Павло Козирєв 17 років працював у футболі – керівником пресслужби футбольного клубу “Зоря” у рідному Луганську. Після початку повномасштабного російського вторгнення чоловік почав волонтерити: допомагав евакуйовувати жінок та дітей з України до Німеччини, разом з командою громадської організації “Неємія” долучився до роботі у гуманітарному напрямку. А наразі Павло очолює медіавідділ гуманітарної місії “Проліска”.
В інтерв’ю виданню ТРИБУН чоловік розповів про роботу у ФК “Зоря” – важливі моменти у кар’єрі й досвід, який отримав завдяки цій роботі. А також про те, як почав волонтерити та чим займається наразі.
Робота у футбольному клубі “Зоря” завжди була мрією Павла.
“Після того, як я отримав роботу у луганському ФК, мабуть, і не мріяв більше ні про яку іншу, адже ця – була моєю вершиною. Але зараз я би з радістю попрацював в ООН. Ми з друзями часто ходили на матчі «Зорі» у шкільні роки – дуже любив цей вид спорту. А як туди потрапив – цікава історія. Перед одним з матчів диктор, який мав його озвучувати, перебрав з алкоголем та не міг зв’язати слів докупи. Тож мені подзвонив президент клубу Євгеній Гєллєр та запросив замінити цього члена команди. З того часу я почав працювати диктором на стадіоні. Тоді все й почалося”.
За словами Козирєва, з Євгенієм Гєллєром він познайомився випадково.
“Це було в Києві, на матчі з футбольним клубом «Арсенал». Я тоді працював на радіостанції – на своїй першій роботі. Приїхав до столиці й захотів взяти у Гєллєра інтерв’ю. Цей матч був для нього першим на посаді президента футбольного клубу. Так ми й познайомилися”, – каже чоловік.
До вподоби Павлу працювати саме у менеджменті.
“Є спортивна складова, а є – маркетингова. Це просування клубу, його піар, авторитет, взаємодія з іншими клубами та впливовими людьми. Так ось мені подобається саме це. Встиг я працювати й з УЄФА. Адже я вільно розмовляю англійською та завдяки цьому мав багато цікавих знайомств та бачив кумирів і впливових у футбольному світі людей”.
Козирєв каже й про факт у своїй роботі та кар’єрі ФК, яким дуже пишається.
“За весь період гри «Зорі» в Єврокубках, ми не отримали жодного штрафу від УЄФА. Це дуже круто. Це робота маленького, але дуже класного, цілісного колективу. В цьому, я вважаю, є моя заслуга як головного контакту з цією спортивною організацією. Адже велика робота полягала і в обробці документів, веденні перемовин, опрацюванні заявок – того, що вимагалося саме від мене”, – стверджує чоловік.
Гру з англійським футбольним клубом “Манчестер Юнайтед” екскерівник пресслужби вважає одним з найяскравіших фактів у кар’єрі луганської “Зорі”.
“Це, звичайно, знаковий матч в історії «Зорі». У футболі є така фішка, коли перед самою грою керівництво обидвох клубів зустрічається. Я спочатку був у якості перекладача у нашого гендиректора. А згодом – як член делегації. Багато побачив за той час знакових для футболу персон. Зокрема сера Алекса Фергюсона – тренера «Манчестер Юнайтед» та сера Бобі Чарльтона – капітана англійського клубу. На той час було зроблено багато речей, завдяки яким клуб й існував”, – згадує луганець.
Також йому запам’ятався матч "Зорі" з "Атлетіком" на стадіоні "Сан Мамес" в Більбао, що знаходиться в Іспанії.
“Це мій найулюбленіший стадіон. Дуже гарний. А ще з того, що мені запам’яталося з українського футбольного життя в цілому, – це крейзі вболівальники з польського футбольного клубу «Легія». Але не з позитивного боку – сміється чоловік. Також переговори щодо Андрія Луніна. Тоді ним цікавилося багато клубів: і «Ювентус», і міланський «Інтернаціонале», і «Реал», пропозиція якого й виявилася найцікавішою. Багато чого можу загадати”.
Наразі Павло Козирєв вже не хоче повертатися до власне спортивної журналістики, але мріє про роботу у сфері міжнародних відносин УЄФА.
“Ця мрія у мене залишається й зараз. Хотілося б попрацювати з турнірами Єврокубків. Це такий high level. Я вважаю, що у мене є потужна база для цього. Адже я роками вибудовував зв’язки, опановував поведінку та правила, яким варто слідувати у футболі високого рівня. Це величезний ступінь організації”, – зізнається чоловік.
