Артем (ім’я змінено) народився та жив у Рубіжному Луганської області. Там займався діджеїнгом та з дитинства мріяв бути у десанті. Для здійснення бажання, у 2021 році хлопець підписав контракт із Збройними силами України. А з початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.
В інтерв'ю “ТРИБУНУ” він розповів про життя у зоні бойових дій та чого не вистачає українській армії для швидкого контрнаступу
“23 лютого 2022 року я поїхав із Краматорська додому в Рубіжне. Коли тільки підїжджав до міста, то на телефон почали надходити повідомлення від керівників взводу про можливий початок наступу. Сказали, що треба повертатися назад. 24 лютого увімкнулася тривога, ми почали збирати речі та готуватися захищати Україну”, - розповідає Артем.
Хлопець працює водієм евакуаційного відділення та рятує бійців із зони бойових дій. Йому треба заїхати на позиції, забрати поранених та вивезти у безпечне місце, де їм нададуть невідкладну допомогу.
“Найпекельнішим місцем, куди я їздив, була Кам'янка. Там у нас розташовувалася база на долині “Лелека”. Мені сказали, що звідти треба забрати поранених. Поїхали з хлопцем розвідником на ім’я Андрій. Йому дуже вдячний, бо це людина, з яким я пішов би навіть у пекло. Їхали туди по ізюмській трасі. І там побачили два танки, один був наш, який підбив інший - російський. Це відбувалося дуже близько до нас. У цей момент побратим кричить, що ворожа техніка наводить на нас дуло. Я почав розвертати авто, швидко забрали бійців та встигли від’їхати на безпечну відстань. Коли добралися до бази, то заріклися не повертатися туди. Але згодом знайшли інший об'їзний шлях полем. Рушили ним і навіть не зрозуміли як натрапили на 8 російських танків. Почались масивні, жорстокі обстріли. Я вже не згадаю як ми виїхали та залишились живі. Бо шансу, щоб вижити в такій ситуації, майже не було”, - пригадує військовий.
Каже, що окупанти для нього - всі, хто прийшов на українські землі. Які підтримують Росію та думку, що Україна всі 9 років робила жахливі речі на Донбасі.
“На початку війни вороги йшли піхотою. А згодом почали більш грамотно воювати, але все ж так невправно. Зараз вони розбивають артилерією та авіацією, її дуже багато. Але ми даємо отпір. З початком війни у 2014 році українська армія постійно вдосконалювала свої вміння володіти зброєю. Впевнений, що хлопці невдовзі опанують і літаки, на яких стрімко почнеться контрнаступ. Розвиток ЗСУ - це дуже гарний показник для України”, - каже боєць.
Затверджує, що для якісного контрнаступу Україні не вистачає літаків. Саме F16. А також систем ПВО.
“Від країни-агресорки кожного дня летять різноманітні ракети від який помирають діти, жінки, літні люди. Їх нам потрібно захистити, але в деяких випадках це можливо зробити тільки закривши своїм тілом. Бо зброї не вистачає. Я дуже жалію, коли бачу як страждають поранені бійці. Хоч їм і надають необхідну допомогу. Але коли чую як вони кричать від болю, то в мене розривається серце… Тяжко бачити як помирають друзі, побратими, все це дуже страшно. Навіть не можу підібрати влучного слова, яке б описало росіян”, - додає хлопець.
На продовження боротьби проти ворогів, Артема мотивує думка про повернення всіх українських земель.
“Коли я виїжджаю із зони бойових дій, то це не дуже комфортно, я не відчуваю безпеки. Бо на лінії вогню ми розуміємо звідки та куди може прилетіти снаряд. А в віддалених містах - це неможливо. Як у цивільного так і у військового у мене є одне, єдине бажання. Хочу, щоб Росія відчула всі ті страждання, які вона принесла до України та її народу”, - ділиться думкою військовий.
Говорить, що після перемоги поїде додому в Рубіжне. Хоче пройтись рідними вулицями й побачити знайомі обличчя.
“Також маю надію, що більше ніколи в Україні не буде людей з проросійськими поглядами. Бо вважаю, що багато з них вже змінили свою думку, коли побачили ким є насправді росіяни. Гадаю, що після перемоги військовим може бути прикро. Саме від думки, що вони захищали країну віддаючи своє життя, в той час як в інших містах України проводили дискотеки та фестивалі. Тому ситуація у суспільстві може бути не однозначною. Цивільні можуть сприймати військових та їх роботу, як належне. А це не так. Повинна бути повага один до одного і коли це настане, то нас чекає світле, безпечне майбутнє”, - затверджує Артем.
