Розвиток залізничного руху на сході України суттєво вплинув на індустріалізацію регіону. Яким чином виник перший залізничний напрямок в Луганській області? Яка його роль у сучасній Луганщині?
Про все це й не тільки в інтерв’ю виданню ТРИБУН розповів доктор історичних наук, професор Олександр Набока.
— Відколи бере початок розвиток залізничного руху на Луганщині?
— Розвиток залізничного сполучення на Луганщині пов'язаний із кількома факторами. Перш за все - з динамічною індустріалізацією краю у другій половині 19 століття. Ще з появою Луганського ливарного заводу наприкінці 18 століття відчувається брак інфраструктурної системи, яка б об'єднувала Луганськ з провідними регіонами Російської імперії та Наддніпрянської України. Зокрема, без надійного залізничного підвозу неможливо було забезпечення вугіллям і, що важливо, - готовими гарматами головної чорноморської бази Російської імперії - Севастополя. Ще у 1841 році дворянин Воронцов розробляв проєкт будівництва залізничного сполучення, яке б поєднало Лисичанськ (де була перша шахта Донбасу) із азовським узбережжям, проте його було відхилено. Ця проблема, яку відзначав ще Карл Густав Гаскойн, стала однією з головних причин поразки Росії у Кримській війні 1853 - 1856 років. Тому, як відомо, продавши Аляску, імператор Олександр ІІ переважну частину з отриманих 9 мільйонів доларів спрямував на те, щоб побудувати в європейській частині імперії першу залізницю. Лугансько-Донецький її напрям отримав назву “Донецька кам'яновугільна залізниця”, й почав будуватися у 70-х роках 19 століття. У 1878 році була побудована станція “Луганськ”. Цікаво, що деякий час Донецька кам'яновугільна залізниця була приватною і її правління було розташоване саме у Луганську. Проте вже у 1870-х роках її приєднали до державної Катерининської залізниці, будівництво якої продовжувалося у 80 - 90-х роках 19 століття. Саме у 90 роки її гілки поєднали індустріальні регіони Катеринославської губернії (сучасний південь та захід Луганської області) із аграрними регіонами Старобільського повіту Харківської губернії (сучасна північ Луганської області). Так постала ключова з точки зору поєднання Донбасу, Слобожанщини із Києвом станція Сватова Лучка (Сватове)
— А які гілки у залізничному руху нашої області почали з'являтися із часом?
— Подальший розвиток залізничної гілки припадає на радянські часи. Можна згадати, зокрема, що у 30-х роках 19 століття була побудована станція Старобільськ, через яку проходила залізнична гілка, що прямо поєднувала аграрну північ Луганської області із Москвою. Сама станція була побудована ще у 1895 року, але у 30-х роках 19 століття вона отримала ключове значення після будівництва у 1932 - 1938 роках лінії Москва-Валуйки-Дебальцево.
— Це одразу були поїзди, які перевозили людей?
— Здається, були й пасажирські потяги. Принаймні пасажирське сполучення з'явилося майже одразу із індустріальним. Проте білет коштував досить дорого. Доводилося читати, що білет у ІІІ класі (аналог сучасного плацкарту) наприкінці 19 століття коштував з Одеси до Москви, через наші регіони, близько 25 рублів. У той час, як місячна зарплата земського вчителя становила 45 рублів.
— Чи важлива була залізниця на Луганщині для транспортної системи України?
— Без сумніву, що важлива. Особливо гілка Лисичанськ- -Сватове-Купянськ-Харків-Київ, яка є єдиною, що поєднує наш край з іншими регіонами України.
— Розкажіть як вплинула залізниця і вся промисловість, пов’язана з нею, на ріст Луганська та інших поселень?
— Залізниця сприяла різкому пожвавленню економічної активності регіонів, через які проходило залізничне сполучення. Мова йде як про індустріальні райони, так і аграрні райони Півночі. Залізниця відіграла ту роль, яку закладали ініціатори її створення. Вона поєднала Луганщину із провідними споживачами її продукції - півднем України, куди йшло лисичанське вугілля, гармати з Луганська, зерно зі Старобільщини.
— А що сталося із залізничним рухом у Луганській області після початку війни у 2014 році? Чи зазнав він складностей?
— Війна 2014 року нанесла серйозного удару по залізничному руху нашої області. Було фактично припинено сполучення між північними частинами області та, наприклад, Станицею Луганською. Оскільки кінцевий пункт цієї гілки - Дебальцево - опинився під окупацією. Тож усі гілки, які вели з Росії та до неї, були закриті. Запуск дизель-поїзда, який поєднав північні райони краю із Станицею, дещо вирішив цю проблему. Важливо, що Україна зберігала контроль над гілкою Лисичанськ-Сватове-Куп’янськ, яка була головною системою забезпечення потреб української армії у 2014 - 2022 роках.
— В Станиці Луганській є вулиця та станція “Москва-Донбас”, чи погоджуєтеся ви із твердженням місцевих, що саме станція минулого століття дала Станиці вижити?
— Ну, вона зіграла значну роль в оживленні аграрного краю, дозволила місцевим людям здійснювати трудову міграцію, збільшився експорт місцевої аграрної продукції у різні регіони Російської імперії. Але щоб мова йшла про виживання - то перебільшення. Вона була частиною логістики господарської системи, але вважати місцеву залізницю “дорогою життя” - то вже ідеологічне перебільшення.
— А що вам, як людині, найбільше подобається в історії залізничного транспорту на Луганщині?
— Мабуть, найголовнішим героєм залізничної історії Луганщини, я вважаю німецького комерсанта Густава Гартмана, який у 1896 році заснував у Луганську “Луганський паровозобудівний завод”. Він оживив економічну ситуацію у місті та визначив специфіку його розвитку. Також повернув луганським жінкам чоловіків, оскільки останні не мали постійної роботи у місті. Тоді жінки працювали на патронному заводі. Тож Гартман, він сам це зазначав, дав їм роботу.
— Можете розповісти, що сталося із залізничними вузлами в області після вторгнення у 2022 році?
— На жаль, усі вони були захопленні і зараз працюють на забезпечення ворожої армії. Зокрема, лінія Валуйки-Старобільськ дозволяє забезпечити постачання російського угрупування, яке зараз веде наступ на Купянськ.
— На ваш погляд, після деокупації можливо буде відновити ці вузли та що для цього буде потрібно?
— Вузли потрібно буде відновлювати. Зокрема це стосується лінії Лисичанськ-Сватове-Куп’янськ-Харків, яка є важливою для нашого регіону особливо зі сторони логістики.
