Захищати своє - це те, що мотивувало до вступу у лави Збройних сил України Олексія з Луганщини. Ще за часів АТО він відправився на передові позиції рідного краю, обороняв Щастя, його околиці та Кримське. Здобутий досвід знадобився і у період повномасштабного вторгнення. Проте цього разу тримає оборону та знищує ворога зокрема на Донецькому напрямку. Змінив бригаду, спеціальність, але незмінним залишилося бажання продовжувати боротьбу до здобуття перемоги.
Журналістка ТРИБУН поговорила з бійцем про те, як відбувалися штурми на Бахмутському напрямку, що повинні усвідомити цивільні, та в чому сила легендарної Третьої окремої штурмової бригади
Перший бойовий досвід у складі ДШВ
Вступити до лав Збройних сил України Олексія змотивували патріотична позиція та війна, яка тривала у рідному краї. Будучи студентом, хлопець вирішив відмовитися від подальшого навчання та пов'язаних з цим перспектив і стати на захист країни. У 2017 році він уклав перший контракт з 81-ою окремою аеромобільною бригадою, обійнявши посаду кулеметника десантно-штурмової роти.
Бойовий шлях Олексій розпочав у рідній Луганській області. Саме тут відбувся його перший “вихід” і перший обстріл. Отримав досвід і навички, які знадобилися йому у подальшій службі. Військовий обороняв Щастя та його околиці, брав участь у боях за село Кримське Сєвєродонецького району. З 2014 року Кримське вважалося одним із “гарячих” і активним місцем ведення бойовий дій. Постійні обстріли з боку російських військ знищували населений пункт і змушували місцевих виїжджати на безпечну територію.
“З бойових виїздів до повномасштабного вторгнення мені найбільше запам’яталося Кримське. Там постійно велися стрілецькі бої. Наша задача полягала у веденні спостереження та наданні відсічі ворогу. Нас “крили”. Потрапляли й під мінометні обстріли, які саме тоді вважалися рідкістю на деяких ділянках. Між нашими і ворожими спостережними пунктами було 70 метрів. Ми іноді навіть перегукувалися”, – розповідає Олексій.
Військова служба для хлопця стала буденністю. В умовах війни звикається до “побуту”, життя в окопах, погодних умов, тому щось вирізнити “незвичайне” складно. Проте Олексій із задоволенням пригадує навчання, на яких вперше у житті зробив стрибок з парашутом.
“Стрибки з парашутом – це обов’язкова для виконання програма у десантно-штурмових військах. Треба зробити 5 стрибків на рік. Мій дебютний був з висоти 800 метрів, а далі вже більш бойові – з 600 метрів. По відчуттях можу сказати, що набувається впевненість і виробляється стресостійкість”.
За словами бійця, усі військові навчання, які проходив у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади, були цікавими та корисними. Хоч наразі несе службу в іншому місці та виконує зовсім інші обов’язки, але здобутий досвід у ДШВ запам’ятався надовго.
“Навчання були різні по проходженню та задачам. Завжди відпрацьовували рейдові дії, висадку десанту. Одного разу робили висадку з МІ-8 на канатах без страхувальних засобів. Ціль була – захопити переправу, по якій проходила наша колона, і з якою потім продовжити виконувати задачу”, – коментує Олексій.
У жовтні 2020 року десантник звільнився у зв’язку із закінченням контракту. Аби не втратити навички і бути готовим у разі загострення обстановки, Олексій у 2021 році проходив збори. Цього ж року військовий взяв участь у параді на честь 30-річчя Незалежності України у “коробці” оперативного резерву №1.
Повернувся на “передову” Луганщини
Після демобілізації Олексій розглядав варіант поновлення на службі. Але ніхто не очікував, що це доведеться зробити у найближчий час і одразу відправитися у бій. Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну хлопець вже вранці 24 лютого 2022 року призвався.
“Мені 23 лютого подзвонили з військового комісаріату та наказали прибути наступного дня о 8 ранку. Що я і зробив. У цей час вже велися обстріли неподалік мого села. На жаль, воно дуже швидко та без боїв опинилося під окупацією. Під вечір 24 лютого мене відправили на позиції неподалік Сєвєродонецька у складі 79-ої окремої десантно-штурмової бригади на посаді кулеметника десантно-штурмової роти”, – зазначає боєць.
Олексій воював у передмісті Сєвєродонецька до середини квітня 2022 року. Протягом цього періоду російська армія атакувала, здійснювала наступальні дії та цілодобово обстрілювала ЗСУ і місто. Їхньою метою було “взяти” населений пункт будь-якою ціною. За словами десантника, разом з побратимами вони також контратакували та не давали ворогу просунутися далі.
Під час боїв відстань між українськими та російськими позиціями зменшувалася. Тому вести спостереження треба було максимально уважно з готовністю оперативно дати відсіч окупантам. Олексій розповів про один із подібних випадків, коли довелося “зустрічати” “незваних гостей” ледь не на своїх позиціях.
