Серед помітних природних пам’яток Луганської області, особливе місце займають "Королівські скелі", розташовані у Довжанському районі, на півдні регіону, поблизу від російського кордону. Своїм виглядом ця пам’ятка резонує із поширеним упередженням, що Луганщина – є переважно степовим краєм. Значною частиною півдня області проходить низка невеликих скель – Донецький кряж. Ці підвищення, які представляють з себе геологічні виходи каменю-пісковика, створюють мальовничий ландшафт, у якому поєднуються гірські краєвиди, степові простори та вражаючі своєї ізумрудною зеленню гаї та ліски.
У матеріалі ТРИБУН історик Олександр Набока розповів про історію Королівських стель, їхнє важке і навіть ірреальне "жаданівське" сьогодення, піде мова у цьому матеріалі.
Королівські скелі – помітна, проте не унікальна геологічна пам’ятка. Як відзначив наш експерт, провідний луганський ботанік Микита Перегрим: "якщо ми говоримо про якусь там унікальність, то чогось такого особливого, у Королівських стелях немає. Це типові відслонення пісковиків, які характерні для Донецького кряжу. Можливо, вони привертають більшу увагу, бо мають дуже високу амплітуду між підніжжям та вершиною, між якими існує достатньо високий перепад висот. Таких аналогів, можна в межах кряжу знайти, але це 2 - 3 місця".
Пісковик – це осадочна геологічна порода. Його висока концентрація на півдні Луганської області, призводить до створення багаточисельних виходів на поверхню. Споконвіку місцеві мешканці використовують пісковик у якості матеріалу для будівництва. Переважна більшість будинків поселень, розташованих на Донецькому кряжі побудована з нього. До початку військових дій 2014 року, як відзначив Микита Перегрим, оброблені плити плоского "як тарілочка" пісковика продавалися навіть у Москву, для облицювання будинків.
Внаслідок цього, протягом останніх ста років, багато мальовничих виходів пісковика перетворювалися на кар’єри з його видобутку. Мабуть така доля могла чекати і Королівські скелі із багатими покладами матеріалу, який лежав буквально на поверхні, проте його врятував наданий у 70-х роках ХХ століття статус природно-заповідної території.
Таким чином вдалося врятувати не тільки мальовничий краєвид, але й місцеву різноманітну екосистему. Пам’ятка відома важливими з наукової точки зору видами рослин, які зростають тут. Це, зокрема, занесені у Червону книгу України такі рослини як: "Цибуля лінійна – Allium lineare", "Аспленій північний - Asplenium septentrionale" та багато інших.
Завдяки цьому Королівські скелі – стали місцем проведення багаточисельних наукових експедицій, практик майбутніх біологів та географів. Саме тут студенти луганських ВНЗ, насамперед, майбутні вчителі-природники, відчували романтику життя у палатках та спільних співів під гітару поруч із нічним багаттям. Микита Перегрим, який вивчав місцеву флору у межах кандидатського дослідження, побував тут безліч разів у різні сезони.
Проте, стандартно відзначимо, що ця, одна з головних потенційних "туристичних перлин" Луганщини, так і не стала такою, через хронічні для нашого краю проблеми, які формувалися ледь не з моменту проголошення української незалежності.
Королівські скелі так і залишилися відомими лише невеликому прошарку спеціалістів переважно через вузькість мислення регіональних очільників, які взагалі не уявляли туристичну галузь такою, що може давати прибуток, який міг хоча б на йоту наблизитися до шахтного розпилу. Популяризацією пам’ятки, майже ніхто не займався.
Внаслідок цього, про неї відомо дуже мало. Не можна навіть сказати напевно, як утворилася її назва. Спотворена багаторічним імперським впливом історична суспільна свідомість багатьох луганчан, традиційно пов’язала її із російською "королевою" Катериною ІІ. Міфи про те, що вона мандрувала тими чи іншими територіями Луганщини, роздаючи наліво та направо назви річкам, населеним пунктам та природним пам’яткам неодноразово чув автор цих рядків, під час своїх мандрівок.
