На тимчасово окупованих Луганщині та Донеччині люди продовжують вболівати за українську збірну, знаходять можливості дивитися онлайн-трансляції та майже не стежать за російськими футбольними командами. Ми продовжуємо розвінчувати тези, що в окупації залишилися тільки прихильники "російського миру" та міф про "проросійський регіон" через призму спорту.
Чи дивляться український футбол в окупації?
"Як два роки тому, так і сьогодні я дивлюся футбол наш, український. Вболіваю за нашу збірну, стежу за українськими гравцями в інших країнах. Це моє, рідне...поняття не маю як розвивається російський футбол", - розповів нам 55-річний Михайло (ім'я змінено для безпеки людини) з окупованої Старобільщини.
24-річна Аліна, тато якої перебуває на окупованій Луганщині, поділилася своєю сімейною таємницею:
"Коли є якийсь важливий матч, то тато просить по відеозв'язку увімкнути перегляд, це я роблю з допомогою демонстрації екрану. А раніше вмикала на ноутбуці гру та всі 90 хвилин тримала телефон у руках, щоб він міг подивитися. В такі моменти в мене сльози на очах".
Ситуація у 2014 та 2022 значно змінилася, і сьогодні, щоб подивитися футбол в окупації, потрібно напружити мізки. Та до повномасштабного вторгнення все було доступніше, про це говорить Артем Карякін, який 8 років провів в окупованому Стаханові:
"На кабельному та цифровому телебаченні окупованого Стаханова (можу говорити лише за нього за своїм досвідом) були у вільному доступі українські телеканали Футбол 1/2/3, де будь-хто міг подивитися ігри Чемпіонату України. Зі збірною було складніше, оскільки не завжди ці канали її транслювали, але загалом у всіх були й російські телеканали Матч, які транслювали ігри збірної України на великих турнірах або матчі кваліфікацій до великих турнірів. З цим проблем не було, не кажучи вже про стрімінгові платформи в інтернеті, - їх переважно не блокували".
У 2014 році "русская весна" не змогла перетягнути прихильників "Шахтаря" вболівати за, наприклад, "Зенит" чи "ЦСКА Москва".
"Як виявилося - для багатьох змінити паспорт набагато легше, ніж улюблений футбольний клуб. Велика частина жителів Донбасу вболівала за донецький "Шахтар". Навіть коли клуб вимушено залишив окуповані території, вподобання більшості місцевих жителів не змінилися. І вболівали вони за Шахтар, незважаючи на гімн України перед кожним матчем донеччан у Чемпіонаті України. Теж саме я помічав щодо збірної України з футболу. Для багатьох фанатів цього виду спорту вона залишалася своєю, попри всю російську пропаганду. Російську збірну теж багато хто підтримував, але так було і до 2014-го року: мовляв, теж свої. Але про українських збірників вони знали все, а ось російські футболісти, як і футбол загалом, були відомі набагато менше", - розповідає Артем про перші роки окупації Донбасу.
Всі пам'ятають емоційне звернення екснаставника донецького "Шахтаря" Валерія Яремченка у 2015 році, після першого року окупації, до жителів захоплених територій:
"Ви задоволені тепер відсутності футболу?! Будь-якого футболу в регіоні на п'ять мільйонів душ! Усвідомлюєте, що "Шахтар" повернеться в Донецьк років через десять у кращому випадку? Усвідомлюєте, що "ДНР" і "ЛНР" ніколи не візьмуть в цивілізоване футбольне суспільство?".
Ймовірно, він звертався саме до тих людей, які відкрито підтримували російську пропаганду. Та не варто забувати, що багато жителів Луганщини і Донеччини стали заручниками обставин і, не бажаючи залишати рідну домівку, покірно чекали в окупації. Більшою проблемою в цьому плані стала молодь - вони не пам'ятають ні "Зорю", ні "Шахтар".
Ось що про це говорить Артем Карякін. На момент окупації рідного міста йому було 16:
"Проблема виникала лише з молодими людьми, які вже не пам'ятали життя при Україні, деякі з них їздили в міста РФ і просочувалися там інтересом до московського "Спартака" - ці люди ніяк не ідентифікували себе з тим же "Шахтарем" або "Зорею", оскільки навіть не застали толком їх. Звичайні наслідки окупації...".
Нам вдалося отримати фото стадіону "Авангард" в окупованому Луганську станом на літо 2024 року:
Сам хлопець згадує хвилюючі для нього матчі, які довелося дивитися в окупації:
"У 2018 році, під час Чемпіонату Світу з футболу в Росії з кожного вікна кричали "гол". Я пам'ятаю, що не стримував емоцій і кричав у вікно, коли хорвати вибивали росіян з 1/4 Чемпіонату Світу. Це, напевно, найбільш хвилюючий матч у моєму житті після Фіналу Кубка УЄФА, який виграв Шахтар у 2008-му. Під час Чемпіонату Європи з футболу у 2021 році з кожного другого вікна було чути ігри збірної України, а у багатьох - ще й українського коментатора Віктора Вацко. Тож, незважаючи на ненависть до держави, футбольну збірну України продовжували підтримувати навіть проросійськи налаштовані жителі".