“Сосновий ліс. Ранок. Ми побачили 70 окупантів. Коли нас було 10. Одразу передали інформацію артилерії, і вона їх «накрила». Потім знову помітили групу з трьох осіб, яка йшла прямо на нас, але нас і не бачила. Відстань десь приблизно 70 метрів. Можливо, це були ті, що залишилися після обстрілу, або нові, що шукали свої пости. Їхні позиції неподалік розташовувалися. Оскільки це ліс, то могли заблукати. Дізнавшись, що це точно ворог і наших поблизості немає, – відкрили вогонь на ураження, аби не вийшли на нас. Ми змогли забрати у них документи та зброю. В одного була гвинтівка Мосіна, у іншого – паспорт т.зв. «ЛНР»”.
Відчув запах крові
У період повномасштабної війни географія участі Олексія у боях та утриманні позицій значно розширилася. Після Луганського напрямку бійця перекинули на Донецький, де він і досі воює. Тоді ворог почав проривати оборону на Лиманському напрямку, тому було ухвалене рішення перевести десантників для зупинення наступу.
“Ми потрапили в село Зарічне. Воно мені запам’ятається надовго. Дуже важкі бої. Нас «закидували» артилерією. Це не АТО/ООС. Подібні артобстріли були лише на початку 2014 року. А зараз «гради» - це вже щось несерйозне та звичне. Тут літають авіаційні бомби. Трохи менше тижня тримали оборону. Після чого ворог усе-таки зміг зайти на околиці села, а через декілька днів повністю «вибити» нас”, - згадує військовий.
Бої мають свої наслідки – втрати чи поранених побратимів. Олексію доводилося займатися евакуацією 200-х і 300-х.
“Коли на Донецькому напрямку проводив евакуацію поранених і загиблих, відчув запах крові. Це запам’яталося. Назавжди”, – говорить військовий.
Без перепочинку окупанти продовжували наступати у бік Ямполя та Лиману. Вони намагалися витіснити українських бійців, постійно обстрілюючи з різних калібрів.
“На Лимані нам вдалося закріпитися. Приблизно місяць тримали оборону, зокрема на околицях і в лісі, де також російські війська намагалися прорватися. Там же знищили половину диверсійної групи, яка «заблукала» у лісі. Інша частина, ймовірно, відійшла назад”, – розповідає кулеметник.
Згодом Олексій разом зі своїм підрозділом відійшли з Лиману за річку Сіверський Донець. І продовжили вступати у бій з противником.
“Більше тижня ми заходили через напівзруйнований міст назад. Коли відступали на човнах, по нас вівся сильний вогонь. Російські війська накривали міст авіацією, а наш особовий склад - мінометами, «градами», касетними боєприпасами. Єдине - під ранок пішов дощ, і ворог нас з повітря не бачив”
Окупанти не зменшували інтенсивність штурмів. Намагалися прорвати оборону та окуповувати якомога більше населених пунктів. Підрозділ, у якому ніс службу Олексій, знову “перекинули”. Цього разу “гарячою” точкою для бійця було село Богородичне.
“Під час бойових дій під Богородичним отримав осколкове поранення. Мене відправили на лікування, а після - на реабілітацію. Коли повернувся на бойові, дізнався, що біля наших позицій знищено 12 російських танків. Тут тримали оборону місяць”, – коментує десантник.
Крайньою позицією Олексія, куди його було направлено для стримування наступу у складі 79-ої окремої десантно-штурмової бригади на посаді кулеметника, стала Мар’їнка. На жаль, тут він отримав друге поранення.
“Вести бої за Мар’їнку було складно. Артилерійський і танковий вогонь не вщухали. Нас тижнями «рівняли». Штурмувати, навіть невеликими групами, майже неможливо. За рік ворогу вдалося захопити лише декілька посадок. І це при шквальному вогні”, – розповідає Олексій.
З Мар’їнки все розпочалося. На новому місці дислокації боєць навчився управляти квадрокоптером і здійснив свій перший виліт.
“Перший виліт зробив на квадрокоптері DJI Air 2S. Потрібно було оглянути передні районні позиції на наявність ворога, чим вони займаються, що у них відбувається. “Літати” не так стрьомно, як йти на дальній спостережний пост, який постійно обстрілюють”
Змінив кулемет на дрон
У грудні 2022 року Олексій вирішив змінити не тільки спеціальність, але й бригаду. Заповнивши анкету та пройшовши співбесіду, військовий долучився до розвідувальної роти Третьої окремої штурмової бригади (3 ОШБр). Почалася підготовка до виїзду на передову. На полігоні бійця навчили керувати дронами, “літати”, працювати із “скидами”.
“У січні 2023 року ми виїхали на Бахмутський напрямок. З перших днів мені ставили різні задачі: вести постійну розвідку, робити вночі супровід своїх груп, спостерігати за ворогом, коригувати артилерію. Майже 2 місяці робив нічні вильоти. Тоді у ворога не було засобів, щоб нам протидіяти. Але зараз у них є все”, – говорить Олексій.
Згодом діяльність військовослужбовця набирала обертів. Дедалі більше почав займатися скидами, збільшилося завдань з розвідки, відмічав координати та писав звіти. Результат його успішної роботи - корисна інформація. Наприклад, виявлення ворожих вогневих засобів, окопів, протитанкових мінних полей.
