Надійний тил для бойових підрозділів – волонтери. Таким для своїх бійців є Вадим Дунілін, який попри всі труднощі – окупацію ставшого рідним міста, втрату особистого майна, постійні збори коштів і пошук необхідного на фронт – займається волонтерською діяльністю тривалі роки російсько-української війни.
Журналістка видання “ТРИБУН” дізналася, що мотивує чоловіка продовжувати робити добру справу та чим сьогоднішня волонтерська діяльність відрізняється від перших років війни.
Крим-Дніпропетровщина-Луганщина
Вадим Дунілін родом з Криму, який наразі тимчасово окупований, але ще у шкільні роки переїхав у селище Просяна, що на Дніпропетровщині, там здобув освіту і працевлаштувався. У ті часи він навіть не уявляв, що згодом опиниться на Луганщині, яка стане для нього рідним домом.
“У Попасну потрапив у 2008 році через роботу. Мене запросили працювати на Попаснянський склозавод начальником служби економічної безпеки (таку посаду обіймав і раніше). Так і залишився тут жити, а згодом перевіз свою родину. Після закриття заводу (Попаснянський склозавод припинив діяльність у 2012 році - ред.) з дружиною купили дім і відкрили магазин одягу з Європи. У 2014 році зустріли у Попасній війну”, - розповідає чоловік.
Перші кроки у військовому волонтерстві
З перших днів російсько-української війни Попасна була лінією фронту. Усі підрозділи, що обороняли місто, потребували волонтерської допомоги. Вадим став одним з тих, хто підтримав захисників і захисниць, намагаючись закрити елементарні потреби.
“Волонтерською діяльністю почав займатися з 2016 року. У цей час багато знайомих з Луганської, Донецької, Дніпропетровської областей пішли служити в АТО (антитерористична операція – прим. ред.). Вони дзвонили та просили допомогти теплими речами, бо це був зимовий період. Можна сказати, що і зимовий час спонукав мене до «волонтерки», бо це дійсно було необхідно, і потреби актуальні”, — говорить пан Дунілін.
Волонтер одразу визначився із напрямком для надання допомоги – передові позиції на Луганщині та Донеччині.
“Багато разів їздив до хлопців у Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут. Звісно, відвідував і тих, хто «стояв» у Попасній, зокрема батальйон «Кривбас», який захищав місто. Часто перетинав блокпости цих міст, бо їздив за товаром для магазину. Так і знайомився з військовими, а моя машина стала впізнаваною. На блокпости завжди щось привозив на запити бійців, наприклад, теплі шкарпетки, рукавиці. І у такий спосіб обмінювалися інформацією, що ще їм треба”.
За словами Вадима, до повномасштабної війни всі запити від бійців з передової закривав власними коштами, донатами від друзів і знайомих.
“Все купував за свої кошти, допомагали рідні та друзі. Були військові, які згодом звільнялися зі служби та віддавали речі, щоб я розподілив за потребами іншим підрозділам. Кожен допомагав як міг”.
Ситуація на фронті у 2019 році внесла зміни у волонтерську діяльність чоловіка. Термінових і гострих потреб у бійців, що несли службу на Луганському і на деяких ділянках Донецької областей, не було, тому Вадим активно займатися волонтерством припинив.
Повномасштабна війна - причина поновлення волонтерства
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року Вадим Дунілін поновив волонтерську діяльність. Слід відзначити, що Попасна, яка вже стала рідною для чоловіка, і цього разу опинилися під шквальним вогнем російських військ і була найгарячішою точкою на Луганщині.
Бойовим бригадам, які воювали на Луганському напрямку, знову знадобилася допомога небайдужих. Оскільки потреби військових за часи війни змінилися, волонтерська діяльність Вадима також зазнала змін.
“З травня 2022 року знову почав волонтерити. Спочатку вкладав свої кошти, мені допомагав мій дядько пан Валерій, зв’язувався і з іншими волонтерами. А потім мені зателефонував попаснянин Олександр з проханням зібрати кошти на плитоноску та бронеплити нашому земляку. На сторінках своїх соцмереж я оголосив збір, і разом ми змогли зібрати суму та купити спорядження. Закупівля обійшлася приблизно у 8,5-10 тисяч. Це був мій перший такий «проєкт», з якого все і почалося. Надалі вже не зміг кинути, відмовити, тому що розумію, що треба робити, у людей є довіра до мене”, — пригадує Вадим.
У зв’язку з окупацією та знищенням російськими військами Попасної, 8 травня 2022 року Вадим разом із родиною змушений був виїхати у Дніпро. Попри втрату майна, роботи, друзів з фронту чоловік не втратив віри у перемогу, ЗСУ і продовжив допомагати військовим.
“Зараз дуже багато запитів від бойових підрозділів з різних напрямків. Але, на жаль, доводиться або відмовляти, або перенаправляти до інших волонтерів. У період повномасштабної війни я обрав для себе єдиний «напрямок» - допомагати попаснянам, які воюють. Їхні потреби публікую у соцмережах і у такий спосіб збираю кошти на екіпірування, тактичне спорядження, медицину тощо. Наразі співпрацюю з волонтерами, зокрема з Дніпропетровської області, які висилають посилки з необхідним, бо теж бачать мої дописи. Наприклад, нещодавно отримав посилку з турнікетами, в яку поклали ще й інші корисні речі. Одного разу волонтери допомогли мені придбати форму для попаснянина”.
