Архітектурна спадщина Луганщини різноманітна, дивовижна та інколи неочікувана. Вона включає в себе як козацькі церкви XVIII століття, так і маєтки й індустріальні споруди, які залишили після себе європейські промисловці в XIX-XX століттях. Разом вони є невід’ємними складниками культурної спадщини нашого краю.
Автор проєкту “Індустріальний рай” Олександр Кучинський розповів виданню ТРИБУН про цінність деяких пам’яток архітектури Луганщини.
До XVIII століття Луганщина являла собою не просто голий степ. Цей край був межею між країнами і цивілізаціями, між культурами і світосприйняттям. Межа Євразії між землеробським (осілим) і кочовим світом проходила саме тут. Зростаюча могутність Російської Імперії сприяла витісненню звідси кочовиків. Російський уряд Єлизавети Петрівни вважав, що заселити цей регіон можна лише за участю військової сили. З цією метою воно приваблювало сюди для поселення вихідців із Балканських країн православного віросповідання, які добровільно побажали служити російському уряду. Вони прийняли російське підданство, присягу і у складі двох гусарських кінних полків прибули в луганські степи під командуванням Івана Шевича і Райко Прерадовича.
Одним із перших військових поселенців Слов’яносербії був Костянтин Миколайович Юзбаш (1724 – 1802) – виходець із сербських граничар в Австро-Угорській імперії.
Він заснував, заселив й облаштував кілька сіл – Жовте, Раївку, Веселу Гору та Олександрівку, в яких створив палацово-паркові ансамблі та побудував церкви. У 1772 році його син Олександр Юзбаш (на честь якого і була названа Олександрівка) збудував на мальовничому березі річки Лугань велику двоповерхову будівлю з усіма господарськими прибудовами – нинішню панську садибу.
Архітектурний ансамбль, обнесений цегляною огорожею, складався із головного маєтку, будинку управляючого, кількох флігелів, саду за річкою Лугань та Свято-Вознесенського храму.
На фото: Свято-Везнесенський храм
Маєток був збудований у відповідності до вимог раннього класицизму і мав дві колонади в дорійському стилі, що слугували переходом до будинків прислуги.
Північний та південний фасади прикрашені портиками з колонами іонічного та коринфського ордерів. Таким чином, в споруді представлені всі три різновиди декору античності
До східної колонади через ворота по дорозі приїжджала карета з господарем, висаджувала його у дверей, а потім заїжджала до каретного двору за рогом.
Також відомо, що на території панського маєтку були винні погреби.
За свою історію маєток неодноразово перепродавався і в різні роки він належав поміщикам Сомову, Рубенштейну, Іловайському та Леву Голубєву. В квітні 1918 року Олександрівку зайняли частини кайзерівської Німеччини й німці вивезли з поміщицького будинку все майно. Після більшовицької навали в будинку розташовувалась райрада, так як Олександрівка на той час була районним центром. Після Другої Світової війни будівлю віддали під обласний протитуберкульозний диспансер, який проіснував в ньому до 2006 року і довів її до занепаду.
На фото: дві споруди. Зліва (без даху) старовинний флігель, поруч із ним бокс протитуберкульозного диспансеру.
Маєток передали на баланс Олександрівської міської ради, яка не мала коштів для реставрації колишнього маєтку й здала його в оренду приватному підприємству “під елітний фітнес-центр”, яке розпочало роботи з реконструкції. Однак це призвело до ще більшої руйнації.
Майже повністю були вирубані багатовікові дерева, що росли поруч із будинком. Зі стін демонтовано металеві кріплення дерев'яних балок, що тримали на собі другий поверх будівлі, що призвело до обвалу.
Коринфські капітелі на південному фасаді були збиті. З тих пір пам’ятка національного значення продовжує повільно руйнуватися і заростати бур’янами, а її відродженню в 2014 році завадила окупація бойовиками “ЛНР” міста Олександрівська.