“Наш підрозділ виконує завдання для всієї бригади. Ми їздимо по всіх позиціях, літаємо на всіх напрямках. Відповідно, знаємо, де діють наші бійці, всю обстановку. Іноді вдавалося залітати глибоко у тил ворога. Куди, наприклад, більшість пілотів не долітали з різних причин і не дивилися”, – каже хлопець.
Свій перший скид у складі 3 ОШБр Олексій зробив з квадрокоптера Autel. “Вог” було скинути на позицію ворога. Щодо вражень, які виникають під час роботи, військовий спокійно відповідає: “Як гра на комп’ютері”. Із мінусів - багато втрачається дронів при “скидах”, адже він робиться безпосередньо над самим окупантом. На їх позиціях часто працюють окопні РЕБ або збивають автоматами.
Порівнюючи свою діяльність у складі 79-ої окремої десантно-штурмової бригади та 3-ї окремої штурмової бригади, Олексій відзначає, що вести аеророзвідку цікавіше. Проте здобутий досвід теж має значення.
“На дронах бачу всю обстановку. А ось коли сидиш в окопах, то не знаєш навіть, що відбувається у 100 метрах від тебе. Також є можливість знайти ворога, його техніку, щось знищити, забезпечити штурмовикам прохід кудись. Трохи безпечніше, але ми також є ціллю для ворога. Єдине, не потрібно нікуди підповзати”.
У боях за Бахмут
Бахмут - один з найгарячіших напрямків на Донецькому напрямку. Російські війська не припиняють штурмувати як місто, так і населені пункти в околицях. Кожен кілометр вартує життів. Олексій із своїм підрозділом безпосередньо беруть участь у боях. Їхня специфіка роботи допомагає штурмовикам вдало виконувати задачі, а також нищити ворога “з неба”.
Військовий відзначив один із штурмів, здійснений українськими бійцями, який пройшов не тільки вдало, але й відносно швидко. Під час бою йому вдалося зробити успішні “скиди” на ворога та забезпечити прохід побратимам для подальшого просування.
“Штурмовики не могли просуватися через те, що їм у фланг російські війська відкривали вогонь. Тобто стріляли по ним не тільки по ходу їх руху, але й вбік. За допомогою двох дронів ми почали закидувати ворога гранатами та «вогами». Окупанти у цей момент відволікалися на «скиди», тому не вели вогонь по нашій піхоті. До речі, вдалося знищити одного «особо активного». Після цього побратими змогли пройти ту ділянку і продовжити рух, стріляючи в одну сторону. Російські військові почали відступати через те, що ми атакували штурмом і «скидами» одночасно. Наша робота забезпечила менші втрати піхоті та прохід, можливість подальших дій”, – згадує Олексій.
Відтоді бійця активно залучають на “скиди” під час штурмів. Їх він робив і у період контрнаступу, про який так багато говорили у медіа.
“Для нас контрнаступ розпочався ще у травні. Моєю задачею було заважати противнику вести вогонь. Пам’ятаю своє гарне влучення у ворожий бліндаж. До цього його «відкрила» наша арта. Ну, а ми закинули туди гранату. Окупанти покинули своє так зване укриття - відступили”.
Попри успішні штурми, атаки дронами ворожих позицій, просування на декілька кілометрів, не варто завчасно радіти та чекати швидкої перемоги та деокупації. Цивільні повинні почути військових, які перебувають на фронті, та усвідомити, що відбувається насправді, зокрема на Бахмутському напрямку.
“Перемоги швидкої не буде. Гине та отримує поранення не тільки ворог, але багато й наших людей. Ніхто не повинен сподіватися, що контрнаступ - це швидко. Це дуже важкі бої з серйозним ворогом. У нього є переваги у живій силі. Так, використання дронів - круто й іноді ефективніше. Але дрони посадку не штурмануть. В окупантів також є своє виробництво ракет, боєприпасів, що теж впливає”, – зазначає Олексій.
Військовослужбовець готовий і надалі продовжувати службу, удосконалювати навики “польотів”, відпрацьовувати “скиди” та знаходити нові можливості для знищення ворога.
“Мені подобається моя справа. Завжди цікаво, що знаходиться хоча б у трьох кілометрах у тилу ворога. Неодноразово знаходив їхні ПТРК, мінні поля. Хоч ми більше робимо «скидів» на окупантів на передніях краях під час штурму, де їх краще видно. Я можу залетіти на 5,5 км вглиб до них і скинути «подарунок». Правда, для цього треба певні умови: вітер, дія РЕБ тощо”.
Говорячи про Третю окрему штурмову бригаду, Олексій впевнений, що сила — у мотивації.
“У людях. В їх вмотивованісті та прагненні звільнити наші території, знищити ворога. Серед мого підрозділу дуже багато людей з Києва, які не мали відношення до АТО/ООС. Цивільні люди, які не несли службу в армії. Так, є ті, хто брали участь у війні, але, на жаль, на сьогоднішній день таких залишилося небагато…”, – з впевненістю відповів військовий з Луганщини.
