В більш мирні часи Оскільське водосховище було місцем відпочинку для багатьох мешканців Харківщини, Луганщини та Донеччини. А ще — це осередок рибалок. Однак у розпал бойових дій у 2022 році греблю водосховища було підірвано.
Днями журналіст видання Трибун мав змогу побачити наживо наслідки завданого росіянами екоциду в Харківській області, тож вирішив поділитися побаченим у репортажі.
Приїздимо на греблю вранці. Сонце тільки но встало, але життя вже жвавішає на гідровузлі колишньої ГЕС. Рибалки поступово займають місця, літають ластівки з голубами, та бригада працівників потроху розпочинає роботу з ремонту.
Нас зупиняє охоронець Павло.
“Не можна тут швендяти, бачите, в якому стані дамба?”, - говорить він.
Для нього це звичайний робочий день, схожий на тисячі таких самих у минулому. Працює охоронцем вже понад 15 років та болісно сприймає те, що сталося. Розповідає, що майбутнє дамби під питанням, і наразі достеменно невідомо, коли та в як закінчаться роботи.
"В такому вигляді тут немає чого ремонтувати, все розбито вщент. Потрібно розібрати практично все та відбудовувати майже з нуля,” — продовжує охоронець.
Поки спілкуємося з Павлом, чуємо глухі вибухи десь східніше. Лінія бойового зіткнення звідси не так вже й далеко, лише 37 кілометрів відділяє нас від ворога, що так любить називати нас "братнім народом".
"Коли у вересні 2022 року через контрнаступ ЗСУ росіяни тікали з Харківської області, вони підірвали запорні конструкції греблі, заклавши вибухівку. За планом це мало зупинити наших військових, підтопивши прилеглі території. Але очікуваного результату це не дало. Натомість було повністю знищене водосховище, що призвело до катастрофічних наслідків. Водосховище втратило до 70 відсотків води, нині від нього залишилося лише колишнє гирло річки Оскіл та кілька озер", — розповідає Павло, дивлячись, як бульдозер рухається по греблі.
На греблі працює ціла бригада робітників, що вже місяць займається демонтажем зруйнованих споруд. Щодня, як мурахи, вони розбирають завали та автівками вивозять сміття, звільняючи дамбу від наслідків сусідського "звільнення".
До повномасштабного вторгнення північного сусіда, затишні околиці Оскільського водосховища були улюбленим місцем відпочинку не лише серед жителів Ізюмського району. Сюди приїздили відпочивати не тільки з Харківської та Донецької областей, а й з сусідніх. Піщані пляжі, соснові ліси та безліч баз відпочинку були тим куточком мальовничої живої природи, де люди з насолодою проводили вільний час, втікаючи від шаленого ритму сучасного життя.
Оскільський гідровузол побудували в 50-ті роки 20 сторіччя і він мав виконувати декілька функцій. Перш за все, це був стабілізаційний елемент системи живлення технічною та питною водою Донецької області, що внаслідок шаленої індустріалізації мала дефіцит води. З цією метою також було прокладено канал Сіверський Донець – Донбас, а Оскільське водосховище за планом мало підживлювати річище Сіверського Дінця влітку, коли рівень води в річці падав. Тобто воно мало стати таким собі резервуаром, здатним підтримувати вкрай необхідні промисловому регіону об'єми води. Водосховище також мало ще одну важливу функцію – зрошення сільськогосподарських земель, якими славиться Слобожанщина. Тож руйнування водосховища матиме негативний вплив також і на сільське господарство. Сама ж гребля - це справжнісінька маленька ГЕС, що, по суті, живила села навколо себе електрикою.
До прикладу, за даними міністерства енергетики України, Оскільська ГЕС генерувала, та видавала в мережу Харківобленерго до 20 млн кіловат-годин на рік. В практичному значенні добова генерація покривала споживання половини міста Ізюм, або цілого смт Борова та декількох сіл.
Тепер гідроспоруди належати до балансу компанії "Вода Донбасу", тож в першу чергу саме від неї залежить майбутнє як дамби, так і водосховища разом із ГЕС.
Але сучасний стан гідротехнічних споруд - це проблема не лише компанії, а й цілого регіону.
“Оскільська та Каховська ГЕС – це зелена генерація, яка повністю відповідає цілям зеленого переходу, і відповідає нашій енергетичній стратегії. Тому, безумовно, їх треба відновити. Ми обов’язково це зробимо”, - зазначив 31 січня міністр енергетики України Герман Галущенко, повідомивши у своїй заяві про беззаперечну необхідність відновлення Оскільської ГЕС.
За його словами, Міненерго планує залучати іноземний досвід та технології, насамперед тих країн, де використовують гідрогенерацію.
Що стосується екологів, фахівці не мають одностайної відповіді на питання необхідності реставрації ГЕС. До прикладу, на думку голови “Української природоохоронної групи” Олексія Василюка, зараз міжнародним трендом є боротьба за повернення гирл річок до їхнього природного стану. І він не єдиний, хто вважає за потрібне відновити гирло річки Оскіл та дати можливість природі відновитися після насильницького втручання людини в екологію регіону.
Певною мірою в цьому є сенс, оскільки, наприклад якість води у водосховищі була не дуже високою внаслідок великої концентрації добрив через сільськогосподарську діяльність, та інших причин.
Але з боку екологів є й інша думка на рахунок майбутньої долі водосховища. Вони вважають за необхідне відновити зруйноване водосховище, оскільки за роки його існування було сформовано цілу екосистему, яка повністю знищена сьогодні.