За словами Артема Карякіна, футбол - це щось більше для його фанатів, ніж держава, ідеологія, політика. Також він додав, що футбол точно має величезний вплив на людей в окупації.
"Через нього можна було відправляти потрібні тези на окуповані території, чим не завжди користувалися наші футбольні клуби", - говорить Артем.
На Луганщині та Донеччині був популярним рух ультрас, Луганськ - "Зоря", Донецьк - "Шахтар". Коли РФ у 2014 почала становити загрозу територіальної цілісності України, – саме ультрас одними з перших стали на захист нашої держави. Це спростовує в черговий раз тезу про повністю "проросійський регіон".
Серед загиблих "азовців" є й активісти спільноти ультрас - наприклад, активіст фанатського руху луганської "Зорі" з позивним "Аксьон".
"Для футбольних ультрас протистояння - це звичайна річ", - каже Максим Лисенко, представник донецького ультрас з Покровська.
Донецькі ультрас, як і ультрас всієї країни, відіграли важливу роль у подіях 2014 року.
"Українські ультрас, наприклад, ультрас Металіста, Дніпра та Чорноморця відіграли визначну роль у захисті своїх міст від окупації. Завдяки ним у їхніх містах проросійські мітинги були подавлені повністю", - говорить Максим.
Чому не змогла Донеччина, Луганщина?
Не варто порівнювати Дніпро, Одесу з Луганськом чи Донецьком. Росія не мала такі "довгі руки" у 2014, а от території Донбасу були "під боком". Далі про причини, які “допомогли” окупувати частину сходу розповідає представник ультрас з Покровська:
"По-перше, пропаганда про проросійський Донбас працювала задовго до цих подій. Через це дехто з місцевого населення піддався та почав активно допомагати розколу України.
По-друге, кількість завезених російських тітушок була набагато більшою, ніж в інших містах.
По-третє, повна бездіяльність правоохоронних органів, а подекуди й підтримка бойовиків. Придушення донецьких ультрас як основної сили супротиву, відстежування за домашніми адресами тощо. До речі, за це хтось був покараний?"
На думку Максима, фанатське середовище формує справжній великий патріотизм: любов до свого клубу, регіону, Батьківщини.
Також він згадав, коли для нього це було вперше:
"Перший раз я потрапив на футбол у 2008 році. Я був на 19-му секторі, а футбольні ультрас "Шахтаря" на 18-му... Здається, був матч з Київським Динамо і я його майже не пам'ятаю. Адже вся моя увага була там, на фанатському секторі. Вже на наступному тижні під час чергової гри "Шахтаря" я був на фанатському секторі. Емоції...саме задля цього потрапляють на сектор".
Однозначно ультрас на Луганщині та Донеччині зміцнювали українську державність.
"Якщо подивитись на ультрас-сектори Донецька та Луганська до 2014 року, то можна побачити, що на кожному матчі були прапори України, банери у кольорах українського прапору та інша атрибутика у великій кількості.
Футбольні ультрас були фундаментом патріотичності по всій країні. Донецьк та Луганськ не виняток. Активна патріотична позиція ультрас була завжди і вона проявлялась у всьому. Вона послідовна", - додав наостанок Максим Лисенко.
Росіяни часто намагаються просунути в інформпросторі тезу, що спорт поза політикою.
Та слід згадати лише один випадок, на прикладі якого вислів "спорт вне политики" варто забути назавжди.
Наприкінці липня 2014 року воротаря молодіжної команди ФК "Авангард" Степана Чубенка затримали бойовики "ДНР", коли хлопець повертався з Києва до Краматорська. Його катували та вбили за проукраїнську позицію, шарф "Карпати" та синьо-жовті стрічки.
Українська атрибутика дійсно завжди стояла на заваді для росіян. Та прапори і виконання гімну - невід'ємна частина футболу.
"Були й ті в окупації, що всіляко намагалися перебороти в собі любов до донецького "Шахтаря" через капітанську пов'язку в кольори українського прапора. Так само хтось міг бачити, що на вільній території продовжуються матчі, які любив весь Донбас, і які Донбас втратив саме через окупацію і проросійський вектор. Це могло породжувати в людях сумнів у правильності даного вектора, а також ностальгію по життю при українських прапорах, коли всі дружно їздили на "Донбас Арену"", - говорить Артем Карякін про українців в окупації.
Тож футбол - один із показників любові людей до своєї країни, він не може бути поза політикою. Люди в окупації вболівають за Україну, бо Донбас - це Україна.
Читайте також: Пропаганда через мистецтво: російська культура на окупованих територіях