Проте, катерининський міф найчастіше виявляється історичним фейком. "Королівський" титул не дорівнює більш високому "імператорському". Ті, хто пов’язує назву Королівських скель із Катериною, скоріше принижують гідність улюбленого імперського ідола.
Микита Перегрим чув іншу легенду від місцевих мешканців. Начебто, колись тут був місцевий управитель –"Каральов". Одного разу він напився і помилково спрямував свого воза у скельне провалля. Завдяки цим подіям, навколишні селяни почали називати місцевість – "Каральовськими". Коли ж сюди почали їздити перші студенти, вони скорегували назву на більш романтичну, "королівську" назву. Він відзначив, що на межі ХХ та ХХІ сторіч поруч були організовані нелегальні шляхи контрабанди ПММ з Росії, тож особлива популяризація пам’ятки, мабуть, була просто невигідною. Учасникам студентських наукових розвідок просто рекомендували "не помічати" досить частих бензовозів, які нишпорили пильними степовими стежками туди-сюди через прозорий, довоєнний російсько-український кордон. І хоча, СБУ час від часу перекопувало ці контрабандні тропи, проте, системного результату це не приносило.
Кримінальна "прозорість" російсько-українського кордону в районі обумовлювала те, що тут формувалася метафізична атмосфера жаданівського "Ворошиловграду", у якій застиг час і, здавалося поверталися часи середньовічного "Дикого поля". Наш експерт (Перегрим) відзначив, що тут можна було зустріти справжніх кочовиків, які як і їхні предки, приходили разом із чисельними стадами овецьу ці краї з Кавказу, не звертаючи уваги на “політичні” кордони.
Дійсно, з часів доби бронзи територія навколо Королівських скель була зоною поширення кочових народів. Як відзначає провідний луганський археолог Сергій Теліженко, навколо Королівських скель, у давнину та у ранішнє середньовіччя тут вирувало життя кочівників, про що свідчить залишки їхніх поселень та поховань-насипів, курганів. "Поховання там (у Королівських скель – О. Н.) однозначно були. Вони розташовуються на підвищенні, а поселення унизу... Там зручне місце, річка та простори, де можна випасати худобу. Ну і є де ховати своїх. Поховання не лише бронзові були але, й здається пізніх кочовиків", - відзначив науковець.
Проходили століття, а характер життя у чомусь залишався таким як і на стародавні часи. Кочовий образ життя предків підхопили нащадки. За свідченням Микити Перегрима, місцеві пасовиська для вигону вівець використовувалися даргинцями – другим за чисельністю народом Дагестану, які споконвіку приводили сюди багаточисельні стада худоби, дивним чином оминаючи модерні політичні кордони. При цьому, вівці до сірої землі виїдали місцеве різнотрав'я. Микита Перегрим був вражений тим, що вівці діставали зелені ростки навіть у вузьких ущелинах.
Таке хижацьке використання місцевої флори на думку нашого експерта, привела до майже повного зникнення популяцій деяких унікальних рослин. "Ми можемо стверджувати про зникнення популяції Asplenium trichomanes ("Селезінник волосинчастий") у геологічній пам’ятці природи "Королівські скелі", що в окол. с. Провалля, Свердловського району, на Луганщині. Основною причиною цієї втрати, безперечно, є безцеремонне випасання овець та кіз", - відзначив Микита Перегрим.
Отже, Королівські скелі – це місцевість, де зупинилася історія. Це анклав історичного та метафізичного "Дикого поля" "варварського прикордоння", яке збереглося до наших днів, попри цивілізаторський пафос російських і доморощених імперців. Консервація часу, його циклічність – результат збереження старих, "дикунських" законів існування, які трансформувалися у кримінальні шахрайські схеми сучасності. Мабуть, це і є головною причиною того, що Луганщина, попри її потенціал, так і не перетворилася на регіон із розвиненою туристичною інфраструктурою.