Волонтерство 2016 року vs 2022-2023 років
Війна та волонтерство сьогодні відрізняються від попередніх років. Але незмінним залишається одне – незламність і бажання волонтерів допомогти бійцям наблизити перемогу та забезпечити їх усім необхідним. Вадим прокоментував потреби військових на різних етапах війни.
“У 2016 році бійці потребували елементарних речей, наприклад, одягу, взуття, засобів гігієни, чогось побутового, наближеного до «цивільного», оскільки і заробітна плата у них була менша. У ті час з військового я нічого не купував, бо, по-перше, воно дорого коштувало, по-друге, подібного нічого і не було, як зараз. Забезпечував тим, чого хлопці не могли купити через різні причини. Суми невеликі, але завжди приємно, коли тобі допомагають”.
Вадим розповідає, що під час повномасштабної війни волонтери більшу увагу приділяють закупівлі екіпірування, тактичного спорядження та дечого з технічного обладнання. Завжди є потреби у «медицині», засобах гігієни та предметах для облаштування позицій (маскувальні сітки, мішки, лопати тощо).
“Сьогодні ми говоримо не тільки про безпеку бійців, але й про зручність і наступ. «Волонтерка», яка доставляється на передову, повинна бути високої якості. Але однаково все швидко зношується. Ми маємо розуміти, де і в яких умовах перебувають наші хлопці. Півтора місяці тому я купував військовому керамічні плити. Коли він виходив з нуля під щільним обстрілом, елементи захисту, зокрема плити, зіпсувалися та перестали виконувати свою функцію. Зараз знову буду оголошувати збір на плитоноску та плити, бо він повертається на фронт”.
Це неодноразовий випадок, коли бійцям повторно купуються ті самі речі.
“Мені дзвонили хлопці і повідомили, що до них «прилетіло» і все згоріло. На щастя, всі живі, але залишилися без нічого. Знову збір, закупки. Намагаюся у посилки покласти щось із смаколиків, аби порадувати наших воїнів”, – розповідає волонтер.
Допомога землякам
Щодня потреба у військових волонтерах зростає. Це нелегка справа, тому не кожен може займатися нею постійно та умовно брати відповідальність за забезпечення бійця, бойової групи чи підрозділу. Вадим стверджує, що іноді виникають труднощі і зі збором певної суми. Донати, у порівнянні з першими днями війни, зменшилися й у його знайомих волонтерів.
“Збір коштів «йде хвилями»: коли вдається закривати швидко, а іноді може тривати декілька тижнів. Звісно, стало важче: не так багато людей донатять, але їх теж можна зрозуміти. Перед тим, як на щось оголосити збір, дивлюся, наскільки ця потреба дійсно важлива та коштовна. Якщо, наприклад, деякі військові просять щось дуже дороге та не затребуване – навіть не беруся за це, відмовляю”.
Волонтер зазначає, що найбільше йому донатять попасняни, оскільки він допомагає військовим родом з Попасної, які несуть службу на Луганському і Донецькому напрямках.
“Попасняни переказують кошти для своїх земляків. Приблизно 60-70% від суми закривають саме вони. Якщо людину, якій потрібна допомога, знають особисто, то це все відбувається ще швидше. Найголовніше – це довіра людей до мене, бо бачать, що кошти йдуть за призначенням”.
«Ти на своєму місці»
Від початку повномасштабного вторгнення щодня Вадим Дунілін всіляко намагається підтримати військовослужбовців на фронті. Він постійно тримає з ними зв’язок і переймається долею кожного.
“Хлопці повинні знати, що мають міцний тил, бути впевненими, за що борються. Йдеться мова не тільки про матеріальну допомогу, але й моральну. Бійцям треба усвідомлювати, що стоять на передовій недарма, що є люди, які з ними. Вони бачать запити та звіти на моїх сторінках у соцмережах, хто донатить. І це підтримує їхній дух”.
Чоловік зізнається, що робив спроби вступити до лав ЗСУ, аби воювати пліч-о-пліч зі своїми друзями, виборювати перемогу разом з ними.
“Хотів піти у підрозділи наступу. Коли про це розповів своїм бійцям, один з них сказав: «Ти на своєму фронті, на своєму місці. Не поспішай. Нам потрібен міцний тил»”.
Продовжувати волонтерську діяльність мотивує Вадима і його позиція “А хто, крім мене?!”. З якими труднощами не стикався б, але думки все завершити та відійти від справи не виникало.
“Хочу перемоги. Хочу повернутися у Попасну та працювати над її відновленням. Чи буду потім волонтерити? Навіть не знаю, бо, імовірніше, подібних зборів і потреб не буде”.
Волонтера було нагороджено грамотою від командувача Об'єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Павлюка, медаллю “За гідність та патріотизм” від голови Сєвєродонецької РДА Романа Власенка, подякою за вагомий внесок у наближення Перемоги, активну життєву позицію, патріотизм, турботу та безкорисну допомогу військовослужбовцям, які боронять нашу державу від російського агресора - від начальника Попаснянської МВА Миколи Ханатова.
Підтримай ЗСУ
Ви можете підтримати Вадима Дуніліна та його бійців донатами і поширенням дописів про допомогу у соцмережах.
ПриватБанк: 4149609009076151 Дунілін В.В.
Ощадбанк: 4790729914280557 Дунілін В.В.
Монобанк: 4441114461864934 Дунілін В.В.
Авторка: Юлія Канзеба
