Історію Луганської області пропаганда російського сусіда завжди пов'язує з існуванням Російської імперії, а згодом і самою РФ. Так, популярні тези, які сьогодні будемо спростовувати, звучать як "Луганская область - исконно российский регион", "На Донбассе всегда говорили на русском".
"Наш выбор был сделан еще в 2014 году. Сегодня мы уверенно готовы его подтвердить. Луганская Народная Республика всегда была русской землей. И луганчане всегда будут солидарны с многонациональным народом России", - каже колаборант та бойовик угруповання "ЛНР" Леонід Пасічник російському диктатору.
"Была ли русской землёй?"
Одним із способів зменшити спотворення історії є фотодокази. Так, фотодокументи належать до новітніх історичних джерел і посідають окреме місце серед документальних пам’яток. Тож подивимось декілька фото з минулого обласного центру Луганської області - Луганська.
На фотографіях, відзнятих приблизно у 1958-1965 роках - магазин "Тканини". Як бачимо, назва написана українською. Сьогодні на місці будівлі стоїть Луганський обласний краєзнавчий музей. Цей кадр спростовує фейк російських пропагандистів про те, що на Луганщині ніколи українською мовою не послуговувались.
Або наступне фото:
На ньому - "Будинок одягу". І знову вивіска написана українською мовою. Фото зроблено 13.05.1971 Романом Азріелем. Сьогодні на цьому місці в окупованому Луганську торгівельний центр "ГУМ".
Також в Луганську випускали газету українською мовою, називалась вона "Ворошиловградська правда", випуск від 21 червня 1941 року:
Це свідчить про наявність україномовного культурного середовища в той час. Щоправда, у 1935 Луганськ був перейменований у Ворошиловград, відповідно лише з 1935 по 1942 рік газета називалася "Ворошиловградська правда", а до цього і після - " Луганська правда".
До речі, на фото газети - стаття про ТСОАВІАХІМ - товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву в СРСР:
"Недавно в м. Ворошиловграді було проведено військово-тактичні навчання Тсоавіахімівців . На фото: рота мотоциклістів м. Ворошиловграда, яка брала участь в навчаннях".
А ось світлини, зроблені на фестивалі молоді Ворошиловградського державного педагогічного інституту, 1956 рік:
Дівчата на святі в національному українському одязі - віночки, вишиванки, керсетки.
Тож всі ці кадри свідчать про існування української мови, традицій, а отже і самих українців в Луганській області, що знищує російські наративи.
Доктор філологічних наук, професор Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Віктор Ужченко говорив, що в Луганській області панує суржик, й основа його таки українська. А думка, що регіон розмовляє російською мовою, помилкова.
Telegram-канал "АРТЮХ" опублікував лист, яким поділився підписник з Кремінної, він датується 1968 роком. Особисте листування українською є доказом того, що наша мова не лише існувала на Луганщині, а й активно використовувалась.
Це унікальне фото, на якому діти на уроці вивчають роман українського письменника Панаса Мирного, написаний у співавторстві з Іваном Біликом, - "Хіба ревуть воли як ясла повні?". В соцмережах стверджують, що кадри датуються 1965 роком, а відзняті у Трьохізбенці Щастинської громади у Луганської області.
На дошці написано:
Життя Максима (герой твору):
1) "Старий січовик Мирон Гудзь натхнув свою душу в молодесеньку душу онука Максима".
2) Село Піски в неволі.
3) Тяжка хліборобська доля Івана Гудзя – Максимового батька.
4) Бешкетування "Махамеда".
5) В солдатчині.
Важливо, що це був перший "роман з народного життя", у якому, за визначенням Івана Франка, "змальовано майже столітню історію українського села" та розкрито тогочасну дійсність в усіх її складнощах і суперечностях.
І наостанок - Москва.
Українські піонери міста Луганськ! (не Луганск) на I Всесоюзному зльоті піонерів у Москві в 1929 році.
І все це було на Луганщині. Ці кадри - лише мала частина історії, яку нещадно знищують росіяни. Луганщина була, є і буде Україною.
Читайте також: Чи виплачують допомогу на проживання ВПО, які виїжджають з окупації: роз’яснення правозахисниці.
