Олена Богданова — директорка Комишуваського ліцею Попаснянської міської територіальної громади Луганської області. Ліцей відновив роботу онлайн після повномасштабного вторгнення, зберігши учнів та освітян.
Про те, як вдалося зберегли колектив, всіх учнів, про власні почуття Олена Володимирівна розповіла під час цьогорічного заходу “Фестиваль Думок”, а журналісти ТРИБУН записали.
Зберегли колектив та дітей
Олена Богданова мешкала в Попасній, а на роботу їздила в Комишуваху. Через близькість до лінії фронту до війни вже начебто звикли, але не очікували повномасштабної.
“Я хочу сказати, що проживала в місті Попасна, і це — практично лінія зіткнення, 4 кілометри. Тобто це червона лінія. Нас просто градами знищували”, — пригадує пані Олена.
“Коли вже у місті не було ані світла, ані газу, тоді кожен виїжджав сам по собі. 15 березня ми виїхали з сім'єю з Попасної. Тоді з’явився зв'язок і мені почали телефонувати вчителі, а я — їм. Постало питання, що робити нам далі”, — говорить пані Олена.
Освітянка зазначає, що більшість її колективу змогла евакуюватися у більш безпечні регіони країни.
“До початку квітня 85% педагогічного персоналу виїхали на територію України. І вони питали, що ми будемо робити. А тоді почали телефонувати батьки і казати: “Що робити: навчальний рік. Треба якось його закінчувати”. І ми 20 квітня відновили дистанційне навчання”, — говорить директорка.
Пані Олена зазначає, що з 2016 року ліцей поступово оновлював матеріально-технічно базу та створював комфортний простір для молоді.
“З 2016 року завдяки співпраці з міжнародними організаціями ми обладнали наш заклад освіти технікою, відбудували те, про що мріяли. Хотіли жити, працювати та навчатися разом з дітворою”.
Директорка ліцею говорить, що тоді, під обстрілами, не змогла евакуювати всю техніку, бо боялася, що не виїде з нею.
Світова пандемія натренувала
“Ковід дав нам дуже потужну можливість навчитися використовувати сучасні віртуальні технології. І коли ми виїхали і закінчили навчальний рік, постало питання, як запуститися на новий навчальний рік, 2022-23. І ви знаєте, ми пройшли його нормально, зберегли дітей”.
Пані Олена також говорить про те, що, їм вдалося набрати навіть перший клас. Настільки потужний у ліцея рівень довіри від мешканців громади.
“Не пішли від нас діти. Хоча 60% дітей мого закладу перебувають на заході України, де офлайн навчання відкрили. І ми думали, що діти побіжать, але вони не побігли”.
Також освітянка говорить про власну відповідальність перед колективом.
“Я відповідаю і за вчителів. Коли ти бачиш їхні очі, а люди виїхали без речей, часто з одною сумкою. І в тебе немає ані дому, ні роботи. І вони на тебе мовчки дивляться так… І очима питають: буде все добре чи ні. І ти повинен сказати: “Так, буде, і ми з вами підемо далі”. Це мене, напевно, тримає та мотивує”, — говорить Олена Богданова.
Діти, батьки і вчителі. І наш заклад існує. Ми існуємо, ми є, хоча й без стін. І, мабуть, цей зв'язок нас і поєднує
В ліцеї зараз немає вакантних посад.
“У мене запитали, чи є у нас вакансії. А у мене їх нема, тому що весь колектив залишився зі мною. Чи я з ним. Тобто ми залишилися разом. Діти, батьки і вчителі. І наш заклад існує. Ми існуємо, ми є, хоча й без стін. І, мабуть, цей зв'язок нас і поєднує”.
Діти — найбільша цінність
У Комишуваському ліцеї Попаснянської міської територіальної громади Луганської області наразі вчиться 151 дитина.
“Коли давати дотації — ми село, а коли давати навантаження додаткове — тоді ми місто. Тобто ми не підпадаємо під жодні преференції, але як є. Тому для нас 151 дитина на теперішній час – це дуже багато. В 2021-22-му, коли ми евакуювалися, у мене всього було 95 дітей, а зараз у мене 151. Тобто розумієте, ми навіть спрацювали на плюс”.
Найбільший біль, зазначає пані Олена, — неможливість влаштувати для своїх дітей справжні випускні. Вдома.
“Коли мені випускник минулого року на останньому дзвонику сказав: “Олено Володимирівно, ми обов'язково з вами відсвяткуємо наш випускний бал на подвір'ї нашої школи”. І, знаєте, заради цього вже варто працювати. Це не дає можливості мені піти зараз з професії, просто все це кинути”.
Олена говорить, що освітянство — це поклик душі. Без нього неможливо бути хорошим вчителем. А ще — це про терпіння та надію.
"Тепер кажу своїм колегам так: “Не знаю, чи будемо працювати в наступному році, знаю одне — що в цьому році ми запустилися і дійдемо до кінця навчального року”. Що буде потім — не знаю, тому нікому нічого не обіцяю, і не будую жодних планів”.
