Щорічно в останню неділю серпня відзначається День Шахтаря. До цього свята ТРИБУН розповів історію гірника Артема Вовка. Чоловік народився у Рубіжному, але згодом з родиною переїхав до Гірського, де й почав працювати в шахті. А після початку російського вторгнення у 2022 році пішов захищати Україну від ворога.
Виданню ТРИБУН гірник розповів про роботу в шахті, допомогу землякам після початку вторгнення та рішення піти захищати Україну від ворога.
Артем каже, що почав працювати шахтарем, тому що в той час вибір вакансій був небагатий.
“У 2008 році я влаштувався на дільницю внутрішньо-шахтного транспорту. А вже через 3 роки перейшов в забій (Примітка автора. Забій - поверхня корисної копалини або породи, з якої безпосередньо здійснюється її виймання і яка переміщується при проходженні або виїмці корисної копалини). Пройшовши навчання на гірника очисного забою, до 24 лютого 2022 року працював в лаві. Іноді підміняв комбайнера”, - розповідає Артем.
Також чоловік отримав нагрудний знак "Шахтарська слава третього ступеня".
Небезпечна робота, порушення правил охорони праці, періодична заборгованість, яка вже стала звичкою на підприємстві, - все це великі проблеми шахтарів. Але дещо додає особливостей цій діяльності.
У 2018 році Артем Вовк приєднався до ініціативної групи в Гірському.
“Це був початок громадської діяльності, яка потім мене «забрала в свої тенета». У 2019 році на базі ініціативної групи ми створили вже громадську організацію під назвою «Будемо удосконалювати місто Гірське». Яку я очолив”, - додає шахтер.
Керівник організації разом із командою встигли реалізувати багато корисних проєктів для міста.
“Проєкти в нас були починаючи від настінних муралів до техніки для ЖЕКу. За 3 роки роботи на території Гірської громади ми створили неймовірну кількість цікавинок для нашої малої Батьківщини. Вклали в це близько 3 мільйонів гривень. Але, на жаль, наразі все зруйновано”, - зізнається чоловік.
Після початку російського вторгнення у 2022 році життя Артема змінилося.
“Ходити на роботу я вже не міг. Займаючись громадською діяльністю, мав комунікацію з місцевою владою. Тому майже одразу пішов до адміністрації з питаннями: «Що будемо робити далі?» й «Чим я можу бути корисний?». Якийсь час допомагав та закривав базові потреби мешканців. Потім почав займатися пошуком організацій гуманітарної допомоги. Завдяки знайомствам, які я отримав раніше, це вдавалось зробити відносно швидко”, - розповідає чоловік.
Згодом ситуація у місті набула важчого характеру.
“Кожен наступний день був складніший, ворог почав оточувати та наближатися до Гірського. Я був вимушений забрати матір та виїхати до Київської області. Не міг ризикувати життям близьких. Звідти також продовжував шукати допомогу для наших мешканців, але вже віддалено. Більшість організацій громади та району почали долучатися до підтримки жителів міста. Тому ми активно допомагали один одному в вирішені необхідних поточних питань”, - згадує Артем.
Коли Гірське окупував ворог, гірник зрозумів, що повинен йти до війська.
Я думав, що можу зробити, бо в напрямку надання гуманітарної допомоги вже не був корисним. Рішення йти до лав української армії було непростим, але зваженим.
Потрапив Артем до 1 окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна (515 батальйон), де чоловік служить і на сьогоднішній день.
“З підрозділом ми брали участь у звільнені Херсонскої області, потім була Харківська, Донецька, а саме Бахмутський напрямок. А тепер ми працюємо в Донецькій області, але вже Лиманський напрямок”, - ділиться з нами військовий.
Артем каже, що за весь час служби було багато випадків: веселих і сумних, цікавих і пам'ятних. Але завжди важко втрачати побратимів.
“За час повномасштабного вторгнення ріс та розвивався кожен боєць. З нами змінювалися й бойові вміння підрозділу та його забезпеченість. Не можу заперечувати, що набував досвіду також і ворог. Хоч всі вже втомилися, але ми знаємо, заради чого докладаємо зусилля та несемо втрати”, - зізнається чоловік.
Військовий розповідає про свої страхи.
“Головний страх - щоб все не було марним. Така кількість загиблих українців не може не змінити суспільство! Кожен повинен стати кращим, ніж був. І для оточуючих робити більше, ніж для себе. Ось саме тоді ми маємо шанс створити вільну, сильну Батьківщину! Країну для людей. Нашу УКРАЇНУ!”, - стверджує Артем Вовк.
Говорячи про плани після перемоги, військовий каже, що хоче якомога швидше повернутися додому.
“З друзями хочемо відновити наш сквер у місті та пам'ятний знак «Захисникам українського народу та української державності», який спаплюжили орки та місцеві «ждуни». А потім поїду мандрувати. Особливо Україною”- висловлює свої бажання Артем.
Каже, що має список дратуючих питань військовим, яким поділився з журналістами видання ТРИБУН.
Всі ставлять купу дивних питань, але мене дратують саме ці: «Коли закінчиться війна?», «На скільки стріляє хаймарс?», «Як ти ставишся до своїх друзів, які не пішли воювати?» та «А ти вбивав орків?».
Читайте також: Без досвіду, але зі стійкою мотивацією. Як держслужбовець Рубіжанської міськради потрапив на війну добровольцем
