Карина Синиця родом з Сєвєродонецька. Там дівчина опанувала мистецтво малювання, після закінчення школи навчалася у Харківському фаховому вищому художньому коледжі, викладала малювання в Арт-студія "Трініті" та Дитячому клубі та студії творчості "Чудодії". Наразі дівчина мешкає у Києві, а її картини, так чи інакше, широко прив’язані до тематики соціальних проблем та війни.
Виданню ТРИБУН Карина розповіла про натхнення малювати, свої картини та їх настрій.
“У Сєвєродонецьку я жила у старому центрі міста. Біля площі Леніна та Палацу культури Хіміків. Мені подобалося це місце. Там завжди збиралося багато молоді. Люблю й місце біля Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Ця велика рожева будівля, я думаю, знайома всім містянам та гостям Сєвєродонецька”, – каже дівчина.
Натхнення до малювання у Карини з’явилося ще з самого дитинства. Батьки помітили прагнення доньки до мистецтва та віддали її до художньої школи.
“Окрім малювання я більше нічим не займалася. Навчання художньому мистецтву просто переходило з однієї форми в іншу. І так з самого дитинства”, – додає сєвєродончанка.
Почала малювати дівчина з академічного живопису.
“Це було якраз у художній школі. Завжди в навчальних закладах всі починають з одного – змальовування предметів. Років до 17 років моє життя вибудовувалося таким чином. Потім я захопилася іншими формами”, – говорить Карина.
До початку повномасштабного вторгнення художниця захоплювалася архітектурою та фотографією, тому основний її напрямок у малюванні був – збереження архітектурної спадщини.
“Я документувала, змальовувала типовий образ міста. Такий, яким він є насправді. Мої роботи – це зібраний образ всього, конкретного міста. А після початку вторгнення картини вже розповідають про щось соціальне, але все ще через ландшафт та міський простір”, – розповідає Карина.
Дівчина приймає участь в українських та закордонних виставках.
"Нещодавно у мене була персональна виставка в Любліні. У цій же галереї зараз проходить групова виставки, яка розповідає про жіноче мистецтво під час війни. Всі заходи, у яких я беру участь, дуже цінні для мене. Але є ті, які, на мою думку, найбільш вдалі. Це наприклад виставка у Галереї Лабіринт, де я працювала з історією мистецтв на тему бойчукістів та розстріляного відродження, яка переплітається з ситуацією в Україні наразі. Також у 2023 році у Малій Галереї Мистецького арсеналу я мала дуетну виставку з Анастасією Лелюк – художницею з Луганська. На тему дому, міського та інтимного (квартирного) простору. Вона була проведена в межах проекту «Одне з одним. Просторові діалоги», яку керувала команда Малої Галереї: Наташа Чичасова, Андрій Мирошниченко, Надія Червінська”.
Ще у 2019 році дівчина переїхала до Києва. Каже, що знайшла багато однодумців, а серед них – багато земляків.
“У Києві, а також у Львові багато митців з Луганщини. Мені подобається робота Віталія Матухно. Він куратор "Гарелеї Неотодрешь". У рідному місті Лисичанську він робив виставки на заброшках, під час вторгнення у 2022 році видавав класні книжки про мистецтво Луганщини та Донеччини. Нещодавно, у Львові, він також видав книгу з історіями людей, які були вимушені виїхати зі сходу. Дуже цікаво. Він допомагає й нашим митцям. Також подобається те, що робить Катерина Алійник – художниця з Луганська. Вона вже давно живе у Києві, але багато працює з темою окупованих територій. Також художник з Сєвєродонецька Олександр Кучинський. Він робить гарні колажі та малює у стилі живопису. Також проводить багато лекцій про своє рідне місто”, – розповідає Карина Синиця.
Наразі дівчина продовжує документувати простори, але з додаванням символічних деталей, які можуть розповідати про людські стани чи будь-які аспекти життя.
Через мистецтво я намагаюсь говорити про свої почуття або про те, що чітко відчуваю у середовищі в якому знаходжусь”, – каже дівчина
Художниця має й декілька картин присвячених Сєвєродонецьку.
“Хочеться створювати роботи, які будуть зрозумілими для жителів будь-якого міста. Але я маю декілька робіт, в яких я зображую саме Сєвєродонецьк або якісь його елементи. Наприклад малюнок з фонтаном, який знаходиться біля Луганського обласного музично-драматичного театру. Він зображений ще до реконструкції. Адже таким він мені подобався найбільше”
Карина говорить й про свою роботу, яка їй подобається найбільше.
“В Ужгороді я робила розпис у готельному номері. Вона була на тему апокаліпсису. Надіюсь, що ця робота залишиться там надовго”.
Наразі Карина Синиця хоче сфокусуватися на вишивці та бажає зробити великий розпис на тему відновлення, живлення та зародження нового життя.
Читайте також: Дмитро Чепурний: “Культура сходу буде жити до тих пір, поки існують автори, які її створюють”
