Маша Вишедська родом з міста Бахмут. Після закінчення ліцею у 2012 році, жінка вступила до Луганського державного медичного університету. Працювати лікаркою Маші так і не судилося, тому вона перетворила своє хобі в професію і стала художницею.
Виданню ТРИБУН Маша розповіла про навчання в Луганську, діяльність в Бахмуті та про намальовані картини в Європі
Пані Маша говорить, що малювати почала ще з раннього дитинства.
‘’Мабуть, це почалось ще до свідомого віку. У мене є спогад, як я сиджу і малюю дівчинку, яка піднімається сходами в будиночок. Де б я не була, то постійно малювала. Часто робила ілюстрації до казок, які читали батьки, створювала власні інтерпретації на мультфільми або фільми’’, – розповідає художниця.
Після дев’яти класів в Бахмутській школі жінка продовжила навчання в Донецькому ліцеї.
‘’Це був ліцей для олімпіадників. Я закінчила там хіміко-біологічний клас, бо у мене було все добре з цими предметами. Тому вирішила піти навчатись в медичний, бо більшість людей говорили, що на малюванні багато не заробиш. Та і серед мого оточення я не знала жодного успішного художника, який би мав гідну зарплатню’’, – пояснює жінка.
Маша говорить, що після практики на третьому курсі зрозуміла, що не займатиметься лікуванням людей.
‘’У мене в голові було декілька варіантів, з чим пов’язати життя. Я думала про аспірантуру: викладати в університеті медичні дисципліни. Був варіант працювати на круїзному лайнері, але я погано знала англійську. Також у мене була мрія податися лікаркою в експедицію в Антарктиду, але, як ми знаємо, життя розпорядилося по-іншому’’, – сміється Маша.
З початком російської агресії в 2014 році Маша була ще на третьому курсі університету. Говорить, що з самого початку не дуже серйозно сприйняла ситуацію, бо тоді була достатньо аполітичною.
‘’Тоді всі навкруги були ‘’на ногах’’, бо в країні відбувся державний переворот. Але ми з подругою були, напевно, далекі від того, і в червні поїхали подорожувати. Коли почався новий навчальний рік, я повернулась назад до Луганська’’, – розповідає Маша.
Коли художниця приїхала в гуртожиток, їй повідомили, що тепер там жити не можна, бо туди заселили переселенців.
‘’Всі наші речі, які у нас там залишись на літо, просто поскидали в одну кімнату на першому поверсі, і щось знайти було просто неможливо. У підсумку студентів заселили в інший гуртожиток для іноземців, який був навіть не до кінця добудований.В місті не було електрики, а без неї в цьому гуртожитку нічого не працювало. До грудня не можна було ні їжу приготувати, ні душ прийняти, але найтяжче – це відсутність опалення’’, – пояснює жінка.
Вона розповіла, що довгий час не розуміла, що її мистецтво може приносити гроші. Так було до того моменту, поки вона не поїхала в Одесу з подругою.
‘’Ми поїхали в Одесу відпочивати і зупинилися вдома у двох програмістів. Вони подивилися мої роботи, та перші мені відкрили очі, що малюнки можуть мати практичне застосування. Це був перший дзвіночок, коли я зрозуміла, що зможу заробляти цим’’, – каже Маша.
Приїхавши з подорожі в Бахмут, на одному заході художниця познайомилась з хлопцем Ростиславом, у якого були ідеї робити стріт-арт в місті.
‘’Ростислав сам не художник, але зібрав коло себе людей, які дотичні до цього. Я почала активно з усіма спілкуватися, і врешті-решт мені допомогли зареєструватися на різних платформах для фрілансу. У мене замовляли листівки, ілюстрації до книг, дуже часто робила дизайни для футболок. Так я працювала десь до 2018 року, поки не зрозуміла, що ця діяльність мало розвиває мене, як мисткиню’’, – зазначає художниця.
Маша брала активну участь у різних заходах від громадських організацій. Неодноразово працювала над проєктами, які поступово дали можливість припинити роботу на фрілансі.
‘’Все частіше люди почали до мене звертатися як до конкретної мисткині, яку вони знають. Така діяльність потроху почала робити мені ім’я, і я вважаю, що це навіть важливіше за гроші’’, – говорить жінка.
У 2022 році Маша брала участь у конкурсі ескізів для муралу від ‘’Інтерньюз-Україна’’. І вже в лютому мала відтворити мурал в Рубіжному.
‘’У мене були незначні правки ескізу від фокус-групи, які я легко виправила. Але потім мені зателефонувала менеджерка і сказала, що меру Рубіжного не сподобався мій малюнок. На його думку, я придумала занадто складну картину, яку діти точно не зрозуміють’’, – розповідає мисткиня.
Через повномасштабне вторгнення Маша разом з дітьми евакуювалися в Європу і багато подорожувала. Через те, що створити мурал в Рубіжному не вдалося, то жінка намалювала його в Швейцарії.
‘’Я разом зі своєю подругою випадково потрапила в стріт-арт резиденцію, яка була в місті Золотурн, на місці колишнього заводу. Там нам виділили кожному власну кімнату, була класно обладнана кухня, і взагалі умови проживання мені подобались. Власники резиденції закупили їжі для людей, облаштували дітям кімнату з іграшками. За правилами, щоб там проживати, ми мали щось намалювати на стінах. Тому я вирішила, що залишу там мурал, який призначався для Рубіжного’’, – говорить художниця.
Перебуваючи в Європі, жінка брала участь в проєкті від громадської організації ‘’Стан’’. Організатори збирали історії людей, які постраждали від війни, а Маша робила ілюстрації до тексту.
‘’Ярослав Мінкін, голова ГО ‘’Стан’’, познайомив мене з головою міжнародної організації ‘’MitOst’’, для якої я теж робила ілюстрації. Я не залежала від соціальних виплат Європи, бо мені платили кошти за ескізи по проєкту. З цих картинок починався мій ранок: я просто прокидалась і одразу працювала, навіть не поснідавши. Я розуміла, що мені не можна емоційно включатись в розповіді людей, тому я робила все суто професійно’’, – зазначає художниця.
Наразі Маша живе разом з сім’єю в Івано-Франківську. На конференції в Берліні мисткиня познайомилась з головою організації ‘’Молода Просвіта’’.
‘’Ця пані дозволила мені використовувати свій офіс, як тимчасову майстерню До мене приходять мешканці міста, які за бажанням можуть розповідати свої історії, а я створюю для них портрети. Для того, щоб створити такий малюнок, я спочатку вкладаю людину на лист і обводжу її фломастером. Таким чином утворилась серія картин ‘’Люди’’.
