Російське повномасштабне вторгнення спричинило виникнення питань, розібратись в яких без допомоги спеціаліста важко. Як триматись, якщо пропадає зв'язок із рідними в окупації і неможливо дізнатися, як у них справи? Як змиритися з тим, що рідні не хочуть, або просто не мають можливості виїхати з тимчасово окупованої території? Як знайти втрачене відчуття дому на новому місці життя?
Журналістка ТРИБУН поспілкувалася із психологинею з Лисичанська Дар'єю Челноковою, яка знайшла відповіді на найпоширеніші запитання від переселенців.
Як тримати себе в руках, коли пропадає зв'язок із рідними і неможливо дізнатися, як у них справи?
– Коли ви не можете додзвонитись до рідних, ви одразу впадаєте в стан підвищеної тривоги, і це нормально в такій ситуації, – розповіла спеціалістка.
Стан тривоги приводить вас до катастрофізації мислення, тобто ви уявляєте найгірше, що може статися з вашими рідними. Від цього стан тривоги підвищується ще більше. В стані тривоги ви також не можете сприймати світ об'єктивно, до голови лізуть тільки найгірші ситуації.
– Тут потрібно працювати з вашою тривогою та тривожним фоном. Для цього гарно підходять методи саморегуляції емоційного стану, такі як: діафрагмальне дихання, аутотренінг, але найголовнішим є психотерапія. Також рекомендую всім, хто переживає складні часи філософію Стоїцизму. Саме цю філософію називають філософією важких часів.
Як змиритися з тим, що рідні не хочуть, або не мають можливості виїхати з тимчасово окупованої території?
Психологиня зауважує: не хочуть і не мають можливості – це різні речі. Втім, на її думку, потрібно мати повагу до вибору інших, навіть якщо їхній вибір не збігається з вашим.
– Подумайте, чим ви можете їм допомогти, коли вони знаходяться в окупації. Можливо вони потребують вашої допомоги, а не наказів що їм робити з їхнім життям. Є люди, котрі почувають себе набагато краще в рідному домі, який на окупованій території, аніж ті, хто в безпеці закордоном.
Не можу знайти своє місце в чужому селі, місті. Не відчуваю себе як вдома. Як з цим жити?
– Є низка питань та завдань, які варто поставити собі, якщо ви опинились в такому стані, – вважає психологиня.
Серед таких:
- Пригадайте про що ви мріяли, бувши в рідному місті, але так і не дійшли до реалізації?
- Будьте конкретними у своїх бажаннях. Визначте мету, куди ви хотіли б рухатись.
- Чого ви хочете?
- На що готові заради пошуку свого місця?
- Скільки часу ви дасте собі, щоб знайти те місце, в котрому вам комфортно?
Все залежить від того, на чому ви концентруєте свою увагу. Якщо ви, наприклад, звикли досягати свого за будь-яких обставин – спробуйте змінити вектор. Якщо у вас не виходить якийсь рід діяльності – спробуйте інший. Не зупиняйтесь в пошуках, якщо ще не визначились що дійсно вам по душі. Наполегливість це добре, але не завжди актуально при нинішніх обставинах нашого з вами життя.
Цей “пошук себе” колись вичерпається, але ви отримаєте цінний досвід, де ви спробували себе в багатьох напрямках і один з них вам точно підійде.
Я пережив/пережила травму — бачила, як гинуть люди внаслідок обстрілів. Мені сняться жахи. Чи можна з цим щось зробити?
Якщо вам сняться жахи, маєте флешбеки, поганий сон, перепади настрою, страх - краще за все звернутись за професіональною допомогою психолога, який працює саме в цьому напрямку.
– Якщо затягнути ці відчуття – стан може погіршитись. Бо з цим треба працювати і чим скоріше – тим краще для вас. Наразі це єдине, що я можу рекомендувати, бо людина, яка має такі наслідки травми, потребує індивідуальної бесіди, зважаючи на її особистий травматичний досвід та характер її особистості.
Я відчуваю провину за те, що не хочу повертатися в Україну. Я просто хочу жити зараз. Що мені робити?
– Якщо ви доросла та самостійна людина ви маєте право самостійно вирішувати де вам бути, де жити і з ким, – запевняє спеціалістка.
До військових дій люди мігрували в інші країни в пошуках кращого життя і це нормально. Якщо батьки наполягають на поверненні, спробуйте пояснити їм, чому вам краще там, де ви є зараз. Якщо вони не зможуть зрозуміти і продовжать викликати у вас відчуття провини – не спілкуйтесь на цю тему. Переводіть цю тему на іншу, стрімко закінчуйте розмову, говоріть про все, окрім цього. Дзвоніть знову через якийсь час та починайте говорити на будь-які приємні теми. Не дозволяйте нав'язувати вам відчуття провини. Тільки ви знаєте що для вас є краще життя.
– Відчуття провини треба позбавитись, можна за допомогою спеціаліста, бо самостійно об'єктивно оцінити свій стан дуже важко. Відчуття провини заважає вам рухатись вперед і додає сумнівів у правильності вашого вибору.
Я живу в Україні, волонтерю, працюю, доначу, їжджу на деокуповані території фільмувати війну, але після перемоги хочу поїхати з України. Мені соромно. І я не знаю, як себе перебороти.
– Ваш сором з'явився раніше, аніж ви поїхали з України. Так це не має працювати. Я вам пропоную сконцентруватись на тому, як багато ви робите зараз. Це надвелика допомога.
Жодний хірург не може працювати постійно без вихідних, в нього мають бути колеги на заміну. А колись хірург виходить на пенсію. Після закінчення війни багато людей планують повернутись в Україну, котрі зараз з дітьми мають бути в безпеці, наприклад.
– Саме ці люди замінять вас, вони продовжать займатися справами країни, а ви зможете отримати відпочинок, на який заслуговуєте.
У контексті повномасштабного вторгнення та вимушеного переселення люди часто стикаються з емоційними та психологічними труднощами, які пов’язані із втратою зв'язку з рідними, нездатністю адаптуватися в новому місці проживання та психологічними травмами, які були отримані під час конфлікту. Відчуття вини, невпевненості та зневіри є звичайними для багатьох, хто пережив такі події.
Важливо звертатися за підтримкою до спеціалістів, оскільки психологічний комфорт та добробут є ключовими для подолання труднощів та знаходження нового життєвого шляху, незалежного від обставин. Самопізнання, розуміння своїх емоцій та професійна допомога — це ключ до особистісного зростання та адаптації.
Читайте також: Від туги до нового початку: поради психологині для переселенців
