Ігор Молдовян – бойовий медик добровольчого батальйону "Госпітальєри". Він займається евакуацією поранених та надає їм першу необхідну медичну допомогу. На фронт медик пішов свідомо, бо хотів бути максимально корисним, рятуючи життя воїнів.
Хлопець розповів ТРИБУНу про своє рішення стати бойовим медиком, про власну роль на фронті та заняття поза роботою.
До повномасштабного вторгнення Ігор жив у Вінниці та працював лікарем щелепно-лицевої хірургії, а саме стоматологом.
"Ситуація, в якій ми зараз опинилися, не передбачає думок на кшталт: "Та я не людина війни, я взагалі не для цього народжений" - тут такого немає. Як на мене, зараз взагалі не має стояти питання: "А чого це я, стоматолог, маю в тилу комусь видаляти зуб?
Тому, яка різниця хто я — слюсар чи вчитель. Кожному з нас довелося стати кимось іншим. Мені зараз набагато комфортніше у своїй ролі, аніж в ролі стоматолога’’, – пояснює Ігор.
Після 24 лютого Ігор одразу зрозумів, що не буде сидіти склавши руки, і точно знайде місце на війні, де він буде корисним
"Все обдумавши, я дійшов висновку, що точно не буду працювати в стоматологічному кабінеті в тилу й далі продовжувати розвивати себе як спеціаліста. Куди я піду — було лише питанням часу", – зазначає хлопець.
Медик тривалий період планував піти служити в бригаду ‘’Азов’’ та ретельно готувався до цього.
"Піти в "Азов" мені так і не судилося. Моя пацієнтка познайомила мене з добровольчим медиком Романом Бенцаком, який працює вже з 2014 року. Я з ним поговорив телефоном, і він мені порадив спочатку спробувати свої сили в "Госпітальєрах" та зрозуміти, чи моє це взагалі", – пояснює медик.
В середині жовтня 2022 року Ігор поїхав на вишкіл в ‘’Госпітальєри’’, який проходив сім днів.
"Протягом тижня нас загартовували, проводили різного роду стрес-тести та фізично випробовували. В кінці кожен складав екзамени, за результатами яких робили відбір тих, хто далі буде працювати в батальйоні", – говорить хлопець.
Свою першу ротацію медик провів на Херсонському напрямку.
"Там, де я опинився, дуже відчувалась війна. Пам’ятаю, як я зі своїм товаришем йшов за сокирою, щоб рубати дрова. Ми жили в якійсь забутій богом хаті і нам потрібно було розпалити багаття.
І я йду такий по дорозі, в повному шоці й нерозумінні того, що відбувається. Я думаю, що таке було у багатьох з початком вторгнення", – розповідає Ігор.
Далі Ігор разом з командою відправились в пункт спостереження, де працювали зі 128-мою окремою гірсько-штурмовою бригадою.
"Ми заїхали в якийсь степ. Було два окопи і за декілька метрів лежав труп росіянина. Буквально хвилин за десять наш квадрат почали обстрілювати, і ми сіли в окопи. Я сидів майже біля тіла окупанта", – говорить медик.
Ігор розповів, що перше, чому ти вчишся на фронті, - це відрізняти вильоти і прильоти снарядів.
‘’Після моєї першої ротації мені захотілось відобразити спогади у відео. Там є момент, де я сиджу в окопі під обстрілами, які через накладену музику було не чутно.
У мене на відео дуже серйозний вираз обличчя, як ще називають – глибокий’’, – розповідає хлопець
Це був вже третій день, коли медики сиділи в окопах під кулями.
‘’І от я лежу в цьому окопі та бачу, як повзе мураха й тягне величезну паличку, яка набагато більша за неї. В той момент я просто спостерігав за комахою і думав, яка ж вона сильна. Друзі кажуть: ‘’ В тебе там такий вигляд філософський, думки про смерть, мабуть’’... А я просто думав про мурашку’’, – продовжує Ігор.
Паралельно з роботою в ‘’Госпітальєрах’’ хлопець ще працює інструктором з домедичної допомоги у тренінговому центрі "Досвід ветеранів".
“Мені дуже подобається цей вид діяльності. От нещодавно побачив допис у фейсбуці, що поліціянт, якого я навчав, врятував чоловікові життя після ДТП. Це дуже потужні емоції, тому що навчати когось - це така робота, яка не передбачає, що ти побачиш результат одразу. Класно спостерігати за плодами своєї роботи’’, – зазначає Молдовян.
Я просто-таки відчуваю себе на своєму місці, і кожному цього бажаю
За рік повномасштабного вторгнення Ігор встиг пережити купу моментів, які так чи інакше запам’ятовуються назавжди.
‘’Насправді кожного разу, коли ти довозиш живого бійця і він врешті-решт одержує високий шанс на життя – це щастя’’, – зазначає медик
Ігор розповів про те, він врятував військовому руку.
‘’Згадую, як ми евакуювали середньої тяжкості пораненого. У нього був відкритий перелом руки, опіки, сильна контузія. Дуже приємно було, коли він згодом мені від щирого серця дякував за те, що я уберіг йому руку’’, – ділиться Ігор.
Окрім історій зі щасливим кінцем, є, на жаль, і трагічні.
‘’Сумно згадувати історію, коли ми виїхали за тяжким пораненим. У нього не було двох ніг, бо він підірвався на розтяжках. До нашого приїзду йому неправильно наклали турнікет. Ми зробили все, що могли, на тому етапі евакуації.
На жаль, хлопець втратив критичну кількість крові та не дожив навіть до медеваку. Це негативний досвід. У мене досі черевики та штани в його крові, бо неможливо випрати’’,– розповідає Ігор.
Від морально тяжкої роботи Ігорю допомагає відпочити написання віршів, у нього навіть є своя збірка ’’Дні безсоння’’.
‘’Ця збірка – рік мого життя з лютого 2022 року по квітень 2023 року. В рядках моєї поезії можна відстежити емоції, які я зараз проживаю. Писати вірші – це моя фантомна кінцівка, просто природна потреба.
Раніше я писав на якісь суспільні теми, а зараз це лірика, яка пов’язана з війною. Протягом року вірші дуже змінились. З початком вторгнення у рядках можна було побачити агресію, може навіть лайку, а зараз деколи навіть відчай.
Я присвятив збірку людям, про котрих ніхто не дізнається, але велич яких важко осягнути’’, – пояснює хлопець.
Ось один із віршів Ігоря:
Забутим
Про скількох не напишуть поеми,
Не відзнімуть п'яти інтерв'ю,
Їх мине вся увага богеми,
А медалі не втішать сім'ю.
Імена більш ніколи не скажуть
І згадають лиш так, мимохіть…
Поховання місця не покажуть
Цих героїв епохи жахіть.
Спочивайте, забуті титани,
У краях, де немає війни,
Де снують сивочолі тумани,
Огортаючи душу у сни.
Ігор говорить, що наразі не може нічого планувати і буде просто продовжувати свою роботу далі.
‘’Жити треба зараз. І кайфувати від того, що ти бачиш, і насолоджуватись цим. Не так давно у друга на балконі я був свідком народження голуб’ят. І у мене просто цілий фонтан емоцій від цього був’’, – розповідає медик.
‘’Навіть коли знаходишся на фронті, і в періоди тиші навколо класна погода, теплий вітерець, а ти, не поспішаючи, п’єш каву. В такі моменти відчуваєш пульс світу навколо себе, бо ти живий’’, – додає Ігор.