Луганець зазначає, що не дуже фанатіє від світових футболістів, але полюбляє українських.
“Роналду, Мессі – це щось дуже банальне. Вони круті, але я хочу виділити наших гравців. Номер один для мене був та залишився – Желько Любенович, який зараз тренер українського клубу «Минай». З ним ми часто зустрічаємося, дружимо сім’ями. Саша Караваєв – лідер київського «Динамо», у минулому також виступав і за луганську «Зорю”. Влад Кабаєв – футболіст київського «Динамо». З ним ми гарно спілкувалися. Це моя трійка улюблених футболістів”
За словами Павла, зараз в українському футболі є вмотивоване та професійне керівництво, завдяки якому цей вид спорту й має великі перспективи.
“Я дуже радий цьому факту. Я підтримую зв’язки з Українською асоціацією футболу (до травня 2019 року мала назву Федерація футболу України) і хочу сказати, що ситуація у цій сфері виглядає дуже позитивно. Також я радію, що Українську Прем’єр-лігу очолив Євген Дикий, який до цього обіймав посаду виконавчого директора УПЛ. Це дуже сильний спеціаліст. Мені подобається, що зараз, нарешті, вимальовується такий тандем Української асоціації футболу та УПЛ. А щодо футбольних клубів – тут складніше. Я не відкрию Америки, якщо скажу, що в Прем’єр-лізі грати простіше, якщо у тебе є гроші. Так було завжди. Лідерська п’ятірка ФК почала змінюватися. Й «Зоря» вперше, починаючи з 2014 року, не потрапила в Єврокубки. Вони послабили позиції. Майбутнє в українського футболу однозначно є. Хоч і складне, але матчі граються, хоч в укриттях, хоч під тривогами – з новими нюансами”, – говорить чоловік.
Один з постів Павла Козирєва у соціальній мережі Фейсбук доповнений словами “Та Зоря, котру я пам'ятав і знав, зникла”. Про що йде мова – чоловік розповів також:
Я вважаю, що зараз не той рівень «Зорі», який був раніше, – він нижчий. Це ми можемо бачити і в турнірній таблиці. Я це говорю спокійно, без емоцій. Треба розуміти, що сучасний футбол – це багатокомпонентний організм, а не тільки 11 гравців на полі. Це і розвиток, і зв’язок з медіа, наявність соцмереж, сайтів, певна кількість працівників, тощо. На це не можна не звертати уваги
Після початку повномасштабного вторгнення Павло з родиною виїхав на захід України та почав волонтерити.
“На той час волонтери були дуже необхідні. Тому я також вирішив долучитися до допомоги. Багато знайомих у мене було й за кордоном, які хотіли допомогти Україні. Тож ми почали евакуйовувати людей до Німеччини”, – каже луганець.
Наразі Павло працює у гуманітарній місії “Проліска”.
“У нас 6 основних гілок, напрямків роботи на яких ми сфокусовані. Це й допомога людям, домівки яких постраждали після обстрілів ,– надаємо матеріали для швидкого ремонту. Також надаємо першу психологічну підтримку, соціальний супровід та евакуацію з небезпечних місць, евакуацію маломобільних чи немобільних людей та соціальні перевезення – з прикордонних, деокупованих територій. Звідки не їздить транспорт. Моя робота полягає у висвітленні цього”, – розповідає чоловік.
Куп’янськ – місто, яке запам’яталося Козирєву.
“Кажуть, що небезпечно у Харкові, але у Куп’янську у декілька разів гірше ситуація. Коли ми туди приїхали, чекали на соціальний автобус та зайшли до магазинчику за кавою. До речі, магазин вже працював о 7 ранку. В той момент почувся дуже гучний звук від приліту. Ми запитали продачиню, чи не страшно їй, а вона відповіла, що ні, адже таке у них кожні 5 хвилин, за словами жінки. І дійсно, поки ми стояли, – гупало приблизно кожні 5 хвилин. Потім ми проходили стадіон, посеред якого були велика вирва, вигорівша трава, пусті ворота, на яких вже немає сіток, лавки, на яких вже давно не бачили вболівальників…сумно”.
Павло говорить й про те, що його надихає на роботу.
Моя сім’я – це моє життя, моє натхнення. Напевно так у багатьох. А щодо мрії – думаю, що все ж таки повернусь у футбол, але вже не у журналістику, а на міжнародний рівень.
Читайте також: Марина Богун з Новопскова допомагає жінкам-підприємицям. Ось, що її мотивує