Цю думку поділяють багато жителів місцевих сіл, розташованих в басейні Оскільського водосховища. Вони жаліються, що після знищення водосховища впав рівень води в чисельних колодязях, які місцеві активно використовують для своїх потреб.
За словами жителів Яцьківки та Осколу, водосховище також давало змогу заробити зайву копійку як на відпочивальниках, так і, наприклад, на рибному промислі. Існували цілі рибозаготівельні артілі, що за ліцензією займалися виловом риби. Зараз це вже в минулому. І, наприклад, якщо охочі відпочити потроху повернуться після закінчення бойових дій, то популяцію риби вже навряд можливо відновити в осяжні терміни.
Також внаслідок бойових дій постраждали й соснові ліси, які зазнали руйнувань через нескінченні пожежі внаслідок обстрілів. Це також вдарило як по місцевій екології, так і по так званому грибному промислу, який любили і місцеві, і відпочивальники. На додаток, ліси навколо досі заміновані, й це - не з вини спеціалістів з розмінування. Слобожанщина славиться своїми лісами – їх тут тисячі гектарів, тож фахівців просто не вистачає, тим більш, що окрім лісів є ще й агросфера, якій також намагаються приділити достатньо уваги.
Олександр Легуцький, інженер-енергетик Оскільської ГЕС, в цьому питанні більш прагматичний. Вважає, що питання відновлення ГЕС та водосховища безпосередньо залежить від питання визволення Донбасу. "Якщо ми будемо звільняти Донбас, то, звичайно, потрібно відновлювати. А якщо ні, то й гідроспоруди відновлювати сенсу немає, оскільки це потягне шалені витрати, а потрібного результату в такому випадку не буде".
За підрахунком Державної екологічної інспекції України, збитки внаслідок знищення окупантами водосховища становлять близько 4 мільярдів гривень.
Внаслідок російської агресії було не тільки знищено куточок заповідної природи лівобережної України, де, до речі, крім водосховища існував ландшафтний парк, а також знищено мільйони особин різних видів риби, місцеву флору та частково фауну. Це екоцид загальноєвропейського масштабу, зазначають екологи, оскільки Оскільське водосховище входить до так званої європейської Смарагдової мережі, тобто було транзитним місцем базування перелітних птахів, що сезонно мігрують з Європи до Африки та у зворотному напрямку.
В цілому фактично екосистемі Харківщини було завдано занадто важкого удару. Попри деякі плюси в тому, що колишня екосистема почала повертатися на місцеві простори, це відбувається за схемою шокової терапії. Тобто не поступово, якби це відбувалося контрольовано, а раптово, не даючи змоги адаптуватися до змін.
Є й інший підводний камінь: все ж таки гирло річки Оскіл не відновлено повною мірою – запорні ворота греблі не дають змоги переміщуватись рибі на нерест вище за течією, тож доходячи до греблі, риба впирається в бетон, і на тому її міграція закінчена. Така сама ситуація і вище за течією, в селищі Горохуватка, де було знищено міст і наразі налагоджено переправу, де потік води проходить крізь труби великого діаметра, так само не даючи змоги рибі рухатися звичними маршрутами.
Охоронець Павло розповів нам, що протягом осені 2022 та весни 2023 років значна кількість риби загинула просто перед греблею, не маючи можливості адаптуватися до нових умов життя. Щука, судак та сом - види риби, що звикли жити в більш-менш спокійних умовах та на глибині, - не в змозі пристосуватися до життя в постійній течії, особливо перед греблею, де вода рухається просто-таки з шаленою швидкістю, виснажуючи рибу та не даючи їй спокійно харчуватись.
Єдині, хто виграв від ситуації, – місцеві рибалки, яких дуже багато на берегах Осколу.
Зустрічаємо Олександра зі спінінгом.
"Сьогодні клює не дуже, але зазвичай без улову не повертаюсь. Риба зі всього водосховища зійшла, тож концентрація велика. Буває навіть, - клює непоганий сом," - каже рибалка.
Повертаючись, вирішуємо заїхати в Горохуватку, щоб подивитися на стан робіт з відновлення знищеного моста на дорозі Горохуватка – Борова. Після деокупації цей міст почали ремонтувати, налагодили переправу, тож хочемо оцінити масштаби проведених робіт. Минулого року роботи було трохи призупинені, але потроху все йде до того, щоб відновити міст та звільнити хоча б в цьому місці вільний біг течії річки Оскіл, повернувши цей куточок екосистеми в природні умови.
На сьогодні правоохоронними органами Харківщини розслідується злочин, скоєний росіянами щодо Оскільського водосховища за статтею 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни), але, враховуючи обставини, досудове розслідування може бути перекваліфіковано на статтю Екоцид.
На жаль, війна досі триває, і немає чітких строків та планів щодо подальшого майбутнього водосховища та ГЕС. Північний сусід досі не покидає надії повернутися на ці землі, і це доволі сильно відчувається на сході Харківської області через повітряні тривоги, що не вщухають, та періодичні обстріли, коли ніхто не знає, де може прилетіти наступного разу. За таких складних умов важко щось прогнозувати. Можна сказати лише одне – всі з оптимізмом дивляться в майбутнє, та вірять, що не за горами той день, коли можна буде врешті-решт видихнути та зайнятися ліквідацією наслідків російської агресії.
Автор: Олег Толстов
