецьку, Рубіжному та в інших містах Луганської області.
«У нас в Рубіжному на день міста кожного разу проходила виставка-ярмарок «Містечко Майстрів». Цілий сквер біля центральної площі заповнювався майстрами з усієї області. Було дуже весело та багатолюдно», - розповіла жінка.
Ранок 24 лютого назавжди лишиться в пам‘яті Зої. Її чоловік гуляв з собаками, а вона готувала сніданок. Раптом почула гул літака та вибухи. У той момент вона зрозуміла, що почалось повномасштабне вторгнення.
«Далі було суцільне пекло. Були великі черги до банкоматів та в магазинах. Ми ще з 2014 року знали, що потрібно мати готівку та запас продуктів, ліків, побутової хімії, батарейок. А ще ми дуже боялися за дітей та онуку. Тоді мій син був у Харкові, на Салтівці. Сидячи в підвалі, він написав повідомлення, в якому прощався зі мною та батьком, бо не знав, чи залишиться живий», - поділилася співрозмовниця спогадами першого дня війни.
Як розповідає жінка, вони з чоловіком не наважувались їхати з міста, бо в них багато тварин: 2 собаки та 5 котів. 9-го березня зникли електроенергія та вода. Коли обстріли вщухали, люди виходили та збирали сніг, а потім розтоплювали його на плиті. Навіть тоді вона думала, що це божевілля закінчиться через тиждень.
«Коли ворог почав гатити по нашому кварталу, ми наважились їхати. Поки чоловік готував автомобіль до поїздки, почався дуже сильний обстріл. Машину ми залишили біля під‘їзду. Далі була безсонна ніч. Я поклала своїх ляльок у коробки та сховала їх. Це було замовлення, яке так і не дійшло до покупця. Наче звір в клітці, я ходила по кімнаті та намагалася скласти речі в дорогу. Молилась, щоб не прилетіло у двір та не пошкодило автівку. Вранці намагалися завести її, але сів акумулятор. Знову почався обстріл. Ми штовхали машину, присідаючи від свисту снарядів. Нарешті нам вдалося її завести. Виїжджаючи з міста, ми чули вибухи та бачили, як горів гуртожиток»,- розповіла Зоя.
Вона додає, що вони з чоловіком довго добирались до Чернівців. Коли приїхали, оселились у квартирі, яку винаймала племінниця. Але виявилось, що власниця квартири проти тварин. Тоді вони почали пошуки іншого житла.
«Я звернулась до місцевих зооволонтерів через Facebook. З'явилися хороші люди, які дозволили нам з тваринами жити в маленькому дачному будиночку. Я дуже їм за це вдячна. Зараз ми вже живимо в невеличкій квартирі», - додала майстриня.
Коли всі діти та онука були в безпеці, Зоя замислилася над відновленням роботи зі створення ляльок. Жінка почала купувати інструменти та матеріали для роботи.
«Мене дуже підтримували дівчата з інтернет-магазинів, в яких я купувала речі до війни. Вони робили мені великі знижки, навіть висилали товар безкоштовно. Ще я купила швейну машинку та оверлок. І в цьому мені зробили знижки. У нас дуже хороші та чуйні люди. Але я загубила флешку. На ній все моє життя за останні 2 роки. Сімейні фото, фото ляльок та викрійки. Довелось відновлювати викрійки з нуля»,- розповіла Зоя.
Уже 17 ляльок вона створила в Чернівцях. Перша з них вирушила до однієї з її замовниць в Сполучених Штатах. Ще до війни майстриня продавала ляльок не тільки в Україні. У неї є клієнти в Сполучених Штатах, Данії, Австралії, Новій Зеландії, Німеччині, Фінляндії.
«У мене в Техасі є замовниця, яка купує тільки темношкірих ляльок. Був покупець з Нью-Йорку, який замовляв ляльок під свій інтер‘єр. Він надсилав фото кімнати, а я повинна була зробити їх в тій самій кольоровій гамі. Так я цілий будинок йому обставила ними. Навіть тримач туалетного паперу та тацю для маленьких рушників замовляв у вигляді ляльок»,- поділилася майстриня історіями своїх іноземних замовлень.
Хоча вона знову почала займатися улюбленою справою, але туга за рідним містом не полишає її. Жінка дуже хоче повернутися в Рубіжне. Задля того, щоб відчути зв'язок з домівкою, вона зробила ляльок на кшталт тих, що залишилися в місті.
«І хоча місто вщент зруйноване, я мрію повернутись додому. Мені постійно сниться, що я вже там. Я прокидаюсь та боюся розплющити очі. Хочу ще трішки залишитися в цьому сні. Сенс мого життя - моя Батьківщина та мій дім. Я дуже чекаю на деокупацію», - наголосила жінка.
