“Трибун” продовжує знайомити читачів з цікавими історичними фактами та відомими особистостями з Луганщини. Сьогодні приділимо увагу табору для польських військовополонених, який під час Другої світової війни було організовано у Старобільську.
Вже 1939 року Старобільськ став свідком військових подій Другої світової війни. Навесні 1940 року НКВС СРСР скоїли вбивства під час спецоперації одночасно в Катині, Калініні, Харкові, Києві та кількох інших містах. Довгий час факти щодо масових розстрілів польських військовополонених ховалися радянською владою. Також, не розголошувалась інформація про військові табори того періоду, умови існування затриманих людей.
У Старобільську подібний табір існував на території жіночого монастиря «Всіх скорботних Радість».
Монастир був заснований у 1872 році. У 1918-1920 монастир був пограбований більшовиками. У 1924 році на території храму було відкрито дитячий будинок. В 1927 ще діяв літній собор, але тільки як парафіяльний храм. На 30-ті роки приміщення монастиря перетворилося на табір військовополонених. Після Другої світової війни на цій території базувалася військова частина. І лише після 1992 року розпочалося відродження храму.
Згідно з даними сайту інституту історії України, «19 вересня 1939 року у Старобільську створено табір для утримання військовополонених польської армії, захоплених під час вступу військ Червоної армії на територію Польщі після 17 вересня 1939 року»
Спочатку табір був перевантажений – більшість військовополонених розміщувалися у наметах, землянках. Військовополонених погано годували і тримали в антисанітаріїї.
Станом на 29 грудня 1939 року у таборі утримувалося 3945 офіцерів. Усього було організовано вісім таборів для утримання польських військовополонених: Старобільський, Осташківський, Юхновський, Козельський, Путивльський, Козельщанський, Южський та Оранський. Першим офіцерським табором став саме Старобільський. Тут знаходилася більша частина старших офіцерів та кадрового складу.
Полонених не поспішали звільняти, покращувати їм умови теж. Лаврентій Берія у листі Йосипу Сталіну писав:
«Військовополонені офіцери та поліцейські, перебуваючи в таборах, прагнуть продовжувати контрреволюційну пропаганду, кожен із них тільки й чекає, щоб мати можливість активно включитися у боротьбу проти радянської влади».
Він пропонував усі справи полонених «розглянути в особливому порядку із застосуванням вищої міри покарання». Політбюро ВКП(б) Берії не заперечувало. Згідно з постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 р. польські військовополонені були засуджені до смерті. 3820 ув'язнених Старобільського табору було вивезено до Харкова, де розстріляно у внутрішній в'язниці Управління НКВС та поховано за 1,5 км. від села П'ятихатки.
Поляків по одному вели до кімнати, там звіряли дані: прізвище, ім'я, рік народження. Одягали наручники, вставляли в рот кляп. Стріляли в потилицю. Використовували чекісти німецькі пістолети та кулі – радянські «ТТ» просто не витримували навантаження.
1994 року експедиція Люблінського університету проводила на території міста археологічні розкопки, під час яких виявила останки 48 польських військових. Усі вони перепоховані на військовому цвинтарі, розташованому в селі Чмирівка.
Поляків по одному вели до кімнати, там звіряли дані: прізвище, ім'я, рік народження. Одягали наручники, вставляли в рот кляп. Стріляли в потилицю. Використовували чекісти німецькі пістолети та кулі – радянські «ТТ» просто не витримували навантаження.
1994 року експедиція Люблінського університету проводила на території міста археологічні розкопки, під час яких виявила залишки 48 польських військових. Усі вони перепоховані на військовому цвинтарі, розташованому на території села Чмирівка.
Щорічно, 1 листопада, представники польської діаспори та генерального Консульства республіки Польща вшановують пам'ять загиблих офіцерів.
Меморіальну дошку на монастирі, присвячену пам'яті жертв полону, урочисто відкрили 24 квітня 2012 року. Зараз ця територія Луганщини знаходиться під російськой окупацієй, тому в якому стані перебувають історичні об’єкти зараз невідомо.
У тексті використані дані Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки
